Емансипацію закінчено — забудьте!

Виставка «Видатні українські художниці» нагадала про «вічно жіноче» Олег СИДОР-ГІБЕЛИНДА, «Art-Line», спеціально для «Дня» Чоловіки України можуть спати спокійно: мистецтво фемінізму у нас «не пройде». Скільки б не заперечувала «прекрасна стать» існування «жіночого мистецтва» — як терміна і як явища, але ж як інакше поіменувати букет творчих артефактів експозиції «Видатні українські художниці» в київській галереї «Лавра». Хвала Богові — «жіноче». Хвала Богові — Мистецтво (без лапок і з великої літери).

Звісно, для повноти враження годилося виставити на ній іще й бісерні вишиванки, м’яку іграшку та мереживні комірці. Однак живописна панорама, обмежена емоціями, побутом та «порами року», також достатньо показова. Якщо торішня експозиція вряди-годи «ошпарювала» нас чимось на зразок полотен Голіброди чи Гершуні, сьогоднішня — благополучно зведена до спільного тематичного знаменника. Постмодерном тут і не пахне. Замість голомозих потвор чи агресивних терористок на кшталт «Spice Girls» — гарненькі витинанки (триптих Турянської «Мої листи до тебе»).

І якщо картина називається «Міраж» (у Л. Калмикової) — не чекайте химер: лише тінь елегантного будячка на стіні. Квіти й горшки — «На підвіконні» у Н. Ковалець, «Півонія» — у Н. Денисової. Деревце-вазон — у Л. Сахно. «Квіти» — у Р. Рідної. Метелики — у Н. Фандикової (нині її твори менш екстравагантні, аніж торік). А у Р. Косташ — навіть не образ, а «запах блакитних квітів...»

На експозиції відпочиваєш душею. Сюди приходять сім’ями, мирно обговорюють картини. У тому числі й чоловіки. Чого їм жахатися? Слів пані кураторки про «великий виклик»? Слова лишаються словами, а на картині: «Володю, все буде гаразд» (у О. Морозової). Ще б пак, у кімнаті — розгардіяш, а в кріслі сумує наш Заратустра. Певно, чекає дружиноньки — прийде, все прибере, обігріє, приголубить. Люблять вони нас — нічого не попишеш. Дванадцять разів (!) цілує в лоб (у своїй фотокомпозиції) авторка, О. Каленик — ну кого ж іще, як не чоловіка, відомого живописця Ф. Звикай до ласки, голубе. Dont worry: «Крилатий лев» (І. Контар) — ручний. Be happy: «Дракон» (Л. Бруєвич) не вкусить.

«Твоя хата, а мій — верх», — казала колись наречена до жениха. Оскільки жінки, на щастя, ніколи не були у нас приневоленими (не тривожитиму тіней Роксолани та Мотрони Кочубей, але й Тараса Григоровича могла приборкати яка-небудь Ликерка Полусмакова), то абсолютна емансипація видається нам дорогою забаганкою. А в мистецтві — поготів: чий голос звучить авторитетніше в малярстві та літературі, аніж голоси Тетяни Яблонської та Оксани Забужко? Тільки за офіційними даними кількість мисткинь-спілчанок у нас коливається від 26% (Львів, Харків) — де 35% (столиця), але їх реальна активність, як і талант, ніякими відсотками не обчислюються. Виставка «Видатних жінок» — красномовне тому підтвердження.