«Диктаторів і вбивць не можна умиротворяти, а треба протидіяти їм щонайрішучіше»

Фрагмент інтерв'ю канадському журналу Stir всесвітньо відомого піаніста Євгенія КІСІНА:
     «Якби ті санкції, які Захід застосовує зараз проти путінського режиму, він запровадив вісім років тому, після анексії Криму, то зараз не було б війни в Україні. Я вам скажу навіть більше: якби Захід увів такі санкції 2008 року, як відповідь на вторгнення Путіна в Грузію та фактичну анексію Південної Осетії, Путін не анексував би Крим через п'ять із половиною років – і, можливо, на той час він навіть уже не був би при владі. Більше того: якби Захід увів подібні санкції в 1999-2000 роках у відповідь на геноцид в Чечні, то вочевидь не було б вторгнення в Грузію й Україну.

У своїй промові, яка транслювалася по російському телебаченню безпосередньо перед вторгненням в Україну, путін заявив, що Захід був дуже несправедливий щодо росії "навіть за найбільшої відкритості росії в 1990-х роках".

Ця заява мене не здивувала, тому що я добре знаю, хто такий путін і чого від нього варто чекати; проте мене дуже дивує те, що на Заході є люди, твердих демократичних переконань, які поділяють цю точку зору: що Захід даремно поводився як переможець у холодній війні.

Для мене і моїх друзів очевидно зовсім протилежне: Захід НЕ поводився як переможець у холодній війні – і саме тому в нас зараз усі ці проблеми та трагедії. Чому після того, як радянський союз припинив своє існування, росія успадкувала місце в Раді Безпеки ООН? Я розумію, що після Другої світової війни, ймовірно, було важко уникнути передачі цього місця радянському союзу, але чому воно дісталося росії після розпаду імперії зла? Його слід було віддати гідній демократичній країні, такій як, наприклад, Канада, Австралія чи Японія. А тепер ми всі бачимо, які проблеми внаслідок цього.

Після падіння комунізму Захід повинен був учинити з росією так, як він учинив з Німеччиною після падіння нацизму: комуністичних лідерів повинен був судити міжнародний трибунал; Захід повинен був змусити росію оголосити поза законом комуністичну ідеологію, літературу та символіку, побудувати десятки меморіалів жертвам комунізму, постійно каятися і виплачувати репарації численним жертвам кремлівських бандитів: євреям, українцям, естонцям, латишам, литовцям, грузинам, полякам, чехам і багатьом іншим; п'яті колони в Україні та країнах Балтії мали бути передані росії так само, як судетські та сілезькі німці були передані Німеччині після Другої світової війни. Захід нічого цього не зробив – і посткомуністична росія під керівництвом колишнього секретаря обкому КПРС Бориса Єльцина відразу ж почала проводити зовнішню політику, що  суперечила західній, підтримуючи Милошевича; менш ніж через рік після розпаду радянського союзу, коли росія лежала в руїнах, її міністр закордонних справ Андрій Козирєв (що вважався великим лібералом) мав нахабство заявити в інтерв'ю газеті «Франкфуртер Рундшау»: «Мова моралей недоречна в розмовах із Москвою», – і Захід усе це проковтнув. Потім «демократична» росія провела етнічне чищення грузинів у Абхазії, відторгла Абхазію у Грузії, і Захід дозволив Єльцину це зробити та продовжував його підтримувати. Навіть після першої війни в Чечні, в якій загинуло вісімдесят тисяч людей, Захід не пішов далі за словесну критику, не застосував проти росії ніяких санкцій. Ці факти – сумні і ганебні.

Чому досвід щодо Гітлера майже сторічної давнини досі не навчив західних політиків тому, що диктаторів і вбивць не можна умиротворяти, а треба протидіяти їм найрішучішим чином і всіма можливими засобами, що це не лише право, але і моральний обовязок Заходу, інакше він стає відповідальним за злочини, до яких заохочує диктаторів. Коли міністр закордонних справ путінської росії наважується сказати міністрові закордонних справ Великобританії: «Хто ти такий, щоб читати мені лекції?», останній повинен відповісти: «Стежите за своєю мовою, сер! Я – міністр закордонних справ Великої Британії, старої демократії світу, великої демократичної держави, тоді як ви – чиновник злочинного авторитарного режиму, і тому ви і ваші наближені мають бути вдячні за те, що ми тільки читаємо вам лекції, а не знищуємо вас!»

Після всього досвіду ХХ сторіччя, яке наочно засвідчило, до чого призводять будь-які відхилення від свободи та демократії – комунізм, нацизм, фашизм, клерикалізм, – невже ще треба пояснювати, що Захід із усіма його недоліками та недосконалістю – найкраще суспільство на нашій планеті, і що кожен, хто наважується протистояти Заходу, а тим більше кидати виклик священним принципам свободи та демократії, є лайном, яке, як і всяке лайно, заслуговує тільки одного: щоб його якнайшвидше спустили в унітазі, щоб воно не смерділо і не псувало життя хорошим людям?

Повинен сказати, що для мене стало серйозним розчаруванням, коли я зрозумів, що західні принципи, західні ідеали та західна міжнародна політика – це не одне і те ж, що більшість західних політиків десятиліттями зраджували власним ідеалам і принципам. Іншим яскравим прикладом цього є те, що з часу створення демократичної держави Ізраїль західні політики-опортуністи змушують свого природного союзника йти на поступки своїм антидемократичним ворогам, які завжди були налаштовані на його знищення.

Зараз я можу тільки сказати їм: якщо ви не зробите все, щоб допомогти хороброму українському народові перемогти в цій війні, вигнати агресорів і вбивць зі своєї країни, історія ніколи не пробачить вам!»