Густав II Адольф — «Золотий король» шведів

Швеція. Ця країна на півночі Європи вже майже два століття не приймає участі у збройних конфліктах, останнього разу шведи воювали з росіянами в 1808 — 1809 рр., поступившись в цій війні могутньому сусіду своєю колонією — Фінляндією, — а в 1814 — 1815 рр. допоміжний корпус шведів брав участь у бойових діях проти військ наполеонівської Франції в Померанії й Саксонії. Але ж у XVII — XVIII століттях Шведське королівство в складній політичній грі європейських держав грало далеко не останню роль.

В історії будь-якої країни є правителі, які залишили про себе добру пам’ять на багато віків. Нам більше відомий легендарний шведський король Карл XII, який отримав ряд блискучих перемог в Північній війні (1700 — 1721), але зазнавший нищівної поразки під Полтавою 1709 р. від армії російського царя Петра I. Ця битва стала фатальною для Швеції, і після Ніштадтського миру (1721 р.) вона втратила майже всі свої прибалтійські володіння, а Російська імперія «прорубала вікно до Європи». Самі шведи вважають цього талановитого полководця, до нерозсудливості хороброго, але неощадливого у своїх діях монарха, злим генієм нації.

«ПІВНІЧНИЙ ЛЕВ» ГОТУЄТЬСЯ ДО СТРИБКА

Зовсім іншу пам’ять про себе залишив співвітчизникам король Густав II Адольф із династії Ваза (1594 — 1632). Сучасники його називали «Золотий король». Високого зросту, ставний, незвичайної фізичної сили, він був не тільки великим полководцем, що заслужив звання «батька сучасної стратегії», але і по-справжньому великою особистістю.

Густав II Адольф чудово розбирався в державних справах, досконало знав закони, володів даром переконання і прекрасною пам’яттю. Він відрізнявся феноменальною працьовитістю, непримхливістю в побуті, не визнавав розкошів, вільно володів німецькою, латиною, голландською, французькою, італійською мовами, а також досить пристойно знав англійську, іспанську і навіть — польську і російську мови!

Зійшовши на шведський престол 1611 року після смерті батька Карла IX, Густав II Адольф своєю першою промовою перед парламентом справив на законодавців таке сильне враження, що вони, ні секунди не вагаючись, віддали корону ще неповнолітньому, 17-річному принцу. Першим кроком молодого короля стало призначення канцлером досвідченого адміністратора Акселя Оксеншерну. Більше двох десятиріч король і канцлер працювали разом: перший був полководцем, а на плечі другого лягло політичне керівництво Швецією.

Правління Густава II Адольфа не могло бути мирним, адже разом із троном він успадкував війни з Данією, Річчю Посполитою і Московським царством. Війну з Данією він поспішив закінчити вигідним для останньої миром, забезпечивши для Швеції південні й південно- західні кордони, і переключив всю увагу на Московію. Війна з нею пройшла успішно, знекровлена багаторічною Смутою, Московія уклала 1617 року Столбовський мир, за яким вона на ціле століття виявилася відрізаною від Балтійського моря. Недовгих чотири роки перепочинку Густав II Адольф присвятив скрупульозній підготовці до війни з Річчю Посполитою, король якої Сигізмунд III Ваза, представник католицької гілки цієї династії, продовжував претендувати на шведський престол. Війна з Польщею (1621 — 1629) йшла зі змінним успіхом, але шведи все ж закріпилися в Ліфляндії, захопили Ригу і Пернов (Пярну). Проте противник зумів втримати в своїх руках гирло Вісли, насамперед, завдяки литовській та українській кінноті. За миром 1629 року Густав II Адольф задовольнився Ліфляндією.

До 1629 року в Європі вже одинадцять років продовжувалася Тридцятилітня війна (1618 — 1648). Це була перша загальноєвропейська війна. З одного боку билися повсталі чеські стани, німецькі князі-протестанти, яких на певних етапах війни підтримували Данія, Швеція, Франція (незважаючи на те, що була католицькою країною), Трансильванія, Московська Русь (її невдала «Смоленська війна» 1632 — 1634 рр. з Річчю Посполитою, в якій на боці польського короля відзначилися запорізькі козаки), Голландія й Англія. Допомога двох останніх держав обмежувалася в основному грошима, зброєю й амуніцією. З іншого боку, їм протистояли країни Католицького блоку — габсбургські Австрія й Іспанія, Баварія, Річ Посполита, ряд південно-німецьких князівств (в основному духовних) і папський престол.

1629 року ситуація в Німеччині, що стала основним театром бойових дій, була катастрофічною для сил Антигабсбургського блоку. Альбрехт фон Валленштейн, імперський полководець (що був яскравим, талановитим представником кондотьєрства) й Іоганн Церклас фон Тіллі, дуже досвідчений полководець Католицької ліги, зуміли фактично очистити Німеччину від військ протестантів. Данія і її король Крістіан IV (мудрий правитель, але вельми посередній полководець) вступили у війну 1626 року, але після нищівної поразки від військ Тіллі біля Луттера у серпні того ж року, були вимушені просити про перемир’я. Єдина невдача Валленштейна в серпні 1628 року біля ганзейского міста Штральзунд дозволила шведам (що допомагали тим, хто був у облозі) повірити в свої сили.

Шведське королівство, де лютеранство було пануючою релігією, звичайно ж співчувало терплячим поразку протестантам, але все ж однією з головних причин вступу Густава II Адольфа до Тридцятилітньої війни стало бажання забезпечити свої кордони. До того ж загострювалася і династична проблема в Швеції. Впевнене просування католиків до берегів Балтики, безумовно, могло окрилити католицьку лінію династії Ваза в її зазіханнях на шведський престол.

Швеція укладає в січні 1631 року союз із Францією, стурбованою різким посиленням позицій Габсбургів в Європі. Кардинал Рішельє, який був творцем політики династії Бурбонів, на першому етапі співпраці зі шведами, допомагав в основному грошима (до 1 млн. франків на рік). Інтереси Франції були обумовлені пунктом угоди «поновлення пригноблених в їх колишніх правах...», що означало подавлення могутності Габсбургської імперії. Але лише з 1635 року Франція, після ряду поразок протестантів стала брати участь у бойових діях.

Густав II Адольф добився навесні 1629 року дозволу парламенту на ведення війни в Німеччині. Він відчував, що союзники в Німеччині у нього з’являться, як тільки прийдуть перші перемоги. Монарх 20 травня 1629 року в столиці Швеції Стокгольмі прощається зі своїми сановниками і залишає на їх піклування свою малолітню дочку Крістіну. Він сказав виборним чинам королівства: «Бог свідок, що я починаю війну не ради марнолюбства. Імператор... зневажає нашу віру. Пригноблені народи Німеччини волають про нашу допомогу...» Як тільки шведам вдалося укласти з Річчю Посполитою у вересні того ж року перемир’я на шість років, Густав II Адольф прийнявся за виконання свого плану, який пестував вже як мінімум 3 — 4 роки.

ГУСТАВ II АДОЛЬФ ВТРУЧАЄТЬСЯ В ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКУ ВІЙНУ

16 липня 1630 року король- полководець висаджується з 15- тисячним корпусом на острові Узєдом (Померанія) і безстрашно вступає у війну, в якій перетнулися політичні, економічні й релігійні інтереси (останні з кожним роком грали все меншу роль) практично всіх країн Європи. З висадкою шведів Габсбурги отримали нового, і головне, сильного і майстерного супротивника. У армії Густава II Адольфа було тільки 3 тисячі кавалеристів, але основою її були добірні бригади й полки. Більшість солдат мали досвід війни з польськими королівськими військами. Дуже скоро шведи здобувають ряд перемог у Померанії і Мекленбурзі, і, насамперед, за рахунок гнучкої тактики і суворої дисципліни їх армії. Спроби насильства або грабежу каралися безпощадно. «Вся Німеччина була вражена дисципліною, якою так відважно виділялося шведське військо... Всяка розпуста переслідувалася найсуворішим чином, а суворіше за все — богохульство, грабіжництво, ігри й поєдинки... Полководець так само уважно стежив за моральністю солдат, як і за їх хоробрістю». (Фрідріх Шиллер. «Історія Тридцятилітньої війни»). Слава короля-полководця зростала. Шведи на той час були, без сумніву, найкращими воїнами в Європі.

До Густава II Адольфа більшість армій Старого Світу складалася з погано організованих підрозділів воїнів-найманців. Шведська армія ж була єдиним бойовим організмом з чудово налагодженою системою взаємодії піхоти, кавалерії, артилерії і служб тилу. «Північний лев», як називали сучасники Густава II Адольфа, створив першу професійну армію у новій історії. Її навчання складалося з регулярної муштри, тренувань і польових маневрів в мирний час. Важливим чинником було те, що на першому етапі війни в Німеччині полки шведів набиралися майже виключно з представників титульної нації королівства, фінів і саамів. Його армія (проте, за життя короля) «мала суто національну, шведську базу і ще в більшій мірі протестантсько-лютеранський настрій» (Ганс Дельбрюк. «Історія військового мистецтва». т.4.).

В області стратегії і тактики Густав II Адольф також досяг великих успіхів, часто запозичуючи і використовуючи ідеї своїх супротивників. Так у німців він узяв на озброєння «хвильові атаки» (шабельна атака супроводжувалася стрільбою з пістолету). Також шведи стали першими вводити стандартні калібри гармат, для полегшення постачання їх боєприпасами. Артилерії, особливо легкій маневровій, Густав II Адольф приділяв багато уваги; в його військах поєднувалися всі види озброєнь. Принципи організації і тактики, закладені ним, були актуальні аж до середини XVIII століття і склали цілу епоху в розвитку військової справи, перевершивши в рухливості і швидкості тактику іспанської військової школи, що панувала в ті часи. За допомогою офіцерів, що вчилися у голландського штатгальтера (правителя) і полководця Моріца Оранського на початку XVII століття, шведський король освоїв передову на той час військову тактику. У майбутньому він значно її удосконалив і по праву називався творцем «лінійної» тактики, що панувала на полях битв аж до середини XVIII століття. «При побудові піхоти в центрі розташовувалися пікінери, а на флангах мушкетери. Обидва види піхоти мали приблизно однакову чисельність». (Е.А. Разін. «Історія військового мистецтва. ХVI — ХVII ст ст.»). Як і за часів давніх рабовласницьких армій, кавалерію король розміщував на флангах.

Останні два роки життя діяльного короля-полководця були насичені безліччю подій, які можна віднести до доленосних для Європи того часу.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Волонтер — (від фр. volontaire). Той, хто поступив на військову службу за своїм бажанням, доброволець.

Кондотьєр — (від іт. сondotieri). Ватажок найманої дружини в старій Італії.

Тлумачний словник російської мови.
Під редакцією проф. Д.Н.Ушакова.
Москва. ОГІЗ. 1935 р.

Закінчення в наступному випуску «Історія та «Я»