Бабур — поет, народжений вінценосцем

Закінчення.
Початок див. на стор. «Історія та «Я»,
№145 від 12. 08. 2000 р.

ЧУЖИЙ СЕРЕД СВОЇХ, СВІЙ СЕРЕД ЧУЖИХ Куда не пойду — рядом горе идет по дороге.
Направо, налево сверну — страданье навстречу опять.
Кто видел так мало покоя, так мало тривоги?
Кто смог столько бед пережить, столько муки принять?

Люди йшли вдень і вночі. Було голодно. Різали коней, верблюдів і їли. Сам Бабур, віддавши коня матері, йшов пішки. Поряд були гори й круті стежки.

У цей час Шейбані-хан захопив Гіссар. Тридцатитисячне військо Хісрова розпалося. У такому випадку, після великої військової поразки беки, що зберегли достоїнство, шукають сильного володаря зі спадково знатним ім’ям. Таким для них був Бабур. Разом зі своїми нукерами вони стали сходитися до Амудар’ї і приєднуватися до нього. З Бабуром через Амудар’ю переправилося всього двісті сорок воїнів. Через місяць у нього стало біля чотирьох тисяч...

Повелитель Кабула Мухим- бек, що походив з племені тюркських аргінів, не мав претензій на престол і після переговорів з Бабуром віддав місто без бою. Через деякий час прийшло послання від Хусейна Байкари. Гератський повелитель визнав мірзу Бабура правителем Кабула і просив його разом із військом прибути до берегів Мургаба, щоб разом виступити проти Шейбані-хана.

Незабаром Бабур опинився в місці, де жив Навої. Довгі години він проводив там, розглядаючи книги. На деяких сторінках він бачив помітки, зроблені великим поетом. Мимоволі подумалося: «Ось є чудо — людина померла, а винахід його, думка живі. Друге життя можливе — хіба не так? »

Шейбані захопив величезні простори від Андіжана до Хорезма, від Мерву до Туркестану, він зібрав незліченне військо і наполегливо готувався до нових війн. Бабур шукав союзників в боротьбі з ним і переконував їх: «Для того, щоб відвернути цю напасть, треба об’єднати всіх тих, хто походить від Тимурового коріння. Всюди, де вони ще володарюють, збирати війська, навчати, щоб отримати єдине військо». У Гераті Бабур знайшов свою справжню любов. Це була чорноока красуня Мохим.

Віроломний і хитрий Шейбані-хан нічого не зрозумів з досвіду попередників-завойовників. На березі Мургаба він потрапив у оточення грізного тридцатитисячного війська іранського шаха Ісмаїла. У холодний зимовий день він повів своїх нукерів до наступу, будучи впевненим, що отримає чергову перемогу, але слава перемог притупляє почуття обережності.

Це була не просто війна. Це була війна між суннітами і фанатичними шиїтами, яких вів до бою іранський шах. Він знав, що робив, оголошуючи священну війну (джихад) в ім’я великої справи дванадцяти імамів, нащадків Алі — зятя пророка Мухаммада. Ісмаїл намагався залучити як можна більше людей, і ремісників, і декхан — всіх тих, хто скривджений долею. Ісмаїл оголосив, що він посланий до світу, щоб відновити справедливість, зневажену суннітами. «Будьте непримиренні до шиїтської єресі!» — твердив своїм воїнам Шейбані-хан. Незабаром Ісмаїл уклав перемир’я з турецьким султаном і став збирати військо проти Шейбані, який вже став отримувати тривожні звістки з Мавераннахра — почалися заворушення в Самарканді, Бухарі, Ферганській долині.

Битва між двома ворогами закінчилася повним розгромом Шейбані-хана. Ісмаїл переграв самовпевненого і зарозумілого супротивника. Переможці відрізали у мертвого Шейбані-хана голову, нанизавши її списом, доставили шаху і кинули до копит його коня. Потім, щоб помститися за кров шиїтів, пролиту Шейбані-ханом, здерли шкіру з голови і зробили опудало, набите соломою. З його черепа переможці зробили кубок в золотій оправі і пили з нього вино. Бабур поздоровив шаха з перемогою і той, знаючи про його віротерпимість і обізнаність, запропонував союз проти шейбанідовичей, що засіли в Мавераннахрі. Бабур став союзником шаха Ісмаїла, незважаючи на релігійні протиріччя.

Двадцять найвпливовіших осіб Самарканду з ключами від фортеці і дорогими дарами зустріли Бабура неподалік від міста. Обидві сторони дороги, які вели до воріт Чорраха, були заповнені людьми. Бабур намагався пробудити почуття гостинності в своїх співвітчизників і велів на міських площах і вулицях глашатаям сповіщати: «Доблесні воїни шаха Ісмаїла — наші дорогі гості!» У Самарканді на честь перемоги над шейбанідовичами Бабур влаштував бенкет для населення і гостей — три дні поспіль. Але «братання» не сталося. Беки- кизилбаші відчували відчуження з боку суннітського населення. Бабуру ж здавалося, що, нарешті, настала найщасливіша пора в його житті, коли повинні здійснитися всі мрії і бажання.

Тим часом ворожнеча суннітів і шиїтів все частіше приводила до кривавих зіткнень. Прихильники шаха Ісмаїла стали турбуватися і підозрювати мірзу в тому, що він не до кінця вірний договору.

Шиїто-суннітський розбрат все посилювався і почалося бродіння серед тих, хто йшов з Бабуром із Самарканда й Бухари. Вивідачі, заслані ворожими шейхами, зуміли переконати багатьох в тому, що той зійшовся з віровідступниками. У шаха Ісмаїла були свої міркування. Він шукав надійнішого для Ірану вінценосця. Ісмаїл через своїх інформаторів давно знав, що Бабур збирається створити в Мавераннахрі самостійну державу і свою залежність від шиїтів вважає тимчасовою. Коли мечі прихильників шаха Ісмаїла і нащадків Шейбані знову схрестилися в кривавій битві біля Гиждувана, Бабур вийшов із гри і знову пішов до Гіссара. Наджмі Соні, яким шах Ісмаїл мав намір замінити Бабура, зазнав великої поразки і загинув на полі битви.

І знов Бабуру довелося зазнавати мінливості долі. На шляху до місця призначення в його стані стався заколот. Взимку, в жорсткий мороз, коли ніхто не насмілювався зійти на високий перевал між Гератом і Кабулом, перевал, на якому навіть влітку лежить глибокий сніг, Бабур зі своїми нукерами перейшов через нього і подолав все, що здавалося неможливим подолати людині.

ІНДІЙСЬКИЙ ПОХІД Что ни день, лихорадит меня, исцелиться едва ль!
Что ни ночь, мне не спится; зачем я пришел в эту даль?
Жар мой, сон мой с печалью и стойкостью схожи.
Убавляется стойкость моя, прибывает печаль.

xЖодна держава, особливо велика, не народжувалася без болю та крові. І сама людина, син і нащадок Адама, народжується так само... Бабур завоював велику державу в Афганістані, завоював Делійський султанат і інші землі в Індії. Звичайно ж, були і кровопролитні битви.

Давно минула осінь, але Індія в усі пори року стоїть в зеленому вбранні своїх лісів і полів. Бабур повільно і обережно просувався у напрямку до Делі. Потім зупинився для рішучої битви в Паніпаті, що знаходився приблизно в п’ятдесяти кілометрах на північ від столиці султанату. А зі сторони Агри рухалося величезне (стотисячне) військо Олам-хана, Ділавар-хана й інших повелителів. Бабур же мав у своєму розпорядженні тільки дванадцять тисяч воїнів. Йому залишалося тільки покладати надію на свій багатий бойовий досвід і полководницький талант, а також на зброю, якої не було в індійців. Він мав намір гарматами і кременевими рушницями відбити атаку бойових слонів, адже саме вони звичайно вирішували долю битви.

Між містом Паніпат і рікою Джамною знайшли відповідне місце звідки було зручно вести стрільбу. Півкільцем з’єднали й поставили безліч арб, ув’язавши їх міцними арканами, звитими з бичачих шкір. Попереду арб і на вузьких розривах між ними поставили непробивні для стріл щити. Дозорці донесли про швидке наближення військ делійського султана Ібрагима Лоді. Незабаром увесь горизонт заповнився щільними і рівними рядами воїнів, бойових слонів, число яких могло кинути в дрож. Ворог невблаганно наближався, але Бабур залишався спокійним. У центрі його війська стояли гарматники, стрільці з рушницями. З обох боків кінні загони, готові до вихрової атаки обхвату. У султана Ібрагима, що знаходився на бойових слонах, було дуже багато піхоти, занадто багато. Вона повинна була рухатися щільними рядами, тим і пояснювалася її неповороткість. На флангах же військ Бабура розташовувалася дуже швидка кіннота. Він стояв, терпляче чекаючи наступу супротивника, за стіною возів і захисних споруд.

Султан Ібрагим вирішив перебудувати свої ряди і вдарити не в центрі, а по правому флангу. Але поки його військо перебудовувалося, пройшло багато часу. Бабур дав наказ наступати кінноті. Дві тисячі вершників помчали мимо лівого флангу індійців, мимо націленого «кулака» ворога, його слонів й піхоти в тил. Одночасно пішла назустріч кіннота з правої сторони, заважаючи перешикуванню індійських військ. Тут же заревли гармати, встановлені в центрі між арбами, які поки ще залишалися нерухомими. У ході бою Бабур навмисно оголяв перед противником свій центр, де стояли арби, заманюючи його в пастку. Нарешті Ібрагим, відбиваючись від безперервних ударів з боків і позаду, кинув основні сили, велику частину бойових слонів на цю ділянку бою по схилу, щоб прорватися тут і вирішити битву на свою користь. І тоді Бабур наказав прибрати підпорки з-під коліс возів.

Сімсот арб одночасно прийшли до руху і покотилися у ворожі ряди. Гармати і рушниці стали бити по слонах і піхоті султана вже з близької відстані. Неймовірно узгоджений рух незліченних арб нагадував живе страшне чудовисько, яке збивало з ніг, ламало, крушило, сіяло страх і паніку. Заметушилися, люто затрубили поранені слони; погоничі марно намагалися їх повернути. Це призводило до загального хаосу і створювало жахливу штовханину.

Гармати і рушниці продовжували свою спустошливу роботу. На схилі лежало багато мертвих або поранених слонів. Багато індійських воїнів було розтоптано і роздавлено. Піхота і кіннота Ібрагима Лоді, що напирала позаду, були не в силах зупинитися і внаслідок цього руху, що не контролювався, утворювалися все нові завали мертвих і покалічених. Нарешті військо Ібрагима Лоді повернуло назад: швидко почалася втеча...

Те, що робив Бабур, скоріш за все, мало своє історичне значення. Йому доводилося постійно долати бар’єри нерозуміння. Для багатьох і багатьох він, передусім, залишався завойовником, чужаком. Їх не цікавили добрі наміри володаря, оскільки вони здійснювалися ціною великих жертв, число яких поповнювалося за рахунок рідних і близьких...

Бабур часто відчував себе вигнанцем і невдахою. Тріумфи і перемоги не радували. Чому йому не призначено було в свій час перемогти в Мавераннахрі? Тоді на ньому б не було незмивної плями завойовника.

ШАХ БАБУР — ПОКРОВИТЕЛЬ ТАЛАНТІВ Все что задумал, свершить сумей.
Целей своих достигай!
Пусть тысячи любят тебя людей:
любовь им в ответ отдай.

Бабур писав: «Немає порятунку ні в Гераті, ні в Самарканді. Ми всі, немов річка, що втратила русло. Скільки талантів, о Аллах, скільки цілющих хвиль даремно зникає і пропадає в пустелях нинішнього життя!» Поет і правитель Бабур знав, що великі справи неможливо здійснити без великих талантів. Ще Алішер Навої не раз казав: «Пам’ятайте — чорна заздрість і користь живуть більше серед людей сірих, бездарних, убогих духом. Особливо ж у високих сферах мистецтва нікчемні стають на шляху обдарованим. Не дають можливості проявитися їх талантам, гублять їх. Саме огидне зло в цьому світі — заздрість бездарних. Сама ж висока щедрість — це щедрість людей, що здатні відкрити і виростити рідкісне, талановите».

Бабур безвиїзно жив у своїй резиденції в Агрі. Кожний вечір він ішов у «притулок самотності», який знаходився в глибині великого саду. Так він називав приміщення, де залишався один і писав. Тут протікали найдорожчі і найприємніші часи його життя. Це був невеликий будинок із чотирьох пов’язаних між собою кімнат.

«Якщо в мені і є джерело, то це — мої вірші, моя творчість. Не заперечуйте мені, я вже давно відчуваю, що трон не врятує не від тліну, не від забуття. Мені ж не призначено самому повернутися на батьківщину. Нехай повернуться туди мої вірші, мої тюркські книги...»

Ще знаходячись в Кабулі, Бабур винайшов букви нової азбуки. Вони нагадували букви древньої тюркської писемності, зразки якої були знайдені в Сигнаку на березі Сирдар’ї. Шейхи ж не визнавали нічого доісламського і, якщо виявляли де-небудь зразки давньотюркської писемності, їх тут же знищували. Бабур стверджував, що графіка букв не має ніякого відношення до питань віри і що Коран — священна книга пророка Мухаммада саме тому, що переконує значенням божественних прозрінь, що містяться в ній, а зовсім не святістю букв, якими вони написані.

Крім азбуки, Бабур написав виклад законів «Мубайюн», «коротке» керівництво, яке зараз вважають науковим нарисом. У даному випадку, нарис теорії віршування, аруза. Він складав музику. Слава про мудрого шаха перетнула кордони багатьох держав.

Таланти потяглися за ним в Індію. Незважаючи на вимушене перебування на чужині і ностальгію за батьківщиною, вони усвідомлювали, що в безмежному і заплутаному світі є заповітна країна Індія, де поважають розум, науки і мистецтво. Це стало можливо завдяки шаху Бабуру. Він поважав поетів і надавав їм почесті, яких рідко удостоювався хто-небудь з посланців.

ОСТАННІЙ РОЗДІЛ «КНИГИ ЖИТТЯ» Пораженный отвагой моею и силой —
мир склонился у ног.
Тщетно! Мир покоренный с собою в могилу
унести я не смог.

Про багато що зі свого життя Бабуру було писати і згадувати важко. Наприклад, про союз з кізилбашами і жорстоку поразку, яку зазнав він, коли привів на батьківщину чужоземців. Але невже це повинно було стати останнім розділом його життя? Йому скучно було сидіти в Кабулі, воювати або миритися з багатоликими племенами, описувати визначні пам’ятки. Для Бабура цього було замало. Він відчував, — щоб продовжити і потім закінчити книгу гідно, треба отримати ще більші перемоги і з їх допомогою змити ганьбу важких поразок від Шейбані і його нащадків. Бабур поставив перед собою таку мету — створити велику, міцно спаяну державу в межах Афганістану, Бадахшану і Північної Індії. І він досяг своєї мети.

Отримавши великі перемоги, Бабур став шахом величезної держави і хотів втілити свої мрії в дійсність, якщо не на батьківщині, то в краю, який став другою батьківщиною. Відомо, що чим більша держава, тим важче і болісніше управляти нею. Спека і холод... добро і зло... сила і краса — все це поєднувалося у вінценосному Бабурі. Останні роки він присвятив Індії, але з кожним днем йому ставало все важче виконувати обов’язки шаха. У його душі перемагав поет. Але... якби він не прожив життя володаря, то, скоріш за все, він не написав би свою «Бабур- наме». Сколько лет, сколько лет мне ни в чем не везло! О, беда!
Жизнь моя — заблуждение одно. И теперь, и — всегда...
Черным горем гоним, я ушел в Хиндустан, но за мной тотчас же
Черной тенью, пятном неотмывным оно притащилось сюда!

Бабура намагалися отруїти, але він вижив, його намагалися збезчестити, позбавити влади і слави, але він подолав всі негоди земного життя, залишившися в пам’яті народів і як володар, і як поет, і як мислитель, тому «Бабур-наме» ще буде читати не одне покоління.

Останній розділ свого оповідання шах Бабур написав за два роки до пятидесятиліття. Його слова: «Коли завершу книгу, закінчиться моє життя», — виявилися пророчими.