Храм лабiринту
Реабілітована й трактована, як кому заманеться, національна історія нині спізнається нами у всій своїй загадковій містичній сутності. Сучасну ж історію визначають не політичні змагання, а саме ці партії — жіноча і чоловіча. Сім’я перетворюється на пекло. Нація вступає у смугу філософського існування. Так започатковується лабіринт самотності — і зовсім не за метафорою латиноамериканців. Ми пізнаємо самотність у дистильованому вияві.
На кухнях панує світ марень. Марення, природно, ототожнюються з лабіринтом. Світ кухонних речей втрачає свою одвічну доречність та ужитковість. Мешканці кухонь блукають лабіринтом речей, котрі щоразу набувають інакшої подоби. Й то не важить, чи ці кухні за зразком п’ятдесятих-шiстдесятих років, а чи в «євростилі». Важить те, що телевізійні пульти в жінки й чоловіка — окремі. Чоловік віддає перевагу американським бойовикам, жінка ж споживає хоч невелику порцію політичних новин. На цьому можна було б замирити усі наші дискусії щодо соціальних свобод, віросповідань, естетичних та сексуальних уподобань Та якщо державним мужам, мафіозі, депутатам, головам інформаційних корпорацій достатньо діяти й обіцяти, обіцяти й діяти, то наші сім’ї такою філософією вдовольнитися не можуть. Адже їм належить і далі просуватися лабіринтом своїх осель, і лише діями й обіцянками цей рух не обмежується. Жінка і чоловік приречені на самотинне, хоч і синхронне блукання лабіринтом оселі. Кожної миті їм може примаритися, що речі хитрують з ними, — на щойно прибраному кріслі знову з’являється чи щось з одягу, або й урозкид газети та книги. Так закрадається думка про божевілля. Проте необхідною умовою подорожування лабіринтом є — не зізнаватися у таких-от тривожних здогадах. Варто лише комусь упасти в розпач, гвалт, істерику, несамовитість, як лабіринт ошелешує ще більшими несподіванками та брутальнішим безладом. Отже, потрібно будь-що дотримуватися втаємниченої ритуальності, пам’ятаючи, що найголовніша мета подорожування — ліжко. І чим неушкодженішими дістаються до нього чоловік та жінка, то розкутішими й солодшими будуть подальші марення. І хоч яким завузьким не було б подружнє ложе, їм вдається розташуватися не торкаючись одне одного. Багато родин пристосувалися так і жити — мовби за традицією безстатевого шлюбу, що побутує в індусів, порушуючи взаємні обіцянки під час реєстрації шлюбу. Та шлюб від цього парадоксально міцнішає, бо чоловіка і жінку поєднує тепер якась таємниця: вони у стані вистежування дедалі нових варіантів подорожі. Не забуваймо, що вихід з лабіринту — не головне. Втомлена денними клопотами свідомість, от-от на межі засинання, ще прагне заселити лабіринт уяви живими істотами. Поринаючи в сон, чоловік і жінка уявляють тепер себе не жертвами, а бодай спостерігачами. Наділені знанням про таємниці лабіринту, вони моделюють шляхи інших блукальників і, в міру своєї уяви, одержують насолоду від такої гри. Часто ці марення бувають еротичними.
Втім, аби не бути запідозреними у такій гріховності, чоловік і жінка млявими голосами ведуть короткотривалу суперечку з нагоди якоїсь останньої побутової історії. Чом би й ні. Наші кухні біднішають на ще одну приятельку чи приятеля, нам бракує доопівнічних сповідей та нарікань. Тож приятелька у пошуках заробітків виїжджає до Америки, а донька, полишена на батька, призвичаюється до наркотиків. І треба хоч якось зарадити, чимось допомогти, та філософський висновок тут вкладається у кілька уривчастих слів: як — чим — чи треба.
На добраніч, любі подружжя. Лабіринт нескінченний — тож чи варто шукати виходу, коли так солодко вибудовувати у ньому храм?