Хитрощі із майстерні Тінторетто

За кожним відомим художником у часи Відродження ховалася велика кількість асистентів, що сприяли успіхам учителя

Якобо Робусті, або ж Тінторетто, — італійський художник з Венеції XVI століття, представник італійського Високого Відродження, відомий своїми портретами і картинами на релігійну і міфологічну теми. Як відомий свого часу митець, Тінторетто мав власну майстерню і створив низку робіт, завдяки яким увійшов до пантеону видатних митців світового значення. Однак за кожним відомим художником у ті часи стояла велика кількість людей, які сприяли його успіху. Хто ці люди і які хитрощі вони використовували, щоб допомогти зростанню слави «зірок від пензля», розповім нижче.

Так, милуючись шедеврами світового живопису, варто пам’ятати  факт, що всі праці, створені в майстерні відомого художника, вважалися його, незалежно від того, хто їх малював. Художник, зазвичай, мав багато учнів і помічників. Хтось із них міг повністю самостійно виконати замовлення на картину, але ім’я на ній ставилось власника майстерні. Наприклад, праця створена в майстерні Веласкеса, незалежно від того, хто її писав, була працею Веласкеса. Навіть за умови, що пензель художника навіть не торкався до цієї картини.

У випадку, якщо відомий майстер таки сам брався за пензлики, то це не значить, що він всю працю робив сам. Художник міг не любити малювати пейзажі чи архітектурні деталі, чи янголів. Для цього він наймав асистентів, що допомагали впоратись з цією проблемою. Так, якщо наймався пейзажист, то він малював задній план, а художник передній. Було й так, що на картині, де кілька фігур, кожну окрему фігуру малював інший майстер. Кожен був спеціалістом у своїй галузі. Інколи, коли було багато роботи, запрошували художників з-поза звичного штату майстерні. Часом екстрені замовлення вимагали екстрених заходів. Був випадок, що треба було швидко на замовлення одного венеціанського патриція намалювати родинний портрет замовника. Майстри з майстерні Тінторетто, щоб пришвидшити темп роботи, отримали кожен свого персонажа і  малювали їх кожен на своєму полотні, а потім картину просто зшили.

Працю художникам додатково утруднювало те, що в XV—XVI ст. жінки не могли бути моделями для картин в стилі ню. Але вихід було знайдено — як моделей використовували юних хлопчиків, чиї фігури на полотні пізніше переробляли на жіночі.

Прийнятною, для пришвидшення праці, була і така хитрість — коли малювали портрет, то з нього на всякий випадок залишали репліку, щоб була як шаблон, на випадок, якщо знову доведеться малювати того самого персонажа і щоб він знову не витрачав свій час на позування.

Також у майстернях дуже часто користувалися трафаретами і якусь окрему деталь могли малювати з їхньою допомогою. Це також пришвидшувало темп роботи. Наприклад, у випадку Тінторетто один і той самий елемент зброї з’являється на кількох портретах.

У роботах Тінторетто дуже часто зустрічається бурий колір неба і пустого простору. Це тому, що бурий — колір його підмазки. Бура вона ось чому: кожного дня фарбу робили заново — товкли інгредієнти, змішували з олією. Коли під кінець дня фарби залишалися, всі художники з майстерні зішкрібали залишки до однієї ємності, змішували їх і ґрунтували ними полотна.

Цікаво, що на одному з портретів роботи Тінторетто, що зберігається в Національному музеї в Варшаві, при рентгенівському скануванні виявили під портретом бородатого адмірала зображення безбородого юнака. За портрет останнього чи то не заплатили, чи не забрали. І тому під час реалізації нового замовлення перемалювали тільки обличчя героя, що зекономило і час, і фарби, і зусилля митців.

Тобто в той час, який ми звикли вважати часом існування високого мистецтва, вже було таке явище як комерціалізація творчості. Слава художника автоматично значила велику кількість замовлень, а щоб впоратися з ними, він мав шукати, подекуди, креативні способи встигнути відповісти на всі запити замовників. Це ставало причиною переведення мистецтва трохи на цеховий лад. Однак це не робить ті картини менш цінними і важливими для нашої культури.

Хитрощі із майстерні Тінторетто

Хитрощі із майстерні Тінторетто

За кожним відомим художником у часи Відродження ховалася велика кількість асистентів, що сприяли успіхам учителя

Якобо Робусті, або ж Тінторетто, — італійський художник з Венеції XVI століття, представник італійського Високого Відродження, відомий своїми портретами і картинами на релігійну і міфологічну теми. Як відомий свого часу митець, Тінторетто мав власну майстерню і створив низку робіт, завдяки яким увійшов до пантеону видатних митців світового значення. Однак за кожним відомим художником у ті часи стояла велика кількість людей, які сприяли його успіху. Хто ці люди і які хитрощі вони використовували, щоб допомогти зростанню слави «зірок від пензля», розповім нижче.

Так, милуючись шедеврами світового живопису, варто пам’ятати  факт, що всі праці, створені в майстерні відомого художника, вважалися його, незалежно від того, хто їх малював. Художник, зазвичай, мав багато учнів і помічників. Хтось із них міг повністю самостійно виконати замовлення на картину, але ім’я на ній ставилось власника майстерні. Наприклад, праця створена в майстерні Веласкеса, незалежно від того, хто її писав, була працею Веласкеса. Навіть за умови, що пензель художника навіть не торкався до цієї картини.

У випадку, якщо відомий майстер таки сам брався за пензлики, то це не значить, що він всю працю робив сам. Художник міг не любити малювати пейзажі чи архітектурні деталі, чи янголів. Для цього він наймав асистентів, що допомагали впоратись з цією проблемою. Так, якщо наймався пейзажист, то він малював задній план, а художник передній. Було й так, що на картині, де кілька фігур, кожну окрему фігуру малював інший майстер. Кожен був спеціалістом у своїй галузі. Інколи, коли було багато роботи, запрошували художників з-поза звичного штату майстерні. Часом екстрені замовлення вимагали екстрених заходів. Був випадок, що треба було швидко на замовлення одного венеціанського патриція намалювати родинний портрет замовника. Майстри з майстерні Тінторетто, щоб пришвидшити темп роботи, отримали кожен свого персонажа і  малювали їх кожен на своєму полотні, а потім картину просто зшили.

Працю художникам додатково утруднювало те, що в XV—XVI ст. жінки не могли бути моделями для картин в стилі ню. Але вихід було знайдено — як моделей використовували юних хлопчиків, чиї фігури на полотні пізніше переробляли на жіночі.

Прийнятною, для пришвидшення праці, була і така хитрість — коли малювали портрет, то з нього на всякий випадок залишали репліку, щоб була як шаблон, на випадок, якщо знову доведеться малювати того самого персонажа і щоб він знову не витрачав свій час на позування.

Також у майстернях дуже часто користувалися трафаретами і якусь окрему деталь могли малювати з їхньою допомогою. Це також пришвидшувало темп роботи. Наприклад, у випадку Тінторетто один і той самий елемент зброї з’являється на кількох портретах.

У роботах Тінторетто дуже часто зустрічається бурий колір неба і пустого простору. Це тому, що бурий — колір його підмазки. Бура вона ось чому: кожного дня фарбу робили заново — товкли інгредієнти, змішували з олією. Коли під кінець дня фарби залишалися, всі художники з майстерні зішкрібали залишки до однієї ємності, змішували їх і ґрунтували ними полотна.

Цікаво, що на одному з портретів роботи Тінторетто, що зберігається в Національному музеї в Варшаві, при рентгенівському скануванні виявили під портретом бородатого адмірала зображення безбородого юнака. За портрет останнього чи то не заплатили, чи не забрали. І тому під час реалізації нового замовлення перемалювали тільки обличчя героя, що зекономило і час, і фарби, і зусилля митців.

Тобто в той час, який ми звикли вважати часом існування високого мистецтва, вже було таке явище як комерціалізація творчості. Слава художника автоматично значила велику кількість замовлень, а щоб впоратися з ними, він мав шукати, подекуди, креативні способи встигнути відповісти на всі запити замовників. Це ставало причиною переведення мистецтва трохи на цеховий лад. Однак це не робить ті картини менш цінними і важливими для нашої культури.