«Хоча й не розмовляю ані російською, ані українською, але коли дивився виставу, то все розумів»

Дідьє Карон (народився 12 червня 1963), починав свою кар’єру як службовець невеликого банку, але незабаром його творча натура зажадала змін... Дідьє пробує себе в літературних жанрах, пише першу п’єсу «Благодійність на замовлення», яку поставили в театрі «Сплендид», і кілька одноактних п’єс. Потім спробував свої сили як актор, знімаючись у невеликих серіалах. Визнання і успіх  2002 року принесе йому п’єса «Справжнє щастя», за якою він зніме свій перший повнометражний фільм. Відтоді Карон активно працює режисером, актором, драматургом. Із 2008 року керує одним з найстаріших і популярних Театрів Мішель у Парижі.

Мосьє Карон має у Франції репутацію добротного комедіографа, але його п’єса «Фальшива нота» — тонка психологічна драма, яка починається як фарс: після концерту в гримерку знаменитого диригента з «музичним» прізвищем Міллер, що мріє лише про те, щоб усі його залишили в спокої, ввалюється настирливий залицяльник його таланту Дінкель — матрац , недотепа, та ще й скрипаль-аматор на додачу... Виставу про любов і ненависть, про людське лицемірство, безкорисливість, зраду та справжню душевну порядність у Києві поставив Михайло Резнікович (режисер — Кирило Кашліков, сценографія Олени Дробної, а головні ролі виконують Станіслав Москвін і Олег Замятін) у Національному театрі російської драми ім.Лесі Українки в перекладі Ірини Прохорової та Олександра Браїловського.

Днями драматург приїхав до Києва, подивився цю резонансну виставу, а потім дав ексклюзивне інтерв’ю.

ДІДЬЄ КАРОН — АВТОГРАФ НА ПАМ’ЯТЬ

«МОЖНА БУТИ ГЕНІЄМ І НЕХОРОШОЮ ЛЮДИНОЮ»

— Коли писалася п’єса «Фальшива нота», ви уявляли, що вона буде мати інтерес за межами Франції?

— Я писав цю п’єсу для Франції, я навіть не підозрював, що вона буде йти в інших країнах...

— Для Франції тема колабораціонізму болюча тема...

— Так, у нас справді дуже не люблять цю тему, в інших країнах це не так складно, як у Франції.

— У нас така ситуація називається «свій серед чужих, чужий серед своїх». Чому вирішили зайнятися цією складною темою?

— Це пов’язано і з моєю особистою історією. Знаєте, у Франції, коли дізнавалися, що я пишу п’єсу на цю болючу тему, люди дивувалися, тому що думали, що це повинен писати хтось старшого віку. Я про таке написав уперше, бо зазвичай пишу комедії... Цим твором хотів випробувати себе, чи зможу зробити, написати про батька. Для мене п’єса стала викликом...

— У Франції була ж така ситуація, яка існує сьогодні і в Україні, що пов’язана з творчими людьми, які, наприклад, під час Другої світової війни деякі французи працювали під час окупації на фашистів, зокрема, навіть такі знаменитості, як Жан Маре, Луї Дю Фінес, навіть Едіт Піаф... Ваше ставлення змінилося після того, як дізналися, що вони колабораціоністи?

— Ні, ставлення не змінилося, бо це інше покоління. Зараз мені дуже важко від’єднати художника-артиста від людини. Я вважаю, що передусім ми люди, а не лише митці, і ми повинні відповідати за свої дії. Тому тепер дуже важко сприймати думку про подібну ситуацію...

— Тобто якщо громадянин зробив нікчемний вчинок, але він геніальний актор, композитор чи художник, то це перекриває чи не перекриває його талант?

— Можна бути генієм і нехорошою людиною. Навіть якщо ця людина геній, але вона робила щось погане я ніколи не забуду, що вона зробила щось погане.

— Тобто громадянська позиція перекреслює її талант?

— Саме так, звичайно, людина талановита, але позиція перекреслює, як ви сказали, нікчемний вчинок.

«У ФРАНЦІЇ ВВАЖАЄТЬСЯ, ЩО КОМЕДІЙНИМ АКТОРАМ ЛЕГШЕ І ПРОСТІШЕ ГРАТИ... ДРАМАТИЧНІ РОЛІ»

— Ваша п’єса «Фальшива нота» написана досить дивно. Коли мені потрапив примірник, і почав читати, то спочатку подумав, що це фарс. Потім стало дратувати, чому це Дінкель постійно заходить до Міллера і щось від нього хоче... Був момент, що подумав, що недочитаю цю п’єсу, але щось тримало до останнього слова. Ви перетворили фарс-детектив на психологічну драму, яка захоплює і читачів і глядачів.          

— Я вважаю, що в житті є і драма, і комедія. І для того, щоб драма була більш драматичною, в ній має бути легке, в кінці має бути сюрприз...

— Приманка така невеличка.

— У Франції вважається, що комедійним акторам легше і простіше грати... драматичні ролі.

— Це абсолютно правильно, ба більше, актори фарсового обдарування можуть грати і комічні, і трагічні ролі, а трагіки, як правило, комедії грати не можуть.

— Так, так, так. Тому що в гуморі, в комедії є ритм, і це те, що притаманно комедійним акторам.

ВОЛОДИМИР БРОДСЬКИЙ У РОЛІ ДІНКЕЛЯ-БАТЬКА / ФОТО НАДАНО НАЦІОНАЛЬНИМ ТЕАТРОМ ІМ.ЛЕСІ УКРАЇНКИ

«У ЗАЛІ Я НАСАМПЕРЕД БУВ ГЛЯДАЧЕМ»

— Ви вчора опинились у дуже складній ситуації. Три ваші іпостасі дивилися виставу, як драматург, режисер і актор...

— Так, але в залі я насамперед був глядачем. Я вважаю, що це було чудово, дуже зворушливий, постановка Михайла Резніковича, яка вийшла дуже видовищною і майстерно зроблена. Були цікаві рішення, зокрема наприкінці п’єси. Всі актори дивовижні! Хоча й не розмовляю ані російською, ані українською, але коли дивився виставу, то все розумів...

— А ваш погляд, як режисера і актора?

— Чудові рішення постановників вистави, які я сам застосував би, але вони мені не спали на думку. Як актор вважаю, що виконавцями ролей добре керували, на відміну від Франції. Видно, що в Україні робота з акторами дуже копітка, навіть фізична... Коли йде із середини, зі шлунка... Актори фактично живуть своїми персонажами, завдяки правильній мізансцені, вони постійно рухаються.

— А були якісь емоційні, ваші особисті моменти під час перегляду вистави?

— Так, були два дуже сильні моменти, які сильно зачепили. Коли персонажі, які грають на удаваних скрипках, ніби обмінюючись нотами, і особливо поява батька в кінці вистави. Це було дивовижно. Таке мені на думку не спало... Кожен режисер має власне бачення твору. Побачив усе, що я написав: сніг, перехід від юнака до батька-нациста, музику, і одночасно це була дуже персональна мізансцена. Хоча бачив країни, де ставили вистави без снігу, де було лише два героя, а те, що є п’ять персонажів, надає драматичному рішенню сильнішого накалу, і це вистава, яка більше підходить до великої зали вашого театру.

— Ви знаєте, одна добра знайома після вистави написала мені, що не може розмовляти, бо в неї «зупинилося» серце. Як у Парижі сприймають п’єсу? Теж настільки трагічно і настільки особисто?

— Так, у Франції дуже схожа ситуація, люди часто плачуть. Глядачі часто встають наприкінці спектаклю...

— Користуючись нагодою хочу дізнатися про сьогоднішню театральну ситуацію у Франції?

— Нині в Парижі стало набагато складніше займатися театральною діяльністю. Я був вражений тим, що в Києві зали заповнені, а в нас зараз у Франції постійно страйки, демонстрації, і від цього театри дуже страждають...

Раніше в мене в Парижі був власний театр, читав багато п’єс, але мало займався власними творами. Коли продав театр, то з’явилося більше часу на те, щоби писати. Так, я читаю п’єси колег, але зараз мені більше хочеться писати власні твори.

— Вистава «Фальшива нота», в якій ви граєте, демонструється у Франції?

— Так, зараз її грають у Парижі. Звичайно є Авіньйонський фестиваль, найбільший театральний сценічний майданчик. Планується, що в кінці року з цією п’єсою відбудеться велике турне Францією, а наступним літом ми будемо грати її в Італії. Хочу показати свою роботу й у Києві.

— Можу запропонувати вам, і домовитися з Михайлом Резніковичем, щоб ви зіграли роль Дінкеля в київській виставі. Згодні?

— О’кей. Тепер потрібно шукати костюм...

— Це не є проблемою... Скажіть, а щоб могли запропонувати з вашого драматургічного доробку?

— Маю багато є п’єс, але переважно це комедії різного типу: сентиментальні, драматичні. У Франції кажуть «комедії моралі». Їх дуже багато, я не знаю, які смаки в Україні на комедії...

— У нас сьогодні достатньо трагічні часи в Україні через анексію Криму і війну на сході, і для того, щоб люди могли психологічно витримати, їм не завадить посміятися...

— Так, це дуже важливо. Коли їхав в Україну дуже мало знав про вашу країну... Нині визнаю, що люди в Україні дуже приязні та гостинні.

Наступні покази вистави «Фальшива нота» відбудуться 27 січня і 9 лютого.