«Кожну плитку створювала власноруч»

Оксана Грудзинська про знакове панно столичного метрополітену, яке вже майже шість десятиліть прикрашає Хрещатик

Нагадаємо, 6 листопада 1960 р. в Києві урочисто було  відкрито центральну станцію метрополітену  — «Хрещатик», яка відразу стала уособленням гостинності української столиці, її візитівкою. І це не дивно, адже чудовий «керамічний килим» в українському народному стилі, що оздоблює станцію, нагадує рідну домівку — теплу, рідну й затишну. Цікаві подробиці про те, як створювався цей чудо-килим і про своє творче життя розповіла одна з його авторів — художник-кераміст Оксана ГРУДЗИНСЬКА.

У свої дуже поважні літа (95 років!) Оксана Аркадіївна життєрадісна і жвава. Вона мешкає в невеличкій квартирі в будинку художників на Печерську з онуками-правнуками...

«СОФІЙСЬКА ГОНЧАРНЯ»

Оксана Аркадіївна 20 років працювала в експериментальній архітектурно-художній майстерні, яку згуртувала і зробила успішною її керівник — видатна художниця, технолог-кераміст Ніна Іванівна Федорова. Майстерня розміщувалася на території Софії Київської, тому й назву отримала «Софійська гончарня».

Потрапила туди молода випускниця Московського інституту декоративного мистецтва 1947 року завдячуючи прихильності долі і своєму батькові — знаному архітектору Аркадію Івановичу Грудзинському, який народився і виріс в Києві. В листі до доньки він написав, що у софійському дворику отримав помешкання, а там і майстерня є, тож робота на неї вже чекає.

Невідомо, як би склалася доля молодої художниці, якби вона не зустріла Ніну Іванівну. «Це неймовірна, чудова жінка», — із захопленням говорить про неї Оксана Аркадіївна. Федорова розгледіла в дівчині великий талант художника-кераміста і відразу залучила її до творчої роботи. Адже батько не виявляв особливої цікавості до художнього хисту доньки, а мріяв про її музичну кар’єру.

МЕТРО В НАРОДНОМУ СТИЛІ

Коли виникла ідея оформити центральну станцію Київського метрополітену «Хрещатик» з елементами українського мистецтва, Оксану Грудзинську включили до творчої групи і запропонували створити ескізи до майбутнього панно. Питання про те, що головна станція столиці має бути оформлена в народному стилі, навіть не обговорювалося, стверджує пані Оксана. Адже, за її словами,  цей проект очолювали інтелігентні та високоосвічені люди, зокрема й архітектор Анатолій Добровольський.

Для виготовлення декоративного панно було використано прийом варіантних плиток. Він полягав у тому, що 16 варіантів плиток при з’єднанні між собою будь-якою стороною створюють продовження малюнка стилізованого українського килима. Але спочатку їх треба було намалювати.

«Я взяла міліметровку, — згадує художниця, — розрізала її по квадратиках, на кожному намалювала орнамент звичайною ручкою і почала з них складати  «килимки». Власними руками вона й «виліплювала» цей орнамент на кожній плитці. А вже потім її розписували учасники творчої групи — Ніна Федорова, Ганна Шарай і Оксана Грудзинска. На експериментальному заводі «Керамік» , що розміщувався на Подолі, «відштампували» необхідну кількість плиток.

ОРНАМЕНТ НА КОЖНІЙ ПЛИТЦІ РОЗПИСУВАЛИ УЧАСНИКИ ТВОРЧОЇ ГРУПИ — ГАННА ШАРАЙ (ПРАВОРУЧ) І ОКСАНА ГРУДЗИНСЬКА (ЛІВОРУЧ) / ФОТО ІЗ ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОКСАНИ ГРУДЗИНСЬКОЇ

«Кожен з керамічних «килимків» мені довелося розкладати у дворику майстерні і нумерувати, — веде далі пані Оксана, —  адже під час випалу плитка дуже змінюється. Там десь фарба розплилася, десь колір змінився. Тому треба було їх добирати так, щоб не було строкатості».

«БИЧА КРОВ»

Одна із родзинок панно на «Хрещатику» —  насичений червоний колір поливи, який в центральному залі використано, як тло, а в залах на платформах  — для створення малюнка. Сьогодні цей  колір нікого не дивує. А в далекі 1960-ті «бича кров» (так називали червону поливу) —  це було справжнє відкриття, яке зробила Ніна Федорова.Таке новаторство оцінили не відразу. «Це не характерно для кераміки», — зауважували авторитетні майстри. Про цей факт нині згадує Оксана Аркадіївна з усмішкою. Адже потім і самі критики почали активно використовувати цей колір у своїх роботах.

Коли панно було майже закінчено, Анатолій Добровольський доручив Оксані Грудзинській ще одну відповідальну справу — оформити різнокольоровими плитками частину вестибюлю станції «Хрещатик». Ніякого проекту не було, а завдання треба було виконати  ще «на вчора». Тому художниця імпровізувала на ходу і, мов диригент, керувала майстрами, вирішуючи якого кольору класти «кабанчики»  — керамічну плитку.

АНІ ПРЕМІЙ, АНІ НАГОРОД

Хай як дивно, але на відкритті станції «Хрещатик» Оксана Аркадіївна не була бо не запросили... «Ну що ви! — щиро дивується вона. — Тоді були інші часи. Нікого із керамічної майстерні не було на відкритті, саме високе начальство».Більше того, за художнє оформлення станції  «Хрещатик» ні Оксана Грудзинська, ні її колеги не отримали ані премій, ані нагород, ані жодних відзнак. Це була поточна робота, яку виконували за зарплату —  близько 100 карбованців.

Крім станції «Хрещатик», Оксана Аркадіївна брала участь у створенні інтер’єрів станцій Дарниця, Лівобережна та Гідропарк. Її талановиті руки зробили декоративне оформлення багатьох київських будівель, зокрема магазинів заморожених продуктів на площі Льва Толстого, дитячого харчування на Пушкінській та багато інших, що добре пам’ятають кияни старшого покоління. Їй належать і ліпні орнаменти на торцях павільйону тваринництва ВДНГ, майолікові вставки житлових будинків, дитячих садків. На жаль, більша частина з них не збереглась. Нові власники приміщень, мабуть, навіть не зрозуміли, що знищують, осучаснюючи дизайн. «Мені телефонували друзі й говорили, що мої плитки валяються на вулиці. Я їхала і збирала їх. Вони досі лежать у мене на балконі, — зауважує пані Оксана. 

ЩОБ І СЕРЦЕ І ДУША...

Єдине місце в Києві, де зберігається понад 100 творів художниці-керамістки  — Національний музей українського народного декоративного мистецтва, в якому неодноразово відбувались виставки її робіт, зокрема до 90-річного ювілею. Серед них — один із варіантів знаменитого панно станції метро «Хрещатик». Крім того, музейний вестибюль і нині прикрашає чудове панно Оксани Грудзинської.

Авторка вважає, що зібрання її творів завдячує мудрим і фаховим керівникам цього музейного закладу і далекоглядності Ніни Федорової, яка відбирала кращі роботи «софійської гончарні» і передавала до музейному закладу.

І з вдячністю згадують Оксану Аркадіївну і її численні учні, яким вона передавала  майстерність і особливу енергетику, викладаючи у Київському інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука до 86 років.

І сьогодні майстриня художньої кераміки не сидить без діла, адже звикла щось робити руками. Тож, окрім пиріжків і вареників для онуків-правнуків, в’яже гарні шалі, жилети, серветки, старанно підбираючи кольори. А секрет її довголіття дуже простий — бути вірним собі, не скаржитися на життя, любити людей і свою справу.

 

«Кожну плитку створювала власноруч»

«Кожну плитку створювала власноруч»

Оксана Грудзинська про знакове панно столичного метрополітену, яке вже майже шість десятиліть прикрашає Хрещатик

Нагадаємо, 6 листопада 1960 р. в Києві урочисто було  відкрито центральну станцію метрополітену  — «Хрещатик», яка відразу стала уособленням гостинності української столиці, її візитівкою. І це не дивно, адже чудовий «керамічний килим» в українському народному стилі, що оздоблює станцію, нагадує рідну домівку — теплу, рідну й затишну. Цікаві подробиці про те, як створювався цей чудо-килим і про своє творче життя розповіла одна з його авторів — художник-кераміст Оксана ГРУДЗИНСЬКА.

У свої дуже поважні літа (95 років!) Оксана Аркадіївна життєрадісна і жвава. Вона мешкає в невеличкій квартирі в будинку художників на Печерську з онуками-правнуками...

«СОФІЙСЬКА ГОНЧАРНЯ»

Оксана Аркадіївна 20 років працювала в експериментальній архітектурно-художній майстерні, яку згуртувала і зробила успішною її керівник — видатна художниця, технолог-кераміст Ніна Іванівна Федорова. Майстерня розміщувалася на території Софії Київської, тому й назву отримала «Софійська гончарня».

Потрапила туди молода випускниця Московського інституту декоративного мистецтва 1947 року завдячуючи прихильності долі і своєму батькові — знаному архітектору Аркадію Івановичу Грудзинському, який народився і виріс в Києві. В листі до доньки він написав, що у софійському дворику отримав помешкання, а там і майстерня є, тож робота на неї вже чекає.

Невідомо, як би склалася доля молодої художниці, якби вона не зустріла Ніну Іванівну. «Це неймовірна, чудова жінка», — із захопленням говорить про неї Оксана Аркадіївна. Федорова розгледіла в дівчині великий талант художника-кераміста і відразу залучила її до творчої роботи. Адже батько не виявляв особливої цікавості до художнього хисту доньки, а мріяв про її музичну кар’єру.

МЕТРО В НАРОДНОМУ СТИЛІ

Коли виникла ідея оформити центральну станцію Київського метрополітену «Хрещатик» з елементами українського мистецтва, Оксану Грудзинську включили до творчої групи і запропонували створити ескізи до майбутнього панно. Питання про те, що головна станція столиці має бути оформлена в народному стилі, навіть не обговорювалося, стверджує пані Оксана. Адже, за її словами,  цей проект очолювали інтелігентні та високоосвічені люди, зокрема й архітектор Анатолій Добровольський.

Для виготовлення декоративного панно було використано прийом варіантних плиток. Він полягав у тому, що 16 варіантів плиток при з’єднанні між собою будь-якою стороною створюють продовження малюнка стилізованого українського килима. Але спочатку їх треба було намалювати.

«Я взяла міліметровку, — згадує художниця, — розрізала її по квадратиках, на кожному намалювала орнамент звичайною ручкою і почала з них складати  «килимки». Власними руками вона й «виліплювала» цей орнамент на кожній плитці. А вже потім її розписували учасники творчої групи — Ніна Федорова, Ганна Шарай і Оксана Грудзинска. На експериментальному заводі «Керамік» , що розміщувався на Подолі, «відштампували» необхідну кількість плиток.

ОРНАМЕНТ НА КОЖНІЙ ПЛИТЦІ РОЗПИСУВАЛИ УЧАСНИКИ ТВОРЧОЇ ГРУПИ — ГАННА ШАРАЙ (ПРАВОРУЧ) І ОКСАНА ГРУДЗИНСЬКА (ЛІВОРУЧ) / ФОТО ІЗ ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОКСАНИ ГРУДЗИНСЬКОЇ

«Кожен з керамічних «килимків» мені довелося розкладати у дворику майстерні і нумерувати, — веде далі пані Оксана, —  адже під час випалу плитка дуже змінюється. Там десь фарба розплилася, десь колір змінився. Тому треба було їх добирати так, щоб не було строкатості».

«БИЧА КРОВ»

Одна із родзинок панно на «Хрещатику» —  насичений червоний колір поливи, який в центральному залі використано, як тло, а в залах на платформах  — для створення малюнка. Сьогодні цей  колір нікого не дивує. А в далекі 1960-ті «бича кров» (так називали червону поливу) —  це було справжнє відкриття, яке зробила Ніна Федорова.Таке новаторство оцінили не відразу. «Це не характерно для кераміки», — зауважували авторитетні майстри. Про цей факт нині згадує Оксана Аркадіївна з усмішкою. Адже потім і самі критики почали активно використовувати цей колір у своїх роботах.

Коли панно було майже закінчено, Анатолій Добровольський доручив Оксані Грудзинській ще одну відповідальну справу — оформити різнокольоровими плитками частину вестибюлю станції «Хрещатик». Ніякого проекту не було, а завдання треба було виконати  ще «на вчора». Тому художниця імпровізувала на ходу і, мов диригент, керувала майстрами, вирішуючи якого кольору класти «кабанчики»  — керамічну плитку.

АНІ ПРЕМІЙ, АНІ НАГОРОД

Хай як дивно, але на відкритті станції «Хрещатик» Оксана Аркадіївна не була бо не запросили... «Ну що ви! — щиро дивується вона. — Тоді були інші часи. Нікого із керамічної майстерні не було на відкритті, саме високе начальство».Більше того, за художнє оформлення станції  «Хрещатик» ні Оксана Грудзинська, ні її колеги не отримали ані премій, ані нагород, ані жодних відзнак. Це була поточна робота, яку виконували за зарплату —  близько 100 карбованців.

Крім станції «Хрещатик», Оксана Аркадіївна брала участь у створенні інтер’єрів станцій Дарниця, Лівобережна та Гідропарк. Її талановиті руки зробили декоративне оформлення багатьох київських будівель, зокрема магазинів заморожених продуктів на площі Льва Толстого, дитячого харчування на Пушкінській та багато інших, що добре пам’ятають кияни старшого покоління. Їй належать і ліпні орнаменти на торцях павільйону тваринництва ВДНГ, майолікові вставки житлових будинків, дитячих садків. На жаль, більша частина з них не збереглась. Нові власники приміщень, мабуть, навіть не зрозуміли, що знищують, осучаснюючи дизайн. «Мені телефонували друзі й говорили, що мої плитки валяються на вулиці. Я їхала і збирала їх. Вони досі лежать у мене на балконі, — зауважує пані Оксана. 

ЩОБ І СЕРЦЕ І ДУША...

Єдине місце в Києві, де зберігається понад 100 творів художниці-керамістки  — Національний музей українського народного декоративного мистецтва, в якому неодноразово відбувались виставки її робіт, зокрема до 90-річного ювілею. Серед них — один із варіантів знаменитого панно станції метро «Хрещатик». Крім того, музейний вестибюль і нині прикрашає чудове панно Оксани Грудзинської.

Авторка вважає, що зібрання її творів завдячує мудрим і фаховим керівникам цього музейного закладу і далекоглядності Ніни Федорової, яка відбирала кращі роботи «софійської гончарні» і передавала до музейному закладу.

І з вдячністю згадують Оксану Аркадіївну і її численні учні, яким вона передавала  майстерність і особливу енергетику, викладаючи у Київському інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука до 86 років.

І сьогодні майстриня художньої кераміки не сидить без діла, адже звикла щось робити руками. Тож, окрім пиріжків і вареників для онуків-правнуків, в’яже гарні шалі, жилети, серветки, старанно підбираючи кольори. А секрет її довголіття дуже простий — бути вірним собі, не скаржитися на життя, любити людей і свою справу.