Апологія кінопростору

3. "Мати і син". "Росія-Німеччина, режисер Олександр Сокуров.

Берлінський кінофестиваль, сказати б, багатопросторовий. Окрім головної повнометражної програми, що в себе вбирає власне конкурсну й низку світових фільмових прем'єр, до яких зазвичай мають стосунок знані режисери, актори й продюсери, тут формується кілька автономних кінопотоків і працює кілька різнопрофільних журі.

Головне міжнародне журі, до всього, ще й визначає найкращу короткометражку в об'єднаному конкурсі анімаційних та ігрових стрічок (малий "Золотий ведмідь" дістався дотепному кіноанекдоту "Senaste Nytt" шведського режисера Пера Карлсона, який традиційно працює в короткому метрі й 1994 року представляв свою дебютну роботу "88 11 13 - 4753" на київській "Молодості"). Тут проводяться осібні конкурси фільмів для дитячої аудиторії, а також картин, що зачіпають життя й проблеми геїв та лесбіянок. Окремо існують дві великі позаконкурсні програми - Міжнародний форум і Панорама світового кіно.

Традиційно вважається, що Форум (уже 27 років поспіль) проектує на екрани виключно експериментальні, пошукові фільми, а Панорама (протягом 12 років) подає калейдоскоп національних кінообразів світу. Насправді, як не мене, програмну чистоту жанру втрачено, й не вчора. Організатори Форуму й Панорами змагаються між собою - хто перший помітить і ангажує просто цікавий та неординарний фільм. Так, стрічка білоруського режисера Юрія Хащеватського з кінематографічно-провокативною назвою "Звичайний президент" (звісно, про пана Лукашенка), про яку йтиметься в наступній публікації, добре почувалася б і в Панорамі, хоч збирала повні зали у Форумі. Ну а суто експериментальна картина Олександра Сокурова "Мати і син" (Панорама) всім своїм формально-змістовим строєм просто "лягала" до первісної концепції Форуму (певне, того Форуму 70-х років, коли він ще був Форумом молодого кіно й, сказати б, мистецьким та духовним кіновиразником ідей європейської інтелектуальної лівиці).

Тому слова вдячності натхненникам та організаторам обох позаконкурсних програм - за плекання авторського кіно, що вони прозвучали з вуст Сокурова, були загалом точними в оцінці їхньої ролі в сучасній Кіноєвропі. Режисер також подякував німцям за підтримку російських кінематографістів у зніманні некомерційних стрічок. Справді, російсько-німецька (з творчим наголосом на першому складникові) фільмова копродукція - то вже щорічна практика. Свою попередню ігрову картину "Тихі сторінки" - за мотивами російської літератури ХІХ ст. - Сокуров знімав також у співдружності з німецькими продуцентами й колегами.

І в обох фільмах режисер удався до експериментів із кінематографічним простором, намагаючись створити щось особливе-нереальне-небачене.

Щодо "Тихих сторінок", де візуально відтворювалися настроєві шматки з "петербурзьких" творів Достоєвського та Гоголя, Сокуров у тому ж таки Берліні (1995 р.), пам'ятається, зазначав: "Кінематограф - юне мистецтво, яке не має власної виробленої мови. Цим він дуже програє, скажімо, перед літературою. Й не тільки цим. Він не сягнув таких духовних висот, як література. Зокрема, російська література ХІХ ст.".

Сокуровські "Тихі сторінки" - то просторово-звукова медитація на матеріалі літературою створеного всеосяжного внутрішнього простору "петербурзького черева", де людям-персонажам, дивним істотам, ми не маємо можливості зазирнути в обличчя, й їхні невиразні голосові партії, що скидаються на черевомовлення, зливаються в загальну симфонію тихого жебоніння. А м'яко деформований простір петербурзьких інтер'єрів та екстер'єрів ніби заочно полемізує з сестринською - жорсткою й навіть жорстокою - візією того самого Петербурга в "Прикрому анекдотові" режисерів Алова й Наумова. Своєю чергою, характер зображення нагадує публічно демонстровані кадри вічно-незакінченої анімаційної "Шинелі" Юрія Норштейна.

"Мати і син" - своєрідне продовження тієї самої розмови з глядачем, на екрані й безпосередньо на прес-конференції, по закінченні фільму. Сокуров: "Для кіно принципово важливий не час, а простір. Час (відчуття часу) виникає тоді, коли його випереджатиме простір, створений майстрами. У кінематографа надто мало досвіду в цій царині. А от малярство виплекало свій особливий простір, що його не існує в реальності..."

Отож бо цього разу Сокуров разом із оператором Олексієм Федоровим намагався перенести на кіноплівку просторові малярські візії, зокрема, відштовхуючись от творчої манери німецького художника Каспара Давіда Фридриха. Це можна назвати експериментом на предмет своєрідного хрещення двох мистецтв, бо, за словами режисера, застосовувалася не тільки особлива оптика, а й "ті засоби, якими користуються художники під час малювання" (?!).

І результат, себто фільм, - справді приголомшливий.

Маємо ніби оживлене малярство. Зображення - "олійні" напівфантастичні пейзажі, до яких імплантовано двоє людей, вмираючу матір і люблячого сина. Їхні складні стосунки нам пропонують спостерігати зблизька (що часом набирає форми гіперреалістичних візій), а це, своєю чергою, створює атмосферу особливої, нечуваної інтимності - й всередині кадру, й у спілкуванні публіки з фільмом. У разі, коли режисер блискуче реалізує свої задуми, - творче кредо: "Зображення має викликати особливий настрій у глядача, передавати йому духовну енергію кінотвору", - й ще - "Від нас не варто чекати тривіального кінематографа. Ми прагнемо іншого результату. Важлива духовна, душевна атмосфера, яку створює картина".

Природно, кінострічка "Мати і син" зовсім не придатна до адекватної телетрансляції; вона - для особливого й, скажемо прямо, нечисленного глядача, що має ті духовні й мистецьки чутливі "рецептори", які дозволяють придивитися й прислухатися до сокуровського "тихого кіно", чимдалі - кіно не схожого на будь-яке інше.

За таких умов, чи можна вважати несподіванкою повідомлення, що стрічку придбали для показу дистриб'ютори з понад 20 країн світу? Напевне, ні, потреба в правдивому, мистецьки й духовно витонченому кінематографі навряд чи колись сама собою відпаде. Перший приз "Матері і синові" - від журі Міжнародної конфедерації арт-кіно, й Спеціальний приз екуменічного журі - зайве тому свідчення.

Володимир ВОЙТЕНКО, "Кіно-Коло",
спеціально для "Дня".
Берлін - Київ