Якою бути шкільній історичній освіті?

Інвентаризація змісту історичної освіти — справа актуальна. У радянській школі історія викладалася так, як вимагали ідеологічні відділи державної партії. Дітей навчали за програмою, яка кожним абзацом відповідала тексту єдиного затвердженого підручника. Тепер теж є програми, але вони передбачають плюралізм суджень. З'явилися альтернативні підручники і їхня кількість щороку збільшується. Однак школа виявилася не готовою до такого плюралізму. Замість того, щоб висвітлити всі точки зору, вчителі нерідко знайомлять учнів тільки із власним баченням історичного процесу. Як і раніше, історія залишається вкрай політизованою навчальною дисципліною. Ось чому запровадження державного стандарту освіти найбільш актуальне саме у викладанні історії. Стандарт дозволяє об'єктивно оцінити рівень викладання і ступінь засвоєння знань.

Підходи до розробки державного стандарту історичної освіти висвітлювалися у фахових виданнях, були предметом обговорення на науково-методичних конференціях, у тому числі за участі спеціалістів із Ради Європи. Шкільний курс історії має особливе значення для виховання свідомих громадян України, тому доцільно перед останнім етапом у розробці державного стандарту привернути до нього увагу широкої громадськості.

Тривожать передусім перспективи викладання історії як навчальної дисципліни. У проекті державного стандарту з'явилися дві конкуруючі з історією освітні галузі — суспільствознавство й українознавство. На інтегрований курс «Світ, людина, суспільство» професор Р.А. Арцишевський просить виділити 1-2 години на тиждень впродовж усіх років навчання у школі. Курс включає елементи знань із шести філософських наук (онтології, праксеології, гносеології та ін.), а також із соціології, політології, економіки, правознавства, психології, культурології та релігієзнавства. Інтегрований курс українознавства професор П.П. Кононенко планує викладати майже в кожному класі, хоч у навчальному плані є такі предмети, як вітчизняна історія, українська мова й література, географія України. Вчені-історики змушені звернутися до громадськості з проханням захистити історію як профілюючий предмет шкільної освіти, яким він у нас був завжди і яким є й тепер у будь- якій країні. Всім, мабуть, зрозуміло й те, що не варто вбивати в голови дітям початки праксеології або онтології.

Викладання історії в школі тепер поділене на два окремі предмети — історію України та загальну історію. Вони вивчаються паралельно і синхронно, але за різними підручниками. Проект державного стандарту не має такого поділу, вітчизняна історія представлена в ньому на тлі всесвітньої. Базовий зміст навчальної дисципліни визначається у трьох площинах: за хронологічними періодами (стародавність, середньовіччя, нова історія, новітня історія), за змістовими лініями (економічне, суспільне й політичне життя, духовність і культура) і за компонентами знання (факти, поняття, причинно-наслідкові зв'язки).

Вітчизняна історія в кожному хронологічному періоді представлена вагомо, а матеріал із всесвітньої історії сконцентрований в окремі географічні або тематичні блоки. До речі, у підручниках із всесвітньої історії теж варто надати перевагу таким блокам і відмовитися від країнознавчого підходу.

Під час підбору явищ, персоналій, понять і зв'язків до обов'язкового мінімуму шкільної освіти ми керувалися логікою історії як науки, а також специфічними потребами української школи. Зокрема, надавалося пріоритетне значення подіям ХХ століття, які мають найбільше значення для розвитку уявлень про навколишній світ. У центрі уваги була історія європейських країн, яка є найближчим тлом вітчизняної історії. Надавалося пріоритетне значення «священній історії», тобто епохам і країнам, відображеним у Біблії. Адже вплив християнства на нашу цивілізацію є визначальним. Нарешті, більш докладно висвітлювалися країни, у складі яких перебували на різних етапах українські землі — Московська (потім — Російська) держава, Велике князівство Литовське, Польське королівство, Річ Посполита, Австрійська й Османська імперії.

Авторський колектив, який розробляв проект державного стандарту з освітньої галузі «Історія» прагнув уникнути політизації історичного процесу, звільнитися від ідеологічних нашарувань. Це означало, передусім, що треба було відмовитися від того бачення історичного шляху людства, яке нав'язувалося усім нам за радянської доби. ОДИН IЗ БАГАТЬОХ ПІДРУЧНИКІВ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ, ЩО СТВОРЮЮТЬ БАРВИСТУ КАРТИНУ ІСТОРИЧНОЇ ПРОСВІТИ

Якою бути шкільній історичній освіті?

Якою бути шкільній історичній освіті?

Інвентаризація змісту історичної освіти — справа актуальна. У радянській школі історія викладалася так, як вимагали ідеологічні відділи державної партії. Дітей навчали за програмою, яка кожним абзацом відповідала тексту єдиного затвердженого підручника. Тепер теж є програми, але вони передбачають плюралізм суджень. З'явилися альтернативні підручники і їхня кількість щороку збільшується. Однак школа виявилася не готовою до такого плюралізму. Замість того, щоб висвітлити всі точки зору, вчителі нерідко знайомлять учнів тільки із власним баченням історичного процесу. Як і раніше, історія залишається вкрай політизованою навчальною дисципліною. Ось чому запровадження державного стандарту освіти найбільш актуальне саме у викладанні історії. Стандарт дозволяє об'єктивно оцінити рівень викладання і ступінь засвоєння знань.

Підходи до розробки державного стандарту історичної освіти висвітлювалися у фахових виданнях, були предметом обговорення на науково-методичних конференціях, у тому числі за участі спеціалістів із Ради Європи. Шкільний курс історії має особливе значення для виховання свідомих громадян України, тому доцільно перед останнім етапом у розробці державного стандарту привернути до нього увагу широкої громадськості.

Тривожать передусім перспективи викладання історії як навчальної дисципліни. У проекті державного стандарту з'явилися дві конкуруючі з історією освітні галузі — суспільствознавство й українознавство. На інтегрований курс «Світ, людина, суспільство» професор Р.А. Арцишевський просить виділити 1-2 години на тиждень впродовж усіх років навчання у школі. Курс включає елементи знань із шести філософських наук (онтології, праксеології, гносеології та ін.), а також із соціології, політології, економіки, правознавства, психології, культурології та релігієзнавства. Інтегрований курс українознавства професор П.П. Кононенко планує викладати майже в кожному класі, хоч у навчальному плані є такі предмети, як вітчизняна історія, українська мова й література, географія України. Вчені-історики змушені звернутися до громадськості з проханням захистити історію як профілюючий предмет шкільної освіти, яким він у нас був завжди і яким є й тепер у будь- якій країні. Всім, мабуть, зрозуміло й те, що не варто вбивати в голови дітям початки праксеології або онтології.

Викладання історії в школі тепер поділене на два окремі предмети — історію України та загальну історію. Вони вивчаються паралельно і синхронно, але за різними підручниками. Проект державного стандарту не має такого поділу, вітчизняна історія представлена в ньому на тлі всесвітньої. Базовий зміст навчальної дисципліни визначається у трьох площинах: за хронологічними періодами (стародавність, середньовіччя, нова історія, новітня історія), за змістовими лініями (економічне, суспільне й політичне життя, духовність і культура) і за компонентами знання (факти, поняття, причинно-наслідкові зв'язки).

Вітчизняна історія в кожному хронологічному періоді представлена вагомо, а матеріал із всесвітньої історії сконцентрований в окремі географічні або тематичні блоки. До речі, у підручниках із всесвітньої історії теж варто надати перевагу таким блокам і відмовитися від країнознавчого підходу.

Під час підбору явищ, персоналій, понять і зв'язків до обов'язкового мінімуму шкільної освіти ми керувалися логікою історії як науки, а також специфічними потребами української школи. Зокрема, надавалося пріоритетне значення подіям ХХ століття, які мають найбільше значення для розвитку уявлень про навколишній світ. У центрі уваги була історія європейських країн, яка є найближчим тлом вітчизняної історії. Надавалося пріоритетне значення «священній історії», тобто епохам і країнам, відображеним у Біблії. Адже вплив християнства на нашу цивілізацію є визначальним. Нарешті, більш докладно висвітлювалися країни, у складі яких перебували на різних етапах українські землі — Московська (потім — Російська) держава, Велике князівство Литовське, Польське королівство, Річ Посполита, Австрійська й Османська імперії.

Авторський колектив, який розробляв проект державного стандарту з освітньої галузі «Історія» прагнув уникнути політизації історичного процесу, звільнитися від ідеологічних нашарувань. Це означало, передусім, що треба було відмовитися від того бачення історичного шляху людства, яке нав'язувалося усім нам за радянської доби. ОДИН IЗ БАГАТЬОХ ПІДРУЧНИКІВ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ, ЩО СТВОРЮЮТЬ БАРВИСТУ КАРТИНУ ІСТОРИЧНОЇ ПРОСВІТИ