Кирило Розумовський: спадщина без стереотипів

Про шлях останнього українського гетьмана

Кирило Розумовський беззаперечно належить до числа видатних діячів нашої держави. Варто зазначити, що вся його державотворча діяльність була спрямована на утвердження України. Реформи, які впроваджував гетьман, продовжували реформаторську діяльність Данила Апостола та Івана Мазепи.
   Без сумніву, постать Кирила Розумовського в сучасній історичній науці ще має переосмислюватися. Всім нам потрібно відійти від застарілих імперських (радянських) штампів щодо його життя та періоду гетьманування.
   Одним із пріоритетних завдань колективу Національного заповідника «Гетьманська столиця» є повноцінне розкриття та розвіювання стереотипних поглядів на постать гетьмана Кирила Розумовського.
   Важливим історичним джерелом у цьому питанні є Віденський архів гетьманського роду Розумовських, який дбайливо зберігає прямий нащадок гетьманської родини, — Грегор Розумовський, який проживає у столиці Австрії. Віденський архів містить унікальні речі, які промовисто говорять про життя та діяльність гетьмана Кирила Розумовського та перш за все розкривають його державотворчу діяльність: імператорські грамоти, що адресувалися гетьману, гетьманські універсали, приватне листування з дітьми, особисті речі гетьмана та його родини. Винятково важливим для України стало рішення Грегора Розумовського про передачу з приватного сімейного архіву символічних речей до зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця», що є історично справедливим та виявляє довіру до діяльності нашого закладу. Кожен відвідувач має можливість оглянути Палаш Кирила Розумовського ХVІІІ століття та гетьманський Універсал від 9 жовтня 1763 року. Важливим є і формування з допомогою родини Розумовських гетьманської колекції в фондах палацу. Значна частина документів з віденського архіву гетьманської родини Розумовських була вперше опрацьована та підготовлена до видання дослідницею Світланою Потапенко. Завдяки її плідній праці світ побачив два томи «Віденського архіву гетьманського роду Розумовських».


Світлана Потапенко, історик

Ми вирішили звернутися до пані Світлани, адже її думка надзвичайно важлива. В інтерв’ю ми зосередили увагу на декількох головних для кожного українця фактах, які розкриють гетьмана Кирила Розумовського та розвінчають безліч міфів щодо його гетьманування.

— Ви є упорядником двох томів «Віденського архіву гетьманського роду Розумовських». Готуючи видання до друку, ви мали унікальну можливість опрацювати великий масив інформації сімейного архіву Розумовських, що нині належить прямому нащадку гетьмана — Грегорові Розумовському. Хотілося б дізнатися вашу думку, як ви охарактеризуєте постать гетьмана Кирила Розумовського? Що мають зрозуміти українці в постаті гетьмана? Які важливі кроки в державотворчій діяльності Кирила Розумовського ми можемо відзначити, дивлячись на це очима сучасного історика?

— Я сформулювала б свою позицію як дослідниці історії роду Розумовських стислою, але ємною тезою: «Кирило Розумовський — це гетьман-державник». Бо на користь саме такого бачення свідчить його чотирнадцятирічне гетьманування, яке тривало з 1750 по 1764 рр. Ще напередодні його обрання гетьманом справи Гетьманщини було переведено з сенату до Колегії іноземних справ, а невдовзі в підпорядкування гетьманові повернуто Запорозьку Січ. Кирило Розумовський намагався тримати у сфері свого впливу Київ та на власний розсуд призначав полковників на уряди. Він здійснив військову реформу, спрямовану на наближення козацького війська до тогочасних західноєвропейських стандартів, а головне — провів реформу судочинства й судового устрою ранньомодерної Української держави. Кирило Розумовський планував заснувати університет у Батурині, а саме місто поновив у статусі столиці Гетьманщини. 

Власне, що може промовистіше говорити про державницький стрижень політики Кирила Розумовського, ніж його увага до козацької столиці часів гетьмана Івана Мазепи? Нагадаю, що Батурин було зруйновано в листопаді 1708 р. саме як акт помсти Петра І за вибір, котрий Іван Мазепа зробив на користь Швеції, керуючись інтересами Гетьманщини. Інакше кажучи, відновлення Батурина Кирилом Розумовським виглядало як відверта апеляція до тяглої традиції гетьманського урядування. Воднораз це можна інтерпретувати як певний ідеологічний виклик, кинутий ним Російській імперії. Адже не лише ім’я, але весь спадок, будь-які згадки, а тим більше позитивні конотації про Івана Мазепу були заборонені. Однак Кирило Розумовський, опираючись на державницькі інтенції козацької еліти, діяв саме у тому напрямі, якого пів століття раніше дотримувався Іван Мазепа.

— Чому, на вашу думку, гетьман Кирило Розумовський не є популярною фігурою серед українських істориків? Чому за 30 років незалежної України ми не маємо важливих, ґрунтовних історичних праць про гетьмана? Чому постать Кирила Розумовського не цікавить політиків, його не цитують, не наводять як приклад на відміну від гетьмана Івана Мазепи?

— Напевно, не варто категорично стверджувати про непопулярність Кирила Розумовського. Ще у 2008 р. побачив світ двотомник Олексія Путра, в якому на досить розлогій джерельній базі висвітлено діяльність гетьмана. Маємо дослідження Олексія Сокирка і Василя Кононенка про реформи Кирила Розумовського, розвідки Ольги Ковалевської про портрети гетьмана. Олексій Сокирко також досліджує повсякдення гетьманського двору. Однак ви, безумовно, маєте рацію у тому, що фатум «останнього гетьмана» тяжіє над постаттю Кирила Розумовського. Але тут радше даються взнаки неподолані стереотипи, адже й досі панує переважно занепадницький погляд на становище ранньомодерної Української держави в середині XVIII ст. Усе бачиться у світлі подальшого скасування гетьманства й знищення російським імперським урядом автономії Гетьманщини. Тому складається хибне враження, начебто все йшло до найгіршого.

Натомість прицільна робота з документами й наративами тієї епохи переконує в протилежному. Повторюся, Кирило Розумовський і козацька еліта прагнули зміцнити Гетьманщину, модернізувати її та, що особливо важливо, утвердити спадковість гетьманського уряду за династією Розумовських і остаточно легітимізувати козацьку старшину як «народ політичний». Більше того, саме на початку 1760-х рр. ці наміри почали декларувати відкрито. Можливо, саме тому Кирило Розумовський активно підтримав Катерину ІІ у її діях щодо усунення Петра ІІІ з престолу і захоплення влади в Російській імперії. Маю здогад, що гетьман розраховував на слабкість нової імператриці, її залежність від оточення, навіть на можливість маніпулювати нею, а відтак прагнув використати цю нагоду для розбудови Гетьманщини. Однак Катерина виявилася правителькою, яка жорстко і на власний розсуд діяла вже у перші роки перебування на престолі (врешті, те, як вона повелася з власним чоловіком, багато про що свідчить). Керуючись засадами просвіченого абсолютизму, вона централізувала імперію, уніфіковувала адміністративно-територіальний устрій і вибудовувала мережу органів влади так, що для самоврядних спільнот у цій системі координат не залишалося місця. Тож Кирило Розумовський таки втратив гетьманський уряд, а за двадцять наступних років соціальний і політичний устрій Гетьманщини було підлаштовано під імперські зразки.

Розмову з істориком Світланою ПОТАПЕНКО веде завідувач відділу «Палац гетьмана Кирила Розумовського» Національного заповідника «Гетьманська столиця» Юлія ФУРСОВА

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»