Ми — народ переможців!
Ми ще за часів Тараса Шевченка розвиваємо традицію знущально-хамського ставлення до власної історії. «Раби, підніжки, грязь Москви, варшавськеє сміття — ваші пани, ясновельможниє гетьмани», — радісно декламуємо ми ще зі шкільної лави. І сучасні підручники історії також просякнуті антиукраїнським духом, зображуючи історію України як історію суцільних поразок і невдач. Проте в інтересах усіх здорових сил нашого суспільства — відтворити справжню історію України як історію досягнень і перемог. Адже народи-невдахи зникають з арени історії або втрачають основну частину своїх земель. Ми ж — найбільша після Росії за територією держава Європи, кожний десятий європеєць — українець. Таким чином, перемог в історії нашої Батьківщини було набагато більше, аніж поразок.
Найбільшою мірою вражаюче брехливий міф української історії — міф про споконвічну миролюбність українців і про те, що Україна тільки те й робила, що «страждала» і «стогнала» під п'ятою тих чи інших іноземців. Щоправда, при цьому чомусь виявлялося, що українці «завалили» Польщу (аж два рази!), захопили в росіян Слобожанщину, в кримських татар — узагалі все, неодноразово вщент спустошили Молдову, а Білорусь вважали частиною України і норовили захопити за будь- якої зручної нагоди (за Свидригайла, Наливайка, Хмельницького, Мазепи і 1918 року). Та й рівень життя в Україні чомусь виявлявся незмінно вищим, ніж у головних пригноблювачів — росіян...
Я тут же чую цілий хор обурених критиків, що з гнівом відкидають саму думку про те, що українці могли бути агресивними щодо своїх сусідів... як абсолютно нормальний етнос Європи. Адже дуже просто: чим більший народ сьогодні, тим агресивнішим щодо своїх сусідів він був у минулому (перевершував їх або військовим духом, або культурою і працьовитістю, або всім одразу). І всі нормальні народи цим пишаються, як іспанці пишаються конкістою проти арабів та індіанців, росіяни — взяттям Казані та Єрмаком, чехи — походами гуситів, а монголи — Чингісханом. Лише тільки українцям подобається уявляти себе в історії суцільною пасивною масою... А ще дивуємося, чому це в України негативний імідж у світі?
Щоб тебе поважали інші, треба для початку з повагою ставитися до самого себе. Іноземці (в тому числі історики) часто переказують те, що ми розповідаємо про себе самі.
Досі в зарубіжній і навіть вітчизняній політології панує погляд на Україну як на якийсь пасивний страждальний об'єкт геополітики («багаті землі», за які йшла і йде боротьба тих чи інших зовнішніх сил). А тим часом, протягом багатьох століть українці є найважливішим активним суб'єктом геополітики, одним із вирішальних чинників світової історії. На мій погляд, тема «Україна як суб'єкт геополітики» вже давно мала стати стрижневою проблемою досліджень вітчизняних істориків.
Нам як народові є за що поважати своє минуле. А це означає, що нам є на що спиратися, вибираючи собі гідне майбутнє.
