Дошкульна відповідь Котляревського-2
«Наталка Полтавка» як заперечення імперського «Козака-віршотворця»
Закінчення. Початок читайте у «Дні» № 17-18
Спільним, зокрема, є місце дії. Це — терени Гетьманщини. Причому події в обох творах так чи інакше пов’язані з Полтавою. У «Козаку-віршотворцеві», як уже зазначалося, головний герой Климовський воює під Полтавою проти шведів. А в «Наталці Полтавці» головна героїня, а також її мати й коханий Петро родом із цього міста. Але якщо в «Козаку-віршотворцеві» Полтава — це місце «слави російської зброї», то в «Наталці Полтавці» це, радше, «тихе місто», мешканці якого переймаються своїми «дрібними» життєвими проблемами. Ось як про своє життя співає головна героїня твору:
«Ой я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Коло мене хлопці в’ються
І за мене часто б’ються,
Но я люблю Петра дуже,
А до других мні байдуже.
Мої подруги пустують
І зо всякими жартують,
А я без Петра скучаю
І веселості не знаю.
Я з Петром моїм щаслива,
І весела, і жартлива,
Я Петра люблю душею,
Він один владієть єю»1.
Ця проста пісня, в якій героїня розповідає про свої почуття, начебто протистоїть імперсько-патріотичним пісням «Козака-віршотворця».
Можна відшукати сюжетні паралелі між двома творами. В їхній основі лежить любовна історія, де закоханим на перешкоді стають «злі люди». Але якщо в «Козакові-віршотворцеві» цими «злими людьми» виступають козацький тисяцький Прудиус та його писар Грицько, то в «Наталці Полтавці» такими стають Виборний Макогоненко та Возний Тетерваковський. Ці «злі люди» багато в чому чинять однаково. Прудиус та Грицько діють підступно, обманюють Марусю, твердячи, що її коханий загинув, тиснуть на її матір, щоб вона віддала дочку за Прудиуса. Так само чинять тиск на Наталку та її матір Виборний та Возний, кажуть, що коханий Наталки Петро, напевно, вже мертвий.
Схожими є матері героїнь. Обоє вони вдовиці. Подібні навіть їхні прізвища — Добренчиха й Терпелиха. Щоправда, це знову подібність навпаки. У корені прізвища Марусиної матері слово «добро». Тоді як у прізвищі матері Наталки фігурують слова «терпіння» й «лихо». Вони люблять своїх дочок, але не здатні їх захистити від «злих людей».
«Злі люди» в обох п’єсах виступають як представники різних сил. У «Козакові-віршотворцеві», як бачимо, такі «злі люди» є представниками козацької старшини, яку «ставить на місце» російська імперська влада. У «Наталці Полтавці» протилежна ситуація. У ролі «злих людей» тут виступають Виборний та Возний, які, фактично, є представниками імперської влади на селі.
До того ж, Возний розмовляє мовою, яка використовувалася в державних (імперських) канцеляріях. Ця груба, бездушна мова свідомо протиставляється мові живій, народній. Можна навіть сказати так: протистояння імперії та України набуває у творі навіть лінгвістичного характеру. Тобто імперія та Україна розмовляють різними мовами і не завжди розуміють одна одну. При цьому автор глузує з імперської мови.
Щоправда, це протистояння імперії та України зводиться до побутового рівня, набуває гумористичної форми. Тим самим відбувається його маскування. І все ж, воно є...
Маємо й протиставлення головних героїв обох творів. Позитив козака Климовського полягає в тому, що він воює за царя, готовий навіть віддати за нього життя. Зовсім інший Петро — коханий Наталки Полтавки. Доблесть його в іншому. Він важкою працею заробляє гроші, аби забезпечити створення сім’ї. Зокрема, Петро каже: «Наталка, котору я любив більше всього на світі; для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно!»2.
Та й загалом любові «в ім’я імперії» «Козака-віршотворця» протиставлене в «Наталці Полтавці» просте, щире кохання — «високій» імперській ідеї протиставляється ідея природної української простоти.
Є в «Наталці Полтавці» епізод, у якому критиці відверто піддається «Козак-віршотворець». Головний позитивний герой п’єси Петро розповідає Возному й Виборному про малоросійську комедію, яку він бачив у Харківському театрі. Цей уривок варто подати повністю:
«В о з н ы й. Що ти тут, старосто мій, — теє-то як його — розглагольствуєш з пришельцем?
В ы б о р н ы й. Та тут диво, добродію; сей парняга був у театрі та бачив і комедію і зачав було мені розказовати, яка вона, та ви перебили.
В о з н ы й. Комедія, сиріч, лицедійство (к Петру). Продолжай, вашець...
П е т р о. На комедії одні виходять — поговорять, поговорять та й підуть; другі вийдуть — те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються, б’ються, стріляються, колються і умирають.
В ы б о р н ы й. Так така то комедія? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смерті; нехай їй всячина!..
В о з н ы й. Они не убиваються і не умирають — теє-то як його — настояще, а тілько так удають іскусно і прикидаються мертвими. О, якби справді убивалися, то було б за що гроші заплатити!
В ы б о р н ы й. Так се тілько гроші видурюють! Скажи ж, братику, яке тобі лучче всіх полюбилось, як каже пан возний, лицемірство?
В о з н ы й. Не лицемірство, а лицедійство.
В ы б о р н ы й. Ну, ну! Лицедійство...
П е т р о. Мені полюбилась наша малоросійська комедія; там була Маруся, був Климовський, Прудиус та Грицько.
В ы б о р н ы й. Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили.
П е т р о. Співали московські пісні на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова.
В ы б о р н ы й. Москаль? Нічого ж і говорити! Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою.
П е т р о. Климовський був письменний, компоновав пісні і був виборний козак: служив у полку пана Кочубея на баталії з шведами під нашою Полтавою.
В о з н ы й. В полку пана Кочубея? Но в славниї полтавськії времена — теє-то як його — Кочубей не бил полковником і полка не іміл; ібо і пострадавший от ізверга Мазепи за вірность к государю і отечеству Василій Леонтійович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.
В ы б о р н ы й. Так се так не во гнів сказати: буки-барабан-башта, шануючи Бога і вас.
В о з н ы й. Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая літопись вправі призвать сочинителя позовом к отвіту.
П е т р о. Там і Іскру почитують.
В о з н ы й. Іскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським і пострадал вмісті з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталії; то думать треба, що і полк не ему принадлежал во врем’я сраженія при Полтаві.
П е т р о. Там Прудиуса та писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нібито царську казну затаїли.
В о з н ы й. О, се діло возможне і за се сердиться не треба. В сім’ї не без виродка — теє-то як його. Хіба єсть яка земля, праведними Іовами населена? Два плута в селі і селу безчестям не роблять, а не тілько цілому краєві.
В ы б о р н ы й. От то тілько нечепурне, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаїв і повір’я нашого»3.
Спробуємо розібратися, що герої «Наталки Полтавки» закидають «Козаку-віршотворцю». Із самого початку Виборний це лицедійство називає лицемірством. Ніби не розібрався зі словами. Але така обмовка не випадкова.
Петрові начебто подобається ця комедія. Але подобається, так можна зрозуміти, через те, що вона малоросійська. Однак при цьому він звертає увагу, що мова твору малозрозуміла: «Що говорили, то трудно розібрати», оскільки твір написав москаль «і дуже поперевертав слова». Мимоволі на думку приходить Возний, який також спілкується малозрозумілою для українців мовою.
Далі перед нами постає картина історичних подій, які подаються в «Козакові-віршотворцеві». Їх розбирає Возний. Загалом він постає як негативний персонаж. Хоча наприкінці п’єси робить добру справу, відступаючись від Наталки. До того ж, у творі не піддається сумніву його вченість. Саме Возний, звертаючись до історичних знань, показує неправдивість «Козака-віршотворця». Тобто цей твір постає як фальшивка.
Загалом же в «Наталці Полтавці», яка стала запереченням «Козака-віршотворця», «високій» імперській ідеї протиставлена природність, російській мові як мові імперії протиставлена жива українська мова, а служінню царю — просте людське щастя, «згода в сімействі».
1 Котляревський І, П. Повне зібрання творів. — К., 1969. — С. 285.
2 Там само. — С. 277.
3 Там само. — С. 276—277.
