Docudays UA-2020. Фільм дня: «Чисте мистецтво»

Через карантин 17 київський фестиваль документального кіна про права людини Docudays UA проходить онлайн. Всі програми, а також дискусії та круглі столи можна безкоштовно подивитися на сайті docuspace.org по 10 травня включно.

Щодня ми розповідаємо про найцікавіші, на нашу думку, фільми фестивалю.

Фільм Максима ШВЕДА «Чисте мистецтво» позначений як польсько-білоруська копродукція, але де-факто Білорусь тут - тільки локація, адже протагоніст - вуличний художник Захар КУДІН, а в контрольованій силовиками республіці подібні сюжети й герої не вітаються.

Захар діє просто й дотепно. Він виносить на вулицю величезне полотно й фарби. Знаходить стіну, на якій ЖЕКівські робітниці зафарбували нерівними різнокольоровими прямокутниками різні написи, гасла (інколи доволі неприємні для влади) й графіті (інколи вельми майстерні), і за мотивами цієї дивної натури пише картину. Називає це пленером.

Паралельно по Мінську ходять самі робітниці Зіна й Інна та створюють натуру для Захара - зафарбовують незаконні слова й малюнки. Швед уважно стежить за їхніми пересуваннями, а також фіксує спілкування Кудіна з перехожими й правоохоронними органами. Ще одна лінія, яка в цьому контексті виглядає цілком саркастично - безглузді в своєму пафосі офіційні свята - урочиста лінійка в якомусь коледжі, військовий парад.

Максим Швед народився в 1979 в Мінську, закінчив Вищу школу режисерів і сценаристів в Санкт-Петербурзі (2013) і Кіношколу Анджея Вайди (документальна програма, 2016). Професійний вишкіл помітний у тому, як Швед вибудовує оповідь: ніде не втручаючись в події, залишаючись «мухою на стіні», передає й середовище проживання Захара, Зіни, Інни - Білорусь Лукашенка з її повсякденним абсурдом, - і феномен стилю, який сам Захар називає «фупрематізм» (фундаментальний супрематизм), і фінальне свято мистецтва, в якому Інні й Зіні теж знаходиться місце. Окремий зворушливий момент – коли Інна бере балончик і пише на стіні галереї, спеціально для того призначеній, раптове й викличне “Жыве Беларусь!” Сяє: “Зін, який кайф!” – “Дивись, а то ще втягнешся” – напівжартома застерігає подруга.

Тож головне, що зробив Швед у “Чистому мистецтві” - ненав'язливо і несуперечливо зв'язав соціальне й культурне всього лише за 50 хвилин екранного часу. На територіях імперської травми таке вдається нечасто й не всім.