Подорож на край землі

Сигізмунд Герберштейн: місія посланця австрійського імператора до загадкової Московії

Навесні 1517 року кордони Московської держави перетнула людина, яка, напевно, відчувала якщо не страх, то принаймні крайнє збентеження та глибоке хвилювання: адже належало прибути з важливим дипломатичним дорученням (від імені австрійського імператора Максиміліана) до «темної», дикої, практично геть невідомої європейцям держави — Московії, про яку розповідали різні неймовірні речі й яка певним чином відлякувала Захід своїми звичаями та устроєм.
     Завданням барона Сигізмунда Герберштейна (1486 — 1566), про якого ми розповідаємо, було не тільки виконати дипломатичну місію, суть якої виклав йому Віденський імперський уряд (а саме: схилити московського великого князя Василія ІІІ до миру з Польщею та Литвою задля подальшої спільної боротьби коаліції християнських держав із Османською імперією), а й донести до Європи базові, головні відомості про Московію: що це за держава, яким є її державний устрій, якою є її віра, кого тамтешні люди вважають своїми ворогами, а кого — союзниками, звідки взагалі постала ця загадкова Московія... Одверто кажучи, то була воістину «подорож на край Землі» — бо перше посольство Московії, що прибуло в Європу 1488 року, було сприйняте як «поява мало не інопланетян» — невідомо як виникла ця дивна, напівдика держава, раніше —  васал жорстокої Татарії (Золотої Орди), про яку досі просто не було чути.

Отож Сигізмунд Герберштейн мав бути не лише дипломатом (місія складна, враховуючи вкрай непрості стосунки Московії з Річчю Посполитою та Литвою), а й ще більшою мірою — оповідачем, ба більше — письменником, ученим, одне слово — першовідкривачем, який доносить до здивованого Заходу правдиву інформацію про Московію (між іншим, за своє багате на події життя барон Герберштейн побував, крім Москви, також в Угорщині, Венеції, Польщі, Стамбулі...). І барон блискуче впорався з цим завданням: його латиномовні «Записки про Московію» (або ж «Записки про справи Московські»), видані у Відні значно пізніше, 1549 року (Василій ІІІ уже давно помер, на престолі був його син, Іван ІV Грозний, який оголосив себе царем Московським), уславили Герберштейна в Європі. Адже Старий Світ, який саме тоді переживав часи бурхливих, «вулканічних» зрушень (Реформація, релігійні війни, підкорення Америки...), саме з книжки Герберштейна вперше отримав більш-менш достовірну інформацію про московську державу, її звичаї, традиції, порядки при дворі великого князя, правила прийому послів, релігійні засади народу тощо.

Ще за життя Герберштейна «Записки» були багато разів перевидані й уславили його. Слід зазначити, що автор цієї праці (1526 року він ще раз відвідав Москву з таким же дипломатичним дорученням, як і під час першого візиту; Василій ІІІ погодився лише на продовження перемир’я з Польщею ще на 6 років — на більші поступки великий князь не пішов), людина високоосвічена, мужня і відповідальна, нащадок давнього аристократичного роду, до того ж — уродженець міста Віллах (тепер це Словенія), де багато хто розмовляв слов’янськими мовами (і барон вільно володів чеською, польською, а під час подорожі опанував і московську — велике полегшення для нього) був воістину готовий до здійснення своєї місії. Працюючи над «Записками», Герберштейн використав дуже широке коло джерел: крім особистих вражень, то були матеріали літописів (особливо польських), повідомлення іноземних авторів про Московію (як правило, не цілком достовірні), пам’ятники московської писемності. Як результат був створений твір, без знання якого неможливо розуміти історію Московії ХVІ століття.

Але час уже конкретно розповісти про базові думки, спостереження й висновки книги Сигізмунда Герберштейна. Подавши докладну, розгорнуту оповідь про історію Московської держави (і включивши до неї, що характерно, також історію Київської держави — можливо, це наслідок спілкування з московськими книжниками, адже саме в ті роки псковський чернець Філофей проголошує Московію «Третім Римом»), відтворивши широку панораму битви при Орші 1514 року, коли об’єднане польсько-литовське військо під командуванням Костянтина Острозького розгромило московське з’єднання Василія ІІІ, Герберштейн далі пише буквально таке: «Хоча цей государ, Василій ІІІ, був дуже нещасливим під час війни, проте його піддані завжди вихваляють його, нібито він вів справу з повним щастям. І хоч іноді його солдати поверталися додому, втративши майже половину своїх людей, проте московити стверджують, що в битві не втрачено було жодного воїна».

І далі — рядки Герберштейна, що на них звернули пильну увагу в Європі: «Владою, що її він застосовує щодо своїх підданих, він легко перевершує всіх монархів світу (а це ж — іще не Іван Грозний, це поки що його батько! — І.С.). «Він докінчив, — веде далі австрійський дипломат, — те, що розпочав його батько (Іван ІІІ. — І.С.), а саме — відібрав у всіх князів та в інших правителів усі їхні міста та укріплення... Всіх однаково мучить він жорстоким рабством, тому, якщо він накаже будь-кому бути при його дворі або йти на війну, чи виконувати якесь доручення, той мусить здійснювати це все за власний рахунок. Був якийсь Василій Третяк Долматов, який був улюбленцем Государя і вважався найбільш наближеним Секретарем його. Василій призначив його послом до Цісаря Максиміліана й наказав приготуватися, але коли той Третяк сказав, що в нього немає грошей на дорогу та на витрати, то його негайно схопили та відправили на довічне ув’язнення на Білоозеро, де він зрештою загинув жалюгідною смертю від голоду, а государ привласнив собі його майно. Справжність цього, крім всезагальних розмов, підтвердив мені писар Іоанн, який був приставлений до мене для діставання всіх необхідних мені речей».

Герберштейн далі уточнює картину звичаїв государя московського: «Усі дорогоцінності, які привозять посли, що були відправлені до іноземних государів, великий князь додає до своєї казни, говорячи, що надасть послам іншу милість, а вона є такою, як я казав вище. Наприклад, государ Василій ІІІ узяв собі дари від Фердинанда Австрійського, ерцгерцога, мого государя (срібні келихи, золоті та срібні тканини, германські золоті монети і ще багато чого), так само, як і дари від Цісаря Карла П’ятого (наймогутніший володар тодішньої Європи. — І.С.) — великі золоті прикраси, каблучки, золоті іспанські монети... Коли я питав у московських послів, чи правда це все, то один з них, боячись зрадити свого государя, постійно заперечував це, інший же говорив, що государ лише звелів принести до себе Цісарські дари, щоб подивитись на них — і не більше цього. Коли я згодом став частіше згадувати про цю обставину, то один з Послів перестав відвідувати мене, бажаючи уникнути або неправди, якщо він буде продовжувати заперечення цього, або ж небезпеки, якщо він випадково зізнається».

А придворні государя, згадує Герберштейн, не заперечували справедливості цієї історії, проте додавали: «А якщо государ покаже нам за це (за рабську поступливість. — І.С.) свою милість?». Свою владу Василій ІІІ, наголошує австрійський дипломат, застосовує до духовних осіб так же само, як і до світських (при цьому офіційна московська православна церква навіть хизується своєю зверхністю щодо католиків-»єретиків» і не приховує ненависті до них. — І.С.). Великий князь, пише Герберштейн, «вільно розпоряджається за своєю волею життям і майном кожного з радників, які є в нього; жоден не є таким значним або самостійним, щоб насмілитися суперечити йому або дати йому відсіч у будь-якій справі. Вони прямо заявляють, що воля государя є волею Божою і що б ні зробив государ — він робить це з волі самого Бога. І якщо хтось питає про якусь непевну та сумнівну справу, то зазвичай отримує відповідь: «Про це відає Бог та великий государ». І резюме автора «Записок», афористичне, точне і разом з тим таке, що містить у собі воістину вічне запитання: «Важко зрозуміти, чи то народ через свою грубість потребує государя-тирана, чи то внаслідок тиранії государя сам народ стає таким грубим, нещадним і жорстоким?». Ця трагедія проходить червоною ниткою через усю історію Московії, згодом Росії...

Одне з найяскравіших підтверджень оцієї грубості — стан жінок у Московській державі. Герберштейн скрушно пише, що цей стан «є вельми сумним. Вони (московити) не вірять у честь жінки, якщо тільки вона не живе вдома під десятьма замками і не перебуває під такою охороною, що нікуди звідти не виходить. Вони відмовляють жінці в праві вважатися цнотливою, якщо вона дозволяє дивитися на себе стороннім або іноземцям. Ув’язнені вдома, жінки лише в’яжуть або працюють з нитками, не маючи зовсім ніякого голосу або участі в господарстві; всі хатні роботи вважаються справою рабів. Усім, що вбито руками жінки, чи то курка або якась інша тварина, вони гидують як річчю нечистою. Але в тих, хто бідніший, дружини виконують хатню роботу, готують їжу. Дуже рідко допускають жінок у храми, ще рідше — до спілкування з друзями, і то лише в тому випадку, якщо ці друзі — зовсім старі й через це вільні від будь-якої підозри». Мимоволі згадуєш, що приблизно в цю добу, коли Герберштейн подорожував Московською державою, в середині ХVІ століття, був створений сумнозвісний «Домострой».

***

  Із певного погляду перед нами — типовий русофоб. Візьмемо хоча б оцю його фразу: «Цей народ знаходить більше задоволення в рабстві, аніж у свободі... Усі вони називають себе холопами, тобто рабами государя». Тут можна угледіти зневагу й ненависть до «святої Русі» з боку прийшлого чужинця-німця, австрійського підданого, якому не дано збагнути всю глибину «московської душі», але ж усе сказане бароном — суща правда, як би нинішні Соловйови з Кисельовими не заперечували це.

Саме за свою об’єктивність  «Записки» Сигізмунда Герберштейна здобули широку популярність у Європі ХVІ століття. І через майже 500 років після публікації цієї книги до неї звертаються історики, етнографи, мовознавці, історики культури, дослідники суспільної думки доби пізнього Середньовіччя. Барон детально описував те, що бачив у Московії на власні очі. І блискуче виклав це побачене в «Записках». Важливо розуміти, що теперішня Росія великою мірою походить якраз від тих самих звичаїв, коріння проблем — саме там. І там же — пояснення того, що відбувається нині.