Iрпінський синдром
Нещодавно в містечку Ірпінь, яке відоме своєю «санаторійною зоною» Спілки письменників, відбувся Четвертий семінар творчої молоді України «Молодь і дух перемін». Насичена до максимуму програма пропонувала вечори поезії, імпровізовані презентації, дискусії, круглі столи, зустрічі з відомими літераторами тощо.
За теперішньої нашої інформаційної ізольованості, коли книжки, які видаються в одних регіонах, майже не доходять до інших (а така ситуація спостерігається й у періодиці), семінари, на зразок ірпінського, є явищем і бажаним, і рідкісним. Принаймні такого інтенсивного інформаційного обміну у всьому, що стосується літератури, мені вже давно не доводилося спостерігати.
Однак розповідати про семінар лише в контексті літератури принаймні було б нечесно. І не лише тому, що, окрім мистецької частини, була ще й політологічна, а й тому, що ірпінські семінари варто розглядати у двох додаткових аспектах: гігієнічному та алкогольному. Причому перший дуже тісно пов’язаний із другим.
Чудово, коли в наші непевні часи знаходяться справжні меценати, а в меценатів — кошти на подібні акції, чудово, що творча молодь може зібратися разом, поспілкуватися між собою, зустрітися зі старшими колегами по перу, чудово, що видаються книжки і вручаються літературні премії. Усе це гідне подиву й поваги. Та коли все це відбувається на тлі нестерпних побутових умов, коли ігноруються елементарні гігієнічні норми, розмови про високе, чисте і вічне починають потроху видаватися витонченою формою глузування. Мені можуть зауважити, що в нашій країні більшість людей змирилася і не з такими речами, що, як каже відома приказка, «не до жиру, аби живу», однак такий аргумент видається мені непереконливим. Ми вже так звикли до щоденного приниження, що саме тому й не повинні більше на нього погоджуватися: досвід приниження нищить людину.
Я твердо переконаний, що коли вже хтось береться за святу справу фінансування культури, йому варто пам’ятати, що культура починається не з мистецтва як такого, а із значно прозаїчніших речей. Звідси й виникає інший аспект ірпінських семінарів — алкогольний. Загальновідомо, що під час семінару тимчасові мешканці будинку творчості СПУ споживають кількість алкоголю, близьку до клінічної. І це, здається, саме той випадок, коли, за влучним висловом Юрія Андруховича, алкоголь вживається не для розширення свідомості, а для вбивання різних мікробів.
І все ж семінар відбувся і на ньому було багато цікавих і важливих речей, хоча з огляду на сказане вище, враження залишаються феєричними, фрагментарними і дещо карусельними.
...Колоритний Богдан Жолдак, який мало не у всіх брав інтерв’ю для своєї радіопередачі, але робив це чомусь за допомогою відеокамери, майстерно при цьому вибираючи ракурси.
...Дивовижний Іван Малкович, який усіх просто зачарував своїми віршами. Важко повірити, що в нашому цинічному світі може народжуватися така щира, ніжна і трепетна поезія.
...Неперевершена, іронічна і по-американському ділова Оксана Забужко з новою книжкою «Шевченків міф України», котра, як і попередня, вже здобула скандальної слави бестселера.
...Як завжди усміхнений і жвавий Підскарбій літгурту Бу-Ба-Бу Олександр Ірванець — поет, драматург, перекладач і, як несподівано виявилося, нумізмат.
...Безепітетний (оскільки будь-який епітет обмежує) Тарас Прохасько із щойно видрукуваною довгоочікуваною книжкою «Інший світ Анни», яка, на мій погляд, цілком може призвести до важливих соціальних зрушень.
...Непередбачуваний Сергій Жадан із новими віршами та другим числом скандального журналу «Гігієна» (чия назва виявилась парадоксально несумісною з ірпінським довкіллям). Судячи із вміщених там матеріалів, скандали, спровоковані як естетичний феномен, тільки починаються — харківська контркультура набирає сили.
...Тендітна Мар’яна Савка, лауреат цьогорічної премії видавництва «Смолоскип» — віртуозна поетка, художник, актриса і просто чарівна жінка.
...Її колега з поетичного угруповання «Туга» Маріанна Кіяновська з абсолютно недооціненою книжкою дуже сильних віршів «Інкарнація». Зайвий приклад того, наскільки спорадичний характер має літературна критика в Україні.
...Загадковий Роман Скиба, відомий як поет, який «живе в телефонній будці». Очевидно, через те, що немає останньої в Ірпені, впродовж семінару перебував у постійному оточенні жіноцтва.
...Невгамовний Андрій Кокотюха, неперевершений менеджер, який до самого кінця контролював карнавальну і дещо божевільну ситуацію семінару, встигаючи й сам при цьому не відмовлятися від карнавальних утіх.
...Прекрасні (зовсім не з огляду на мій галицький патріотизм) івано-франківські поети Іван Ципердюк та Любомир Стринаглюк, разом з якими я мужньо боровся з антисанітарією.
І, звичайно ж, молодь, молодь, яка, попри все, читала вірші, мала можливість
познайомитися з останніми виданнями і, сподіваюся, таки торкнулася чогось
високого, чистого й вічного, що обов’язково повинно бути присутнім у добрій
літературі.