Країна підніметься з колін на... крилах малої авіації?

Михайло ВАСИЛЬОВ     
ЯК ЦЕ РОБИЛОСЯ ТОДІ...

Після всеукраїнського зльоту дельтапланеристів, що наробив галасу 1971 року, юного інженера антонівської фірми Сашка Дашивця затягали по інстанціях. Особливо бентежило «твердих ленінців» Сашкове прізвище із «вираженим сіоністським ухилом». Зрештою запевнення Генерального конструктора Олега Костянтиновича Антонова в тому, що «хлопці свої, їм лише допомогти треба», дещо зменшило чиновницький раж. Крім того, хтось, аж ніяк не найдурніший у верхах, побачив у дельтаплані відмінний спосіб реанімації науково-технічного ентузіазму молоді. На Стару площу (штаб-квартиру ЦК КПРС. — Ред.) викликали генерала Покришкіна — тогочасного начальника ДТСААФ. Після дипломатичного ламання та завуальованої торгівлі двічі Герой Союзу отримав маршальську зірку, а потім третього Героя, а центральний апарат ДТСААФ — відділ дельтапланеризму з трьома посадами під відставних генералів.

ДЕЛЬТАПЛАН МЕТНУЛИ

У сімдесяті роки розроблений київським громадським конструкторським бюро апарат «Славутич-УТ» у великій кількості виготовляли на Іркутському авіазаводі. Модифікацію дельтаплану — «Славутич-Спорт» проводили в Стаханові, Черкасах, Ростові, Комсомольську-на-Амурі. Тоді ж працювали й над створенням моторного дельтаплану. Захоплювала ця ідея, передусім, військових: з’явилася інформація про те, що в Китаї інтенсивно ведуться роботи в цьому напрямку. Мілітаристські фантазії малювали мільйони «крилатих» китайців, що перетинають держкордон. І на такий випадок нам ніби потрібно було мати мотодельтаплани в ролі... винищувачів.

Перші експериментальні мотодельтаплани оснащувалися човниковими моторами «Нептун», переробленими із водяного на повітряне охолодження. Аерокосмічна держава нічого кращого запропонувати не могла. Суперагентів спецпідрозділу «Вимпел», яких готували для диверсійної діяльності в глибокому тилу «противника», навчали польотам на моторних паропланах. Цей апарат кияни випробовували 1983 року, й він міг нести спецназівця зі швидкістю 60 км/год на відстань 75 кілометрів.

Як відомо, те, що подобалося армії, подобалося й генсекам із усіма наслідками, що випливають із цього: роботи фінансувалися, а ідей у молодих конструкторів вистачало на десять ОКБ.

КОМУ ЦЕ ПОТРІБНО СЬОГОДНІ

Коли ми підгребли до дельтаплану, що похитувався на брижі плесу, головний конструктор відрекомендував чорнявого хлопця, який вилазив із «кабіни» Т2-М(а):

— Віктор — розробник і виробник поплавців для нашого «гідрозвіра». Випускник московського інституту цивільної авіації, удачливий бізнесмен.

Розмова перемістилася в галузь застосування надлегких апаратів.

— Сьогодні ніхто не може запропонувати Україні більш дешеві та якісні моніторинг, аерозйомку, обробку сільгоспкультур, ніж НЛА, — переконаний Дашивець. — Вертоліт К-26 «з’їдає» за годину 120 літрів пального, літак Ан-2 — 190 літрів, а мотодельтаплан — лише 20 літрів. На сільгоспроботах він може обробити 100 гектарів 50 літрами хімікатів.

Секрет цієї надпродуктивності, як з’ясувалося, у тому, що в ОКБ Дашивця розробили обприскуючу апаратуру з так званою «регульованою краплею» (розміром від 100 до 400 мікрон. — Авт.) на будь-який вид рослин і для будь-якої рідини. В Україні 20 мільйонів гектарів зернових і технічних культур чекають на таку мікроточну технологію. 95% вироблених ОКБ апаратів працюють сьогодні в сільському господарстві. Десятки фірм уже ведуть конкурентну боротьбу за споживача на цьому ринку послуг. Дбайливий господар також виграє витрати в 50—60 гривень, збільшує врожай на гектарі на 20—30%, а прибуток, отриманий із сільгоспугідь, зростає в 5—7 разів. Це, звичайно, не такі швидкі, як у торгівлі, гроші, зате й прибуток істотніший. До речі, російський «Газпром» замовляє хімобробку порослі на просіках Крайньої Півночі за допомогою українських дельтапланів. Ось вам і експорт високих технологій.

Вітчизняний мотодельтаплан сьогодні — річ аж ніяк не дешева. До 17 тисяч доларів потягне. Мотор австрійської фірми «Роботс бомбандир» коштує від двох до 12 тисяч доларів. Колеса вигідніше купувати в Чехії по 12 доларів за штуку проти 18 — за вітчизняні. Алюмінієві труби йдуть із Росії, тканина — з Німеччини.

Нам показали мотодельтаплан, придбаний одним «новим українцем» для особистого користування. Навчитися літати можна лише за 25 льотних годин.

— Багаті просто не знають, що це — дивовижний спосіб відновити працездатність і хорошу форму, — сказав Олександр Дашивець.

Прийде час, коли вітчизняним підприємцям будуть потрібні крила. І почнуть нарівні з «Мерседесами», «Вольво» та «Альфа-Ромео» везти в Україну «Сесни». На кшталт тієї, на якій свого часу німець Руст «привіз» на Красну площу нового міністра оборони СРСР.

Олександр Дашивець упевнений, що творчий доробок його ОКБ спроможний забезпечити потреби ринку малої авіації. Готові креслення малих літаків Т-18, Т-12, надлегкого вертольота ВТ-28. Можливо, у майбутньому сторіччі ми й не станемо першою серед великих авіаційних держав. Проте, впевнені наші конструктори, Україна зможе піднятися на крилах своєї легкої авіації.
 

Країна підніметься з колін на... крилах малої авіації?

Країна підніметься з колін на... крилах малої авіації?

Михайло ВАСИЛЬОВ     
ЯК ЦЕ РОБИЛОСЯ ТОДІ...

Після всеукраїнського зльоту дельтапланеристів, що наробив галасу 1971 року, юного інженера антонівської фірми Сашка Дашивця затягали по інстанціях. Особливо бентежило «твердих ленінців» Сашкове прізвище із «вираженим сіоністським ухилом». Зрештою запевнення Генерального конструктора Олега Костянтиновича Антонова в тому, що «хлопці свої, їм лише допомогти треба», дещо зменшило чиновницький раж. Крім того, хтось, аж ніяк не найдурніший у верхах, побачив у дельтаплані відмінний спосіб реанімації науково-технічного ентузіазму молоді. На Стару площу (штаб-квартиру ЦК КПРС. — Ред.) викликали генерала Покришкіна — тогочасного начальника ДТСААФ. Після дипломатичного ламання та завуальованої торгівлі двічі Герой Союзу отримав маршальську зірку, а потім третього Героя, а центральний апарат ДТСААФ — відділ дельтапланеризму з трьома посадами під відставних генералів.

ДЕЛЬТАПЛАН МЕТНУЛИ

У сімдесяті роки розроблений київським громадським конструкторським бюро апарат «Славутич-УТ» у великій кількості виготовляли на Іркутському авіазаводі. Модифікацію дельтаплану — «Славутич-Спорт» проводили в Стаханові, Черкасах, Ростові, Комсомольську-на-Амурі. Тоді ж працювали й над створенням моторного дельтаплану. Захоплювала ця ідея, передусім, військових: з’явилася інформація про те, що в Китаї інтенсивно ведуться роботи в цьому напрямку. Мілітаристські фантазії малювали мільйони «крилатих» китайців, що перетинають держкордон. І на такий випадок нам ніби потрібно було мати мотодельтаплани в ролі... винищувачів.

Перші експериментальні мотодельтаплани оснащувалися човниковими моторами «Нептун», переробленими із водяного на повітряне охолодження. Аерокосмічна держава нічого кращого запропонувати не могла. Суперагентів спецпідрозділу «Вимпел», яких готували для диверсійної діяльності в глибокому тилу «противника», навчали польотам на моторних паропланах. Цей апарат кияни випробовували 1983 року, й він міг нести спецназівця зі швидкістю 60 км/год на відстань 75 кілометрів.

Як відомо, те, що подобалося армії, подобалося й генсекам із усіма наслідками, що випливають із цього: роботи фінансувалися, а ідей у молодих конструкторів вистачало на десять ОКБ.

КОМУ ЦЕ ПОТРІБНО СЬОГОДНІ

Коли ми підгребли до дельтаплану, що похитувався на брижі плесу, головний конструктор відрекомендував чорнявого хлопця, який вилазив із «кабіни» Т2-М(а):

— Віктор — розробник і виробник поплавців для нашого «гідрозвіра». Випускник московського інституту цивільної авіації, удачливий бізнесмен.

Розмова перемістилася в галузь застосування надлегких апаратів.

— Сьогодні ніхто не може запропонувати Україні більш дешеві та якісні моніторинг, аерозйомку, обробку сільгоспкультур, ніж НЛА, — переконаний Дашивець. — Вертоліт К-26 «з’їдає» за годину 120 літрів пального, літак Ан-2 — 190 літрів, а мотодельтаплан — лише 20 літрів. На сільгоспроботах він може обробити 100 гектарів 50 літрами хімікатів.

Секрет цієї надпродуктивності, як з’ясувалося, у тому, що в ОКБ Дашивця розробили обприскуючу апаратуру з так званою «регульованою краплею» (розміром від 100 до 400 мікрон. — Авт.) на будь-який вид рослин і для будь-якої рідини. В Україні 20 мільйонів гектарів зернових і технічних культур чекають на таку мікроточну технологію. 95% вироблених ОКБ апаратів працюють сьогодні в сільському господарстві. Десятки фірм уже ведуть конкурентну боротьбу за споживача на цьому ринку послуг. Дбайливий господар також виграє витрати в 50—60 гривень, збільшує врожай на гектарі на 20—30%, а прибуток, отриманий із сільгоспугідь, зростає в 5—7 разів. Це, звичайно, не такі швидкі, як у торгівлі, гроші, зате й прибуток істотніший. До речі, російський «Газпром» замовляє хімобробку порослі на просіках Крайньої Півночі за допомогою українських дельтапланів. Ось вам і експорт високих технологій.

Вітчизняний мотодельтаплан сьогодні — річ аж ніяк не дешева. До 17 тисяч доларів потягне. Мотор австрійської фірми «Роботс бомбандир» коштує від двох до 12 тисяч доларів. Колеса вигідніше купувати в Чехії по 12 доларів за штуку проти 18 — за вітчизняні. Алюмінієві труби йдуть із Росії, тканина — з Німеччини.

Нам показали мотодельтаплан, придбаний одним «новим українцем» для особистого користування. Навчитися літати можна лише за 25 льотних годин.

— Багаті просто не знають, що це — дивовижний спосіб відновити працездатність і хорошу форму, — сказав Олександр Дашивець.

Прийде час, коли вітчизняним підприємцям будуть потрібні крила. І почнуть нарівні з «Мерседесами», «Вольво» та «Альфа-Ромео» везти в Україну «Сесни». На кшталт тієї, на якій свого часу німець Руст «привіз» на Красну площу нового міністра оборони СРСР.

Олександр Дашивець упевнений, що творчий доробок його ОКБ спроможний забезпечити потреби ринку малої авіації. Готові креслення малих літаків Т-18, Т-12, надлегкого вертольота ВТ-28. Можливо, у майбутньому сторіччі ми й не станемо першою серед великих авіаційних держав. Проте, впевнені наші конструктори, Україна зможе піднятися на крилах своєї легкої авіації.