Анатомія більшовицького тоталітаризму

Російсько-радянська влада: історичне місце і механізми функціонування

У березні 1919 р. голова уряду радянської Росії Владімір Ленін записав на грамофонних платівках сім коротких пропагандистських промов. Серед них був текст із чотирьох абзаців під назвою «Що таке Радянська влада». Варто навести одну з них як епіграф до цієї статті:

«Уперше в світі влада держави побудована у нас в Росії таким чином, що тільки робітники, тільки трудящі селяни, виключаючи експлуататорів, складають масові організації — Ради, і цим Радам передається вся державна влада... Хоч би які були переслідування прихильників комунізму в різних країнах, Радянська влада неминуче, неодмінно і в недалекому майбутньому переможе в усьому світі».1

Хоч як це дивно на перший погляд, але через сотню років маємо визнати справедливість обох тверджень вождя російських більшовиків, але тільки відносну. По-перше, радянська влада справді була робітничо-селянською, тобто породжуваною переважною більшістю населення країни. Проте владою рад не вичерпувався встановлений більшовиками комуністичний режим. По-друге, ленінсько-сталінський політичний режим не зник, а тільки трансформувався в КНР і в Росії. Тому пов’язана з комунізмом загроза не втратила актуальності. Зважаючи на досягнення науково-технічної революції у військовій сфері, в наші дні вона навіть зросла.

КІЛЬКА ОСОБИСТИХ ЗАУВАГ

Радянські громадяни, які від народження виховувалися в комуністичному дусі, не усвідомлювали того, що вони живуть у спотвореному світі. Вони не відчували спотвореності, як людина не відчуває нормального на рівні моря атмосферного тиску. Бабуся, яка врятувала мене під час румунсько-німецької окупації Одеси в 1941 — 1944 рр., аж до смерті не казала, що її чоловік, а мій дідусь, загинув у 1933 р. від голоду. Приховування цього факту від онука вона, як і все її покоління, вважала розумною лінією поведінки. Голод був словом забороненим, а дитина при чужих людях могла проговоритися. Те, що суспільство нашпиговане інформаторами органів державної безпеки, вона сприймала як даність, з якою треба було жити. У 1937 р., через кілька місяців після мого народження, батька арештували, і я його більше не побачив. Цей факт від мене не приховали, але я сприймав його як норму: хтось саджає, хтось сидить... Так ставилося до радянської повсякденності покоління моїх батьків, таким залишалося й моє покоління. Даремно на Заході дивуються, як ми могли обрати президентом України кримінальника Януковича.

Відчуття того, що ми живемо у спотвореному світі, прийшло до мене з початком горбачовської «перебудови». Маючи вже наукові ступені кандидата економічних і доктора історичних наук, я ще не розумів всієї облудності терміну «трудящі». Залишався при думці, що наша влада — це влада тих самих трудящих. Був переконаний у тому, що класова боротьба є рушійною силою прогресу. Та якраз у ті роки мене зобов’язали досліджувати голод 1932—1933 рр. і відкрили не доступні раніше архівні фонди. Я побачив, як влада, залишаючись, без усякого сумніву, робітничо-селянською, прирікала на голодну смерть мільйони людей. Побачене виклав у монографії, виданій після скасування цензури «Політвидавом України», тоді терміново перейменованим у партійне видавництво під назвою «Україна».2

Ще до появи цієї книжки написав статтю, в заголовок якої поставив риторичне запитання: «Чи потрібна нам Радянська влада?» Стаття призначалася для газети «Сільські вісті», яка виходила накладом 2,5 млн примірників. Редактор газети Іван Сподаренко, який раніше залюбки друкував мої тексти, опублікував її без купюр, але все-таки змінив заголовок на нейтральний: «Яка влада нам потрібна?».3 Люди, які починали прощатися зі спотвореним світом комунізму, були схильні звинувачувати у Голодоморі вождя, але не використовувану ним робітничо-селянську владу.

Ще один характерний приклад. Коли Верховна Рада вийшла з-під тіні КПРС і стала користуватися відносним повновладдям у своїй республіці, вона вирішила заснувати власний друкований орган. У січні 1991 р. почала виходити парламентська газета «Голос України». Замість звичного гасла «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» вона обрала інший: «Владу — Радам!» Усупереч правилам орфографії слово «Ради» у множині писалося з прописної літери. Гасло зійшло з першої сторінки газети тільки в березні 2000 р., тобто після «оксамитової революції» у Верховній Раді, коли олігархи переключилися з Компартії Петра Симоненка на власну політичну силу під назвою «Трудова солідарність України» (через рік трансформовану в Партію регіонів).

Після 1991 р. я досліджував не стільки фактологію Голодомору, скільки взаємовідносини радянської держави і суспільства, які могли б дати відповідь не стільки на запитання «Як?», скільки на запитання «Чому?». Саме таку коротку назву має підсумковий розділ фундаментального дослідження «Чорна книга комунізму», написаний одним з авторів і керівником інтернаціонального авторського колективу Стефаном Куртуа. Це дослідження вперше з’явилося у Франції в 1995 р. і перекладено багатьма мовами, включаючи російську й українську. Автори розповідали про злочини комуністичних режимів на трьох континентах — в Європі, Азії й Латинській Америці. Як підзаголовок на палітурку вони винесли орієнтовну цифру жертв комуністичних режимів — 95 млн осіб.

У підсумковому підрозділі С. Куртуа є немало цікавих спостережень і глибоких узагальнень. Однак немає переконливої відповіді на ряд принципових запитань. Чому комуністична система правління нерозривно пов’язана з терором, у тому числі оберненим проти носіїв комуністичної ідеї? Чому суспільство виявилося безпорадним перед організаторами масового терору? Чому радянська модель влади ставала неефективною якраз тоді, коли переставала зустрічати масовий опір у власному суспільстві і з боку зовнішніх сил? Чому люди, які народилися і досягли зрілого віку за радянської влади, у багатьох випадках не схильні малювати її суцільною чорною фарбою? Ці люди могли назвати безліч позитивних нюансів тогочасного життя, які робили його змістовним, і не тільки тому, що були тоді повними сил. Навіть досі так звана совковість значних мас населення істотно гальмує назрілі реформи в пострадянській Україні. «Чорна книга комунізму» залишається не стільки аналітичним дослідженням, скільки талановитим описом злочинів, включно з геноцидом, які вирували в країнах із радянською моделлю влади.

Разом із тим «Чорна книга» ініціювала в наступні роки немало досліджень, автори яких намагалися відповісти на перелічені запитання. Особливо багата на них українська історіографія, і не випадково: радянська Україна перебувала в епіцентрі ленінсько-сталінських репресій. Я теж зробив спробу відповісти на сакраментальне запитання: «Чому?»4 Висновки, одержані в ньому, подаються в наступних підрозділах у вигляді коротких тез.

РАДЯНСЬКА ВЛАДА ЯК ПРОДУКТ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Труднощі у визначенні суті радянської влади починаються від часів Російської революції. Досі навіть серед деяких фахівців поширена думка, що у 1917 році в Росії відбулися дві революції — буржуазно-демократична Лютнева і робітничо-селянська Жовтнева. Однак насправді цілісна Російська революція почалася з повалення самодержавства і закінчилася розгоном Установчих зборів у січні 1918 року. Вирішальну роль у ліквідації самодержавства і поваленні урядової коаліції соціалістичних та буржуазних партій відіграли революційні організації народних «низів» — ради робітничих і солдатських (в основному селянських за походженням) депутатів. Царизм мобілізував у армію мільйони селян, дав їм у руки зброю і навчив користуватися нею. Селяни в солдатських шинелях були налаштовані безкомпромісно: покінчити з війною, яку розв’язали правлячі класи, знищити поміщиків й поділити між собою їхні маєтки. Так само багато робітників прагнули передати підприємства, на яких працювали, у власність трудових колективів.

У Російській революції були два перевороти — провальний корніловський і успішний ленінський. Успішність останнього зумовлювалася тим, що більшовики тимчасово відмовилися від своїх гасел і взяли на озброєння гасла народних «низів»: мир народам, фабрики — робітникам, землю — селянам! Зміцнившись при владі, вони поверталися в різні часи до власних гасел: перетворити війну імперіалістичну на громадянську, передати підприємства в державну власність, колективізувати селянські засоби виробництва. Жовтневий переворот виявився одночасно радянським революційним актом і більшовицьким контрреволюційним поворотом в революції. Адже піддані царя, які після повалення самодержавства здобули колективний суверенітет, користувалися ним недовго. Перші після Установчих зборів вільні вибори  відбулися у 1989 році — на З’їзді народних депутатів СРСР.

Одним із геніальних винаходів в історії техніки є шарнірний механізм, який дозволяє здійснювати взаємні повороти чи обертання двох намертво з’єднаних сфер навколо загальної осі. Цим забезпечується перетворення одного виду руху на інший. Геніальним витвором Леніна був «шарнірний» політичний режим — симбіоз диктатури державної партії, носії якої знаходилися на вершині владної піраміди, з цілком реальною і поширеною в усій товщі народу владою радянських органів.

Розглянемо специфіку двоканальної державної влади, яка утвердилася як кінцевий продукт Російської революції. Безмежний популізм більшовиків зумовив завоювання ними більшості рад робітничих і солдатських депутатів. Справу довершили терористичні дії терміново створених органів державної безпеки. Після знищення конкурентних політичних партій ради складалися виключно з більшовиків і співчуваючих їм безпартійних депутатів, тобто перетворилися на одну з ленінською партією політичну силу. Проте Ленін зберіг їхню організаційну самостійність і побудував державу-комуну, як він назвав її в «Квітневих тезах» 1917 року, у вигляді двох владних вертикалей — партійної й радянської.

Більшовицька партія ґрунтувалася на засадах «демократичного централізму» з безумовним підпорядкуванням нижчих за ієрархією ланок вищим. Це означало, що рівновелика колишньому самодержавству політична диктатура, яку вона встановила під зовнішньою оболонкою «диктатури пролетаріату», зосередилася в руках вождів.

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія і Я»


1 Ленін В.І.Повне зібрання творів.— Том 38. — С.232.

2 Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому».— К., Україна, 1991, — 431 с.

3 Сільські вісті (Київ), — 1991, 7 червня.

4 Кульчицький Станіслав. Червоний виклик: історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. У 3-х книгах. -К., Темнора, 2013. Кн.1, 504 с.; кн.2, 628 с.; кн.3, 388 с.