Людина Ренесансу

Вінсенту Галло виповнилося 60 років

Вінсент Галло народився 11 квітня 1961 в місті Баффало, штат Нью-Йорк. Його батьки емігрували до Америки з Сицилії і заробляли на життя як перукарі.

Переїхавши до Нью-Йорка в 1978, Вінсент грав у рок-групі Gray з культовим художником Жаном-Мішелем Баскія, влаштовував вуличні перформанси, займався живописом, працював і моделлю, і модельєром. Зніматися почав у середині 1980-х в андерґраундних і експериментальних картинах. У Голлівуд 32-річного актора привів сербський режисер Емір Кустуриця, давши роль в «Аризонській мрії». Через п'ять років Галло дебютував у режисурі з трагікомедією «Баффало-66», відзначеній рядом фестивальних нагород. На сьогодні у його фільмографії відносно невелика кількість картин - всього 12 - але кожна так чи інакше звертала на себе увагу.

Крім того, він провів понад 25 персональних виставок своїх картин, випускає лінію одягу і взуття, записав кілька високо оцінених музичних альбомів, в тому числі на престижному лейблі Warp Records, досяг професійного рівня мотогонок Гран-прі. Його колекція вінтажного звукозаписувального обладнання - одна з найбільших у світі. Одним словом, Галло і сьогодні залишається людиною багатьох талантів і захоплень.

Розповідаємо про п'ять його найпомітніших акторських і режисерських робіт.

  «Аризонська мрія» (1993)

У своєму акторському дебюті Галло грає Пола - кузена головного героя у виконанні Джоні Деппа. У першому й останньому фільмі Еміра Кустуриці, знятому в США, всі персонажі так чи інак ексцентричні; але, мабуть, тільки у Пола його дивацтво носить сінефільський характер. Він живе кіном настільки, що, успішно спокусивши дівчину в кінотеатрі, кидає її, щоб вийти до екрану і буквально влитися в дію «Скаженого бика» Мартіна Скорсезе. Коли трапляється скандал, який може призвести до самогубства Грейс (Лілі Тейлор), він, завмерши на місці, починає сипати репліками Скарлетт з «Віднесених вітром». Він мріє стати великим актором, а померти хоче не інакше як занурившись у ванну з крижаною горілкою разом з працюючим телевізором, який у цю мить має показувати сцену з літаком з «Північ через Північний Захід» Хічкока.

Кожному з головних героїв «Аризонської мрії» Кустуріца дав свою тотемну тварину; Полу випала собака. По суті, Галло грає іронічне альтер-его самого режисера - вірного кіноманського пса.

  «Баффало-66» (1998)

Головний герой - Біллі Браун (Галло), що народився в Баффало в 1966. Він виходить із в'язниці, де провів п'ять років через те, що програв на ставках велику суму і в якості розплати взяв на себе чужий злочин. Тепер Біллі хоче помститися тому гравцеві команди американського футболу «Баффало Біллс», який промахнувся в фіналі чемпіонату і, таким чином, позбавив хлопця п'яти років життя. Але спочатку Біллі повинен відвідати батьків, які думають, що він одружився і поїхав працювати в інше місто. Зайшовши в танцювальний клуб у пошуках туалету, він зустрічає дівчину на ім'я Лейла (Крістіна Річчі), викрадає її, а потім пропонує зіграти перед батьками роль його дружини.

Галло тут практично ідеально впорався з роботою і режисера, і актора. Його Біллі - невротик зі зламаною долею, недолюблений у дитинстві та по життю, і за постійними криком і грубістю він приховує вразливу, тендітну природу.

Весь сюжет Галло уклав у один день - починаючи від виходу Біллі з в'язниці і до вечірньої розв'язки в клубі. Кожна роль огранована й точна, кожний сюжетний поворот продуманий, у кожного з персонажів є свій момент істини, а деякі сцени - як, наприклад, самотній уявний танець Лейли під баладу рок-легенди King Crimson - увійшли в історію.

Звичайно, «Баффало-66» - казка, але розказана настільки переконливо, що віриш їй від початку до кінця.

«Коричневий кролик» (2003)

Свою другу режисерську роботу Галло вибудував багато в чому як антитезу «Баффало-66». Його герой, мотогонщик Бад Клей - також невдаха і невротик. Він програє гонку в Нью-Гемпширі, на самоті їде на своєму фургоні до Каліфорнії. По дорозі від зустрічає молодих жінок з іменами квітів - Роз, Лілі, Вайолет - які моментально закохуються в нього і яких він кидає, навіть не дійшовши до поцілунків. Його дівчину звали Дейзі (Хлоя Севіньї) - тобто Маргаритка. По дорозі він відвідує будинок її батьків, які навіть толком не пам'ятають Бада.

Цей меланхолійний роуд-муві, герой якого ніяк не може розлучитися зі своїм минулим і тому не має мети в сьогоденні, здебільшого складається із загальних планів Америки від узбережжя до узбережжя і випадкових коротких зустрічей. Рух нарешті припиняється в Лос-Анджелесі, де Бад зустрічається з Дейзі. І тільки тоді нам відкривається правда, яка все пов'язує воєдино: Дейзі мертва, і Бад, оточений примарами, звинувачує себе в її смерті.

Прем'єра «Коричневого кролика» відбулася в Каннах і обернулася провалом. Однак після того, як Галло перемонтував картину, скоротивши на 25 хвилин, впливовий журнал Les Cahiers du Cinéma включив її в список десяти найкращих фільмів 2004 року.

«Тетро» (2009)

За визнанням Френсіса Форда Копполи, «Тетро» - один з його найбільш особистих фільмів.

Сюжет являє собою суміш сімейної саги з романом виховання. Бенні (Олден Еренріч) після багатьох років розлуки приїжджає в Аргентину, в гості до старшого брата Тетро (Галло), що давно розірвав зв'язок з родиною, в першу чергу - з авторитарним батьком, геніальним диригентом Карло Тетрочіні (Клаус Марія Брандауер).

Спочатку це історія входження Бенні в світ дорослого життя й мистецтва, його спроби якось зблизитися з братом, котрий поводиться як справжній соціопат. Чим далі, тим більше візуальна сторона фільму стає візіонерською, театралізованою: реальність постає зміненою стривоженою свідомістю Тетро.

Так само, як у «Бійцевій рибці» (1983), у «Тетро» переважно чорно-біле зображення зі вкрапленнями кольорових фрагментів. Так Тетро згадує про фатальну аварію, в якій загинула його мати; стосунки з батьком подані як цитати з дивних вистав, - одним словом, ці галюцинації дивним чином переплетені зі сценами з сімейного життя Тетрочіні. Фактично Тетро існує в двох паралельних планах - реальності й мистецтва, минулого і сьогодення, а також правди і брехні.

Головна перевага фільму - вкрай вдалий акторський ансамбль, в якому безумовна першість належить Галло. Його герой разюче змінюється протягом фільму від божевільного мізантропа до правдивого глави роду; всі зовнішні риси, лінія поведінки, жести, міміка знайдені настільки точно й переконливо, що ніякого іншого виконавця на цьому місці уявити неможливо.

  В останніх кадрах стає зрозуміло: «Тетро» - про будь-яку творчу людину, незалежно від сімейних обставин. На вічні питання, що турбують таких, як Бенні і Тетро, Коппола знаходить, по суті, неможливу відповідь: примиряє людське з художнім.

«Необхідне вбивство» (2010)

«Необхідне вбивство» - трилер Єжи Сколімовського, знятий у спільному виробництві Польщі, Норвегії, Ірландії та Угорщини.

Галло грає ісламського бойовика Мохаммеда, схопленого американськими військовими в Афганістані і перевезеного в Європу. Несподівано відбувається автокатастрофа, і бранцеві вдається втекти. Мохаммед виявляється в незнайомій обстановці, серед північної зими. Йому доводиться вбивати знову й знову, щоб відірватися від переслідувачів.

У цій ролі у Галло - жодної репліки. Все, що йому залишається - міміка, мова жестів, мова тіла. І справляється він з цим завданням блискуче. Сколімовський не оцінює вчинки його героя, залишаючи нас наодинці з непростими питаннями. Чи надавати допомогу невідомій людині, що вмирає від холоду і крововтрати? Чи заслуговує милосердя навіть закоренілий вбивця? Безсловесність відкинутого світом героя, настільки переконливо зіграна Галло, робить цей діалог всередині авдиторії неминучим.

На Венеційському кінофестивалі в 2010 фільм отримав Особливий приз журі та приз за найкращу чоловічу роль (Кубок Вольпі).

Людина Ренесансу

Людина Ренесансу

Вінсенту Галло виповнилося 60 років

Вінсент Галло народився 11 квітня 1961 в місті Баффало, штат Нью-Йорк. Його батьки емігрували до Америки з Сицилії і заробляли на життя як перукарі.

Переїхавши до Нью-Йорка в 1978, Вінсент грав у рок-групі Gray з культовим художником Жаном-Мішелем Баскія, влаштовував вуличні перформанси, займався живописом, працював і моделлю, і модельєром. Зніматися почав у середині 1980-х в андерґраундних і експериментальних картинах. У Голлівуд 32-річного актора привів сербський режисер Емір Кустуриця, давши роль в «Аризонській мрії». Через п'ять років Галло дебютував у режисурі з трагікомедією «Баффало-66», відзначеній рядом фестивальних нагород. На сьогодні у його фільмографії відносно невелика кількість картин - всього 12 - але кожна так чи інакше звертала на себе увагу.

Крім того, він провів понад 25 персональних виставок своїх картин, випускає лінію одягу і взуття, записав кілька високо оцінених музичних альбомів, в тому числі на престижному лейблі Warp Records, досяг професійного рівня мотогонок Гран-прі. Його колекція вінтажного звукозаписувального обладнання - одна з найбільших у світі. Одним словом, Галло і сьогодні залишається людиною багатьох талантів і захоплень.

Розповідаємо про п'ять його найпомітніших акторських і режисерських робіт.

  «Аризонська мрія» (1993)

У своєму акторському дебюті Галло грає Пола - кузена головного героя у виконанні Джоні Деппа. У першому й останньому фільмі Еміра Кустуриці, знятому в США, всі персонажі так чи інак ексцентричні; але, мабуть, тільки у Пола його дивацтво носить сінефільський характер. Він живе кіном настільки, що, успішно спокусивши дівчину в кінотеатрі, кидає її, щоб вийти до екрану і буквально влитися в дію «Скаженого бика» Мартіна Скорсезе. Коли трапляється скандал, який може призвести до самогубства Грейс (Лілі Тейлор), він, завмерши на місці, починає сипати репліками Скарлетт з «Віднесених вітром». Він мріє стати великим актором, а померти хоче не інакше як занурившись у ванну з крижаною горілкою разом з працюючим телевізором, який у цю мить має показувати сцену з літаком з «Північ через Північний Захід» Хічкока.

Кожному з головних героїв «Аризонської мрії» Кустуріца дав свою тотемну тварину; Полу випала собака. По суті, Галло грає іронічне альтер-его самого режисера - вірного кіноманського пса.

  «Баффало-66» (1998)

Головний герой - Біллі Браун (Галло), що народився в Баффало в 1966. Він виходить із в'язниці, де провів п'ять років через те, що програв на ставках велику суму і в якості розплати взяв на себе чужий злочин. Тепер Біллі хоче помститися тому гравцеві команди американського футболу «Баффало Біллс», який промахнувся в фіналі чемпіонату і, таким чином, позбавив хлопця п'яти років життя. Але спочатку Біллі повинен відвідати батьків, які думають, що він одружився і поїхав працювати в інше місто. Зайшовши в танцювальний клуб у пошуках туалету, він зустрічає дівчину на ім'я Лейла (Крістіна Річчі), викрадає її, а потім пропонує зіграти перед батьками роль його дружини.

Галло тут практично ідеально впорався з роботою і режисера, і актора. Його Біллі - невротик зі зламаною долею, недолюблений у дитинстві та по життю, і за постійними криком і грубістю він приховує вразливу, тендітну природу.

Весь сюжет Галло уклав у один день - починаючи від виходу Біллі з в'язниці і до вечірньої розв'язки в клубі. Кожна роль огранована й точна, кожний сюжетний поворот продуманий, у кожного з персонажів є свій момент істини, а деякі сцени - як, наприклад, самотній уявний танець Лейли під баладу рок-легенди King Crimson - увійшли в історію.

Звичайно, «Баффало-66» - казка, але розказана настільки переконливо, що віриш їй від початку до кінця.

«Коричневий кролик» (2003)

Свою другу режисерську роботу Галло вибудував багато в чому як антитезу «Баффало-66». Його герой, мотогонщик Бад Клей - також невдаха і невротик. Він програє гонку в Нью-Гемпширі, на самоті їде на своєму фургоні до Каліфорнії. По дорозі від зустрічає молодих жінок з іменами квітів - Роз, Лілі, Вайолет - які моментально закохуються в нього і яких він кидає, навіть не дійшовши до поцілунків. Його дівчину звали Дейзі (Хлоя Севіньї) - тобто Маргаритка. По дорозі він відвідує будинок її батьків, які навіть толком не пам'ятають Бада.

Цей меланхолійний роуд-муві, герой якого ніяк не може розлучитися зі своїм минулим і тому не має мети в сьогоденні, здебільшого складається із загальних планів Америки від узбережжя до узбережжя і випадкових коротких зустрічей. Рух нарешті припиняється в Лос-Анджелесі, де Бад зустрічається з Дейзі. І тільки тоді нам відкривається правда, яка все пов'язує воєдино: Дейзі мертва, і Бад, оточений примарами, звинувачує себе в її смерті.

Прем'єра «Коричневого кролика» відбулася в Каннах і обернулася провалом. Однак після того, як Галло перемонтував картину, скоротивши на 25 хвилин, впливовий журнал Les Cahiers du Cinéma включив її в список десяти найкращих фільмів 2004 року.

«Тетро» (2009)

За визнанням Френсіса Форда Копполи, «Тетро» - один з його найбільш особистих фільмів.

Сюжет являє собою суміш сімейної саги з романом виховання. Бенні (Олден Еренріч) після багатьох років розлуки приїжджає в Аргентину, в гості до старшого брата Тетро (Галло), що давно розірвав зв'язок з родиною, в першу чергу - з авторитарним батьком, геніальним диригентом Карло Тетрочіні (Клаус Марія Брандауер).

Спочатку це історія входження Бенні в світ дорослого життя й мистецтва, його спроби якось зблизитися з братом, котрий поводиться як справжній соціопат. Чим далі, тим більше візуальна сторона фільму стає візіонерською, театралізованою: реальність постає зміненою стривоженою свідомістю Тетро.

Так само, як у «Бійцевій рибці» (1983), у «Тетро» переважно чорно-біле зображення зі вкрапленнями кольорових фрагментів. Так Тетро згадує про фатальну аварію, в якій загинула його мати; стосунки з батьком подані як цитати з дивних вистав, - одним словом, ці галюцинації дивним чином переплетені зі сценами з сімейного життя Тетрочіні. Фактично Тетро існує в двох паралельних планах - реальності й мистецтва, минулого і сьогодення, а також правди і брехні.

Головна перевага фільму - вкрай вдалий акторський ансамбль, в якому безумовна першість належить Галло. Його герой разюче змінюється протягом фільму від божевільного мізантропа до правдивого глави роду; всі зовнішні риси, лінія поведінки, жести, міміка знайдені настільки точно й переконливо, що ніякого іншого виконавця на цьому місці уявити неможливо.

  В останніх кадрах стає зрозуміло: «Тетро» - про будь-яку творчу людину, незалежно від сімейних обставин. На вічні питання, що турбують таких, як Бенні і Тетро, Коппола знаходить, по суті, неможливу відповідь: примиряє людське з художнім.

«Необхідне вбивство» (2010)

«Необхідне вбивство» - трилер Єжи Сколімовського, знятий у спільному виробництві Польщі, Норвегії, Ірландії та Угорщини.

Галло грає ісламського бойовика Мохаммеда, схопленого американськими військовими в Афганістані і перевезеного в Європу. Несподівано відбувається автокатастрофа, і бранцеві вдається втекти. Мохаммед виявляється в незнайомій обстановці, серед північної зими. Йому доводиться вбивати знову й знову, щоб відірватися від переслідувачів.

У цій ролі у Галло - жодної репліки. Все, що йому залишається - міміка, мова жестів, мова тіла. І справляється він з цим завданням блискуче. Сколімовський не оцінює вчинки його героя, залишаючи нас наодинці з непростими питаннями. Чи надавати допомогу невідомій людині, що вмирає від холоду і крововтрати? Чи заслуговує милосердя навіть закоренілий вбивця? Безсловесність відкинутого світом героя, настільки переконливо зіграна Галло, робить цей діалог всередині авдиторії неминучим.

На Венеційському кінофестивалі в 2010 фільм отримав Особливий приз журі та приз за найкращу чоловічу роль (Кубок Вольпі).