Жінки та влада: реформи, здобутки, слід в історії-3

Закінчення. Початок читайте «День», № 29 — 30, 34 — 35
3. КОРОЛЕВА «ЗОЛОТОГО СТОЛІТТЯ» ЄЛИЗАВЕТА І АНГЛІЙСЬКА: ЗАСНОВНИЦЯ ВЕЛИКОЇ ІМПЕРІЇ

«Мы чаяли, что Ты в своїм государстве едина государыня, что Ты сама правишь, что Ты своей государской чести смотришь и своему государству прибыток; поэтому Мы и хотели с тобою великия дела делати! Ажно у Тебя помимо Тебя правят люди государством, да и не то что люди, а мужики торговые, а Ты пребываешь в своем девическом чину, как есть пошлая девица... После этого Нам нечего продолжать с тобою сношений; все наши грамоты, которые мы давали по сей день, не в грамоты!».

Це — воістину показовий уривок із послання царя Московського Івана ІV Грозного від 24 жовтня 1570 року до англійської королеви Єлизавети І (то був час, коли Іван вщент спалив Великий Новгород, винищивши більшість його мешканців, і взагалі доба найбільшого розгулу опричнини; направду, цей тиран у своїй державі «сам правил» !). Наведений лист ще більшою мірою характеризує стиль і методи правління Івана Грозного, аніж політику Єлизавети. Крім того, тут дуже виразно проступає величезна світоглядна різниця (навіть прірва!) між московським деспотизмом, коли будь-який підданий царя, аж до знатних його родичів, був рабом, і знав це, і західноєвропейським політичним устроєм уже ХVІ століття, коли та сама Єлизавета, з’являючись щоквартально в парламенті, обов’язково запитувала в депутатів: «Чого народ мій хоче?» (адже кому, як не депутатам, представникам народу, серед яких справді було немало «мужиков торговых», знати реальне життя!).

Але в нас мова піде не про Грозного і не про те, чи справді він пропонував Єлизаветі одружитися з ним (про що досі сперечаються історики, обговорюючи зміст слів: «Мы хотели с Тобою великие дела делати»), а, власне, про цю видатну англійську королеву (1533 — 1603, перебувала на престолі з листопада 1558 року по березень 1603-го, невпізнанно змінивши країну). Сучасний британський історик Кристофер Хейг, автор ґрунтовного дослідження життя Єлизавети Тюдор, цілком слушно зазначає: «Майже неможливо написати зважену працю про часи правління Єлизавети. Історіографічна традиція так її вихваляє, що важко уникнути двох позицій: або пливти за течією всезагальних компліментів, або приймати програшну концепцію заперечення всього великого, що здійснила королева, мало не всіх її заслуг «. І далі — дуже важлива для розуміння історичної Єлизавети думка: «Її зазвичай засуджували за те, чого вона не робила (або ж робила недостатньо рішуче), а не за те, що вона реально робила, нібито вона могла діяти як собі хотіла. Але, в усякому разі, Єлизавета має риси звичайної людини, що опинилася в дуже непростому становищі, а не «богині з машини», якій під силу розв’язати всі проблеми — якби тільки вона цього захотіла».

Можливо, саме цей підхід допоможе нам краще збагнути особистість Єлизавети — велику реалістку в політиці, прагматика, прихильницю «балансу інтересів» у суспільстві, водночас людину вольову, вперту, наполегливу, яка чудово знала, чого хоче. Вона з перших років життя постійно «опинялась у непростому становищі». Одне з незабутніх вражень раннього дитинства, про що королева зрідка розповідала наближеним придворним у хвилини відвертості — це як вона, трирічна дівчинка, виявилася затиснутою в руках матері, королеви Анни Болейн, у той час, як Анна та батько дитини, король Генріх VІІІ (той самий, що стратив за «подружню зраду», яка прирівнювалася до зради державної, двох зі своїх дружин — їх у нього було шість), сперечались через відкрите вікно Грінвічського палацу. Йшлося про подружню зраду Анни. 19 травня Анні відтяли голову; за 10 днів король одружився на Джейн Сеймур, а маленька Єлизавета була проголошена «незаконнонародженою» й позбавлена всіх прав на престол. Генріх VІІІ не бажав бачити біля себе дочку «зрадниці Болейн».

При цьому дівчина отримала чудову освіту: вже в 10 років блискуче знала французьку, давньогрецьку, латину, італійську, іспанську. Її латина була бездоганною — цією мовою принцеса не лише студіювала праці римських істориків, а й писала розгорнуті листи своїй мачусі — останній дружині Генріха Єкатерині Парр. Хоча Єлизавета була позбавлена прав на успадкування трону, її освітою займалися найкращі, «вільнодумні» викладачі з Кембріджа.

Як і королева Ізабелла, про яку ми вже розповідали, Єлизавета мала мінімальні шанси прийти до влади. Проте її час таки настав! Вмираючи, батько, король Генріх (січень 1547 року), визнав-таки права двох своїх «незаконних» доньок (31-річної Марії та 13-річної Єлизавети) на трон. Королем став спочатку 10-річний Едуард VІ (єдиний живий представник чоловічої гілки династії Тюдорів — нам він відомий з роману Марка Твена «Принц і злидар»), але хлопчик не відрізнявся міцним здоров’ям і за шість років помер. На престол (після кількох заколотів і запеклої боротьби) вступила Марія Тюдор, прозвана Кривавою, і не без підстав: за п’ять років правління ця фанатична католичка віддала вогню сотні й сотні протестантів (іншим відрубали голову), задля «істинної віри». Вкрай підозріла, Марія Кривава на рік ув’язнила свою єдину молодшу сестру Єлизавету в Тавері, казала оточенню, що готова позбутися її, але річ була в тому, що в Марії, попри всі зусилля, ніяк не народжувався спадкоємець, здоров’я гіршало, Єлизавета — кронпринцеса, причому єдина, якщо її стратити, то хто ж очолить державу?

17 листопада 1558 року Марія вмирає у віці 42 років. Єлизавета (їй 25) тріумфально в’їжджає в Лондон і відбувається коронація. Попереду — 45 років правління! Що змогла зробити ця виняткова жінка? І чому їй це вдалося?

Єлизавета, за словами знаменитого Джордано Бруно, який у 1583 — 1584 роках перебував у Лондоні й пильно спостерігав за королевою та її двором, «цінувала владу й прихильність народу значно більше, аніж найбільш палку пристрасть». Тобто вона була насамперед політиком (і то — дуже сильним), а вже потім — жінкою. Може, саме в цьому, а не в інтимних таємницях життя королеви, криється розгадка того, що вона так і не вийшла заміж, всупереч навіть недвозначним вимогам парламенту (ні, прямо Єлизавета не відмовлялася, були пропозиції від французьких, німецьких, італійських «принців крові» — але вела тонку дипломатичну гру, бо розуміла — будь-який чоловік поводитиметься в реаліях століття як володар). Спадкоємцем трону вона призначила Якова І, сина своєї родички з династії Стюартів, Марії Стюарт — попередньо ув’язнивши саму Марію на 20 років у замку.

Багато написано про ворожнечу цих двох жінок — палкої, красивої, пристрасної, гарячої Марії та Єлизавети, яка ювелірно зважувала кожен свій крок (читаймо про це, наприклад, у Стефана Цвейга). Але важливо зауважити: ця ворожнеча мала політичне, а не особисте підґрунтя. Бо Марія була переконаною католичкою і центром опозиції поміркованій протестантці (очільниці англіканської церкви) Єлизаветі. Недарма Папа Римський Пій V у лютому 1570 року видав буллу, де прокляв «Єлизавету, самозвану королеву Англії й служительку багатьох злочинів», відлучив її від церкви, оголосив «нерозкаяною єретичкою» й звільнив підданих королеви від будь-яких форм вірності їй. Фактично Єлизавета впродовж кількох десятиліть ходила ніби по лезу бритви: постійні заколоти, змови, загрози отруєння, удару кинджалом... Але це не змінило її політики: об’єднати країну, розколоту на католиків і протестантів, не допустити громадянської війни — на засадах одержавлення поміркованої протестантської англіканської церкви, що її очолила особисто королева; втім, католиків вона прагнула переслідувати не за віру, а за участь у небезпечних змовах. Саме за це в лютому 1587-го було страчено Марію Стюарт; утім, Єлизавета вдала, що смертний вирок було винесено всупереч її волі.

У Англії добре пам’ятають слова Єлизавети, сказані в критичний для нації момент, 1588 року, коли іспано-католицька «Непереможна Армада» прямувала до берегів Альбіону, щоб захопити країну і скинути королеву. Вона тоді заявила: «У мене тіло слабкої та немічної жінки, але в мене серце і мужність короля, до того ж — короля Англії» (знаменита промова в Тілбері). Бо йшлося вже про захист Вітчизни від іноземного вторгнення!

«Непереможна Армада», що втілювала архаїчну, феодальну Іспанську імперію, була розгромлена. І річ тут не стільки в штормовій погоді — Єлизавету підтримав народ. Це було б неможливим без вражаючого економічного зростання країни (народжувалась капіталістична Англія, що швидко ставала на імперіалістичний шлях). Це було б неможливим без унікального піднесення культури за Єлизавети (Шекспір та Френсіс Бекон — це сини тієї доби!). І, нарешті, це було б неможливим, якби королева не володіла цінною якістю, вкрай рідкісною серед владних політиків і сьогодні — вона розуміла необхідність задля процвітання країни наближувати до себе талановитих, обдарованих людей і не зраджувала їх (приклади: багаторічний її фаворит і політичний стратег, найближчий друг граф Лестер; керівник її спецслужби Френсіс Волсінгем — розумна й дуже спритна людина; нарешті, уславлений пірат і мореплавець Френсіс Дрейк, гроза іспанських колоній — Мадрид вимагав його видачі, королева натомість звела Дрейка в сан рицаря й адмірала).

***

Жінка — видатний політичний діяч є справжнім скарбом для нації. Інтуїція, розум, холодний спокій, воля відкривають шлях до перемог і всередині країни, й у світі. Королева Єлизавета володіла цими рисами, використовуючи їх для зміцнення і піднесення своєї держави.