Дім, що рятує

У білому просторі музейної кімнати по центру старовинне крісло, на стіні листок відривного календаря від 29 вересня 1941 року — дата 80-х роковин трагедії в Бабиному Яру. Лаконічна інсталяція створює поле тиші для роздумів та осмислення.

Цьогоріч Україна і весь світ вшановують пам’ять безневинно загиблих і вклоняються тим, хто одержав звання Праведника за порятунок людей у трагічні часи. Законом Держави Ізраїль звання «Праведник народів світу» присвоюється людям, котрі рятували євреїв під час Другої світової війни. Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем (Єрусалим) сьогодні знає про понад 2600 українських сімей, які визнані Праведниками народів світу. А на початку 1990-х років в Україні було затверджено два українських звання для рятівників євреїв під час Голокосту — «Праведник України» і «Праведник Бабиного Яру».

Виставкою «Дім, що рятує» Літературно-меморіальний музей Михаїла Булгакова долучається до Всеукраїнського проєкту «Бабин Яр».

*  * *

Надходження нових відомостей та документів розширило музейні знання про дві родини, дотичні до сім’ї Булгакових. Перша — родина Глаголєвих, дев’ять осіб із якої — «Праведники народів світу».

Старший у родині — отець Олександр Глаголєв, видатний учений-гебраїст, якого за життя прозивали «київський святий». Отець Олександр зупиняв єврейські погроми на Подолі, а його аргументований виступ на судовому процесі у справі Бейліса дав змогу звільнити несправедливо звинуваченого. Духівник сім’ї Булгакових, він вінчав Михаїла Булгакова і Тетяну Лаппа, увійшов до роману «Біла гвардія» під власним ім’ям. Відомо, що два його сини — Олексій і Сергій Глаголєви у дитинстві бували в будинку № 13: їх возили на санчатах на музичні заняття до мами дітей Булгакових Варвари Михайлівни.

Старший син — отець Олексій продовжував благородну місію батька з рятування життів багатьох єврейських сімей під час Другої світової війни. Йому допомагали дружина Тетяна, син Микола і донька Магдалина, котрі визнані Праведниками народів світу.

До звання «Праведники народів світу» належать і члени сім’ї молодшого сина — Сергія Глаголєва: дружина Сергія Марія Єгоричева (Глаголєва), її мати Олександра, її дядько Григорій (брат матері) й сестри Тетяна і Клавдія. А молодша дочка Марії — Зоя виконувала роль зв’язкової між домами, де переховували єврейські родини. Її визнано Праведницею України.

*  *  *

Особливе значення для нас мають відомості про сім’ю Лістовнічих-Кончаковських — власників будинку № 13 на Андріївському узвозі. Саме у Василя Павловича Лістовнічого, архітектора, інженера, педагога, почесного громадянина Києва, знімала булгаковська сім’я другий поверх. Для нього будинок № 13 на Андріївському узвозі став останньою адресою — тут 1919-го його було заарештовано чекістами за хибним звинуваченням, відведено до Лук’янівської в’язниці й розстріляно під час спроби втекти із пароплава, на якому арештантів везли до концтабору.

Після Громадянської війни донька В. П. Лістовнічого Інна Василівна з чоловіком Миколою Івановичем Кончаковським винаймали в будинку № 13 кілька кімнат, тут народився їхній син Валерій. І от, під час окупації Києва вони, ризикуючи власним життям, переховували у себе велику єврейську родину Славензонів. І все це відбувалося саме в цьому будинку, який відомий сьогодні в усьому світі як Дім Булгакова.

Отже, відповідно до створеного Булгаковим міфу про дім, який рятує, уже після смерті письменника цей дім стає рятівником у реальному житті. І якщо в романі «Біла гвардія» чудо спасіння героя відбувається в художньому творі, під час Другої світової воно насправді відбулося зусиллями жінки — Інни Кончаковської-Лістовнічої, котру Михаїл Булгаков знав маленькою дівчинкою.

Усі троє — Інна, Микола і Валерій Кончаковські одержали звання Праведників Бабиного Яру.

Спілкування музейників із родинами Глаголєвих та Лістовнічих-Кончаковських, яке почалося задовго до створення музею, сьогодні має перспективне продовження. У музеї діють дві постійні виставки: «Глаголєви» і «В. П. Лістовнічій».

«САМЕ ТУТ МИНУЛИ МОЄ ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ — ПЕРШІ Й, МАБУТЬ, НАЙКРАЩІ 20 РОКІВ ЖИТТЯ»

— Моє життя тісно пов’язане з будинком №13, тут народився мій тато Валерій. Сюди мене принесли із пологового будинку — в нинішню кімнату Олексія Турбіна, яку відвідувачі бачать крізь дзеркало. Саме тут минули моє дитинство та юність — перші й, мабуть, найкращі 20 років життя, — розповідає Тетяна КОНЧАКОВСЬКА, правнучка В. П. Лістовнічого, онука Інни і донька Валерія Кончаковських. — У трьох будинках під № 13 було дуже багато мешканців, двір був завжди повний, люди охоче спілкувалися, діти гралися — затишна атмосфера старого Києва... Знаю, що наша родина і родина Глаголєвих здавна перебували у дружніх відносинах, тато часто бував у отця Олексія, шанував його. І 1971 року отець Олексій хрестив трьох онуків Інни Василівни — мене, брата Олексія і сестру Сусанну, а відбулося це в будинку Троадія Річардовича Крижанівського.

Пам’ятаю, що у нас вдома існував «культ» Василя Лістовнічого: бабуся згадувала його щодня, а мені цікаво було слухати її і татові розповіді про минуле. І от про рятування євреїв у часи окупації Києва тато розказував так, нібито все відбувалося само по собі. Не пишався, просто казав: «Кого могли, рятували». Одного разу до них прийшли гестапівці, які шукали квартирантку, єврейку Марію Горбачевську. Інна Василівна стала запевняти їх, що Горбачевська православна, а Валерія послала на Житній ринок, де пані Марія продавала камінці для запальничок. І він, 15-річний хлопчик, побіг і попередив, щоб вона не поверталася додому, доки їй не скажуть. А родині Славензонів моя бабуся виправила в паспортах і домовій книзі єврейські прізвища на російські — Славенцови. І ніхто із мешканців її не видав, Інну Василівну всі поважали.

До речі, всі ці відомості увійшли до книги спогадів «Из рассказов деда» (Київ, «Адеф-Україна», 2015), у якій тато описав історію нашої родини, а також тектонічні події ХХ століття, свідком яких був.

У наших сімейних фотоальбомах є знімки, зроблені у домі: на веранді, у вітальні, в кімнаті з балконом, де зараз міститься медкабінет Олексія Турбіна. Альбоми оформлювала моя бабуся Інна Василівна і робила дуже цікаві підписи. Є там фотопортрети Надії Афанасіївни Булгакової, сестри письменника, а також її доньки Єлени Андріївни Земської, племінниці й хрещениці Михаїла Булгакова, з якими Інна Василівна підтримувала приятельські взаємини. Вони листувалася, надсилали фотографії, Надія Афанасіївна гостювала влітку у нас у Ворзелі. Наша родина дуже цінувала це знайомство. А ми з чоловіком приятелювали з донькою та онуком Олени Афанасіївни, Льолі, молодшої сестри Булгакова, ровесниці та подруги Інни Лістовнічої, їздили в гості — вони до нас, а ми до них.

Тетяна Кончаковська подарувала музею домову книгу, яку вела Інна Кончаковська, надала матеріали для нової виставки. Музей висловлює подяку пані Тетяні, а також Марії Глаголєвій, Зінаїді Пальян, Михайлу Шуранову за надані матеріали із родинного архіву Глаголєвих.

Музей щиро дякує журналістці Маргариті Ормоцадзе-Яковлєвій за співпрацю у створенні виставки, надані матеріали і створення брошури «Праведники, які рятували євреїв від загибелі в Бабиному Яру». Маргарита Яковлєва Ормоцадзе — співавтор українсько-ізраїльсько-американського проєкту «Слово Праведника», який присвячено українським Праведникам народів світу.

Світлина Віктора Некрасова «Бабин Яр», крісло отця Олександра та отця Олексія Глаголєвих, медалі Праведників народів світу отця Олексія, Тетяни і Магдалини Глаголєвих, орден Валерія Кончаковського «За заслуги» за мужність і самопожертву у врятуванні осіб єврейської національності, світлини сімейних фотоальбомів — енергія оригіналів наповнює експозицію високими смислами благородства, милосердя, любові. Усього, що надихало київських праведників.

Родинам Глаголєвих та Лістовнічих-Кончаковських — наш уклін вдячності й пошани.