Кирило Розумовський: спадщина без стереотипів-2

Про шлях останнього українського гетьмана

Закінчення. Початок читайте «День», № 81-82
   Оскільки ви працювали з оригіналами документів, які знаходяться у Відні, то чи не могли б висловити свою думку щодо речей, архівних документів, що зберігаються в Україні? Можете сказати про речі, архівні документи, які пов’язані з гетьманом і перебувають в Україні, що їх опрацьовують історики?
   Наразі цілеспрямована робота з джерелами та музейними фондами в Україні є завданням на найближче майбутнє. Тому розповім про той досвід і знахідки, які були опрацьовані, чи з якими вдалося ознайомитися принагідно. Зокрема, у Центральному державному історичному архіві України в Києві щонайменше три фонди мають безпосередній стосунок до діяльності гетьмана. Це ф. 269 «Похідна канцелярія гетьмана Кирила Розумовського», ф. 1633 «Домова економічна канцелярія гетьмана Кирила Розумовського, м. Глухів Ніжинського полку» та ф. 51 «Генеральна військова канцелярія». Поза сумнівом, важливі документи можна відшукати в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Проте через карантинні заходи робота з фондами архіву нині дуже обмежена, а з фондами Інституту, на жаль, узагалі тимчасово неможлива.

Щодо музейних зібрань, то першорядне значення має, звісно, колекція та комплекс споруд Національного історико-культурно заповідника «Гетьманська столиця». Я особисто вперше відвідала Батурин і Заповідник восени 2017 р. та була приємно вражена. Тут можна побачити портретну галерею представників роду XVIII—ХІХ ст. і фотогалерею його австрійської гілки ХХ—ХХІ ст. Палаш, який належав Кирилові Розумовському, потім зберігався два століття його нащадками в Австрії і був переданий до Музею паном Грегором, є, як на мене, родзинкою експозиції. А головне, що сам палац Кирила Розумовського вдалося поновити після тривалого запустіння. Внутрішнє оздоблення відтворено до дрібниць, відтак відвідувачі занурюються у неймовірну атмосферу кінця XVIII — початку ХІХ ст. Кращому осягненню історії Батурина сприяє відвідування Археологічного музею та Цитаделі. На центральному майдані міста знаходиться Воскресенська церква, зведена на кошти гетьмана протягом 1799—1803 рр., у крипті якої він знайшов спокій. Хоча оригінальний мармуровий надгробок роботи Івана Мартоса було зруйновано під час відкриття, а фактично сталося розграбування гетьманської могили у 1920-х р., однак на сьогодні можна побачити його точну копію з барельєфом у вигляді профіля гетьмана та його герба.

МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА НА СВЯТО-ВОСКРЕСЕНСЬКОМУ ХРАМІ У БАТУРИНІ, ДЕ БУЛО ПОХОВАНО КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО

Ще одна музейна колекція, яку хотілося б відзначити, — це зібрання Національного музею історії України. Тут так само представлено портрети представників гетьманського роду. Водночас можна ознайомитися з листом Кирила Розумовського до матері Наталії Розумихи, написаним 1751 р. з Глухова, та гетьманським універсалом 1757 р., і роздивитися відбиток печатки Війська Запорозького. У Музеї зберігається залізна скриня, яка нібито належала братам Розумовським та їхній матері. Додам, що в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. В. Тарновського та у Чернігівському обласному художньому музеї ім. Г. П. Галагана також збережено цікаві експонати.

Світлана Потапенко, історик

Працюючи над упорядкуванням видання «Віденський архів гетьманського роду Розумовських», ви мали унікальну можливість доторкнутися до історії Української держави, бачили почерк самого гетьмана. Всі ми знаємо, що почерк людини багато говорить про її риси характеру, тож у нас виникає питання, чи всі листи писав особисто гетьман, що саме ви можете сказати про характер гетьмана, аналізуючи його почерк? Також у листуванні Кирила Розумовського з сином Андрієм ми спостерігаємо їхні сімейні, побутові відносини, але разом із тим бачимо, що Кирило Розумовський цікавиться і політичним життям іноземних держав. Яка ваша думка, наскільки гетьман був обізнаний з європейськими справами?

Наскільки можна судити з аналізу 39 листів Кирила Розумовського до Андрія за 1786—1799 рр., що зберігаються у Віденському архіві роду, всі вони написані рукою самого гетьмана. Помітно, що ближче до кінця життя його почерк ускладнився, деякі літери почали «зливатися» в одну, а десь з’явилися «зайві», різкуваті лінії. І такі зміни мали пояснення, адже гетьман скаржився у листах, що страждав на подагру (запалення суглобів) і безсоння, у нього погіршився зір, а зарадити цьому було практично неможливо. Хоча його постійно супроводжував лікар Чубук (Дуссик) і він просив сина надіслати з-за кордону медичні книжки та інструменти, але водночас визнавав, що того лікування, яке йому колись надали італійські лікарі, вдома отримати не зможе.

Листи є безцінним джерелом до повсякденної історії гетьманської родини. З них ми дізнаємося, що гетьман був суворим, хоча й люблячим батьком. Він постійно дорікав Андрієві за надмірні витрати на розкішне життя і спричинені цим борги, саркастично висловлювався про любовні інтриги інших своїх синів та поблажливо, з легким докором, говорив про доньок. Кирило Розумовський любив смакувати добре французьке вино і знався на делікатесах. Водночас у побуті він, схоже, був невибагливим, а як господар — то й поготів, надзвичайно дбайливо, з увагою до дрібниць керував своїм розлогим господарством.

Що ж до обізнаності з тогочасною європейською політикою, то, безумовно, він лишався у курсі справ, хоча перебування в маєтках у Батурині, Яготині, Почепі суттєво уповільнювало надходження новин, на що гетьман теж скаржився. У своїх листах він писав про поїздку Катерини ІІ до Криму 1787 р., російсько-турецькі й російсько-шведську війни, поділи Польщі. Показовими в цьому сенсі є два листи за грудень 1796 р., написані під свіжим враженням від сходження на престол Павла І. Кирило Розумовський зізнавався, що свого часу мав стосунок до «революції», тобто усунення з престолу Павлового батька Петра ІІІ, але попри це не очікував від нового імператора якихось дій із метою покарати його. Писав, що не бачив перспектив відновлення гетьманства, але схвалював ті зміни, що їх намагався впроваджувати Павло.

Завдяки нашій розмові ми хочемо розкрити українцям постать гетьмана Кирила Розумовського. Знаючи, що особистість пізнається через її оточення, інтереси, книжки, нам цікаво, які книжки були в пошані у гетьмана, можливо, він цитував когось із відомих письменників? Можливо, ви зустрічали таку інформацію у листуванні?

Історія книжкового зібрання Розумовських мене, звісно, цікавить, адже в колекціях аристократичних родів архів, бібліотека, навіть портретна галерея становили, по суті, єдине ціле, «місце пам’яті», говорячи сучасною науковою мовою. Наразі розробляю цю тематику, і з того, що вдалося з’ясувати, очевидно, що на формування книжкових смаків гетьмана мали вплив його подорожі Західною Європою, перша — освітня в юності, а друга — з ліквідації гетьманства. Окрім того, як президент Імператорської академії наук, Кирило Розумовський патронував академічну друкарню, що так само наближало його до книги і книжкового мистецтва. Загалом же, у XVIII ст. колекціонування книжок було неодмінним атрибутом аристократичного стилю життя, тож родина Розумовських не могла стояти осторонь такої моди. До речі, книжкова шафа XVIII ст. із фондів НІКЗ «Гетьманська столиця», котра, можливо, належала Розумовським, це добре ілюструє.

Із листів Кирила Розумовського випливає, що він прекрасно знав Святе Письмо. Це загалом не дивує, але те, з якою легкістю гетьман наводив цитати чи використовував алюзії до відповідних сюжетів, свідчить про глибоке, а не поверхове, знання біблійної тематики. Натрапляємо і на пряму згадку про художній твір, який Кирило Розумовський читав і на який, знову ж, доречно покликався, — це «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Мігеля де Сервантеса. Водночас у фондах Музею книги і друкарства України зберігся примірник видання 1769 р. під назвою «Открытие сокровенных художеств, служащее для фабрикантов, мануфактуристов, художников, мастеровых людей и для экономии, переведено с немецкого языка из разных авторов переводчиком Михайлом Агентовым. Вторая часть». Це унікальний артефакт, адже книжка, поза сумнівом, належала гетьманові: на верхній кришці видання золотом відтиснено власницький напис «Г. К. Г. Разумовскаго», тобто «Графа Кириллы Григорьевича Разумовскаго». Сама книжка цікава тим, що підтверджує інформацію листів про зацікавлення гетьмана різними технічними новинками, як-то мануфактурне виробництво, шовківництво чи технології будівництва.

Чи плануєте ви й надалі відкривати невідомі сторінки життя гетьманської родини Розумовських? Які ваші побажання стосовно того, що ми, українці, маємо зрозуміти про гетьмана Кирила Розумовського?

Так, історія гетьманського роду мене по-справжньому захопила. Я щоразу відкриваю для себе її нові й невідомі сторінки. З одного боку, мою дослідницьку роботу суттєво полегшує можливість спілкування з прямим нащадком Кирила Розумовського — Грегором Розумовським — та доступ до родинного архіву, який пан Грегор мені люб’язно надає. Це неймовірно, коли «класичні» методи роботи історика, а саме архівну евристику й опрацювання фахової літератури, вдається поєднати з методом усної історії, адже пану Грегорові відомі родинні легенди й передання, такі подробиці, що їх годі відшукати в письмових джерелах.

З іншого боку, важливо розвінчувати ті занепадницькі стереотипи, що ми їх згадували вище. Мені хотілося б, щоб мої дослідження надалися до об’єктивної, наскільки це можливо, оцінки гетьманування Кирила Розумовського, з урахуванням його державницької діяльності. Сподіваюся, у вітчизняній історіографії та суспільній думці ми прийдемо до комплексного бачення тогочасних обставин, будемо зважати не лише на факт ліквідації гетьманства 1764 р., а й на тяглу історію ранньомодерної Української держави та на той її суспільно-політичний спадок, що давався взнаки надалі. Врешті, йдеться про адекватне сприйняття нашої історичної еліти як носія державницької ідеї та високої культури. Саме ці завдання, як на мене, є першочерговими у просвітницькій роботі щодо історії української козацької старшини, Гетьманщини та роду Розумовських.

Розмову з істориком Світланою ПОТАПЕНКО веде завідувач відділу «Палац гетьмана Кирила Розумовського» Національного заповідника «Гетьманська столиця»Юлія ФУРСОВА