Амiр Тимур — воїн Iсламу

Закінчення. Початок див. на стор. «Історія та «Я» у № 93 від 27.05.2000 р.

1370 року в місті Термезі, яке на той час було одним із найважливіших центрів Ісламу, Тимур зустрівся з високоповажним мудрецем Сайїдом да Бараком, котрий походив з Мекки. Шейх Барака прийшов до Мавераннахр в пошуках збільшення власності мечетей. Стара побожна людина передрекла велике майбутнє еміру. Тимур, який цінував сприятливі віщування, велів широко розповсюдити це пророцтво, і приєднав Сайїда до свого палацу разом з великою кількістю інших духовних осіб. Після смерті їх було поховано в одному мавзолеї, причому обличчя Тимура було повернене до Сайїда і Мекки.

Тимур вбачав своє призначення в тому, щоб коритися волі Аллаха і вважав себе його «тінню на Землі», а свої військові успіхи — виявом Божої прихильності до нього.

Зараз важко сказати чи був Тимур релігійним фанатиком, чи просто дуже побожною людиною, але всі свої починання й вчинки він пов’язував із Всевишнім і просив у неба заступництва. Так, перед переможною битвою з Тохтамишем — ватажком Золотої орди, чисельність військ якого була більшою, ніж у Тимура, крім як на допомогу Бога, здавалося б, розраховувати не було на що.

У день битви Тимур на очах своєї армії, зліз із коня і, двічі розпластавшись на землі, благав Бога про перемогу. У цю мить війська, готовi для битви, підняли руки до небес і закричали: «Аллаху Акбар» — «Аллах Всемогутній» — бойовий клич Ісламу. Іслам Сайїд да Барака також молився з надзвичайною силою. Закінчивши, він схопив грудку землі і, кинувши її у бік ворога, прокричав: «Нехай почорніють ваші обличчя від ганьби вашої поразки». Повернувшись до Аміра Тимура, він сказав: «Іди куди хочеш, і ти переможеш!» Піднявши знамена і штандарти, воїни Полководця забили в барабани...

Під час однієї із зимівель у тривалій військовій експедиції 1381 року Тимур відвідав гробницю юродивого дервіша Баба Сангу в Андхоє. Тут Тимур отримав від нього благословення і оголосив це щасливою ознакою, яка означала схвалення Аллаха на завоювання Хорасану (Афганістан), який тоді називали душею і серцем світу.

Пізніше Тимур мав тривалу бесіду з іншою святою людиною — поважним Зайналетдіном Абу Бакром із Тайабада, котрий прославився своєю непорочністю і аскетизмом. Деякі сучасники вважають, що цей відлюдник відхилив запрошення Тимура, говорячи, що не має нічого спільного з еміром: якщо він має до нього справу, тоді він сам повинен з’явитися до нього. Тимур прийшов. Через кілька років імператор признався, що Зайналетдін був єдиним аскетом, який вселяв йому благоговіння. Коли старець поклав свої руки на спину уклінного завойовника, то Амір Тимур відчув себе ніби роздавленим між небом і землею. Здивований Полководець спитав шейха, чому він не використовує свій дар і вплив для приборкання правителя Герата, який утвердив у своїх володіннях тиранію та насильство, і перебував у заборонних задоволеннях. Старець відповів, що «Бог нині послав тебе проти нього». Тимур вийшов від старця з переконанням у правоті своєї справи.

Безперечно, він прислухався до провісників, але будучи цілеспрямованою людиною, більше вірив у прихильність Всевишнього. Під час військової кампанії в Індії перед вирішальною битвою Тимур покликав придворних астрологів, щоб дізнатися, чи супроводжуватиме його успіх у майбутній битві. Астрологи вагалися і висловлювали сумніви, вважаючи розташування зірок і планет на небі не зовсім сприятливим. Тимур знехтував їхніми сумнівами і наказав приступити до масових молебнів в армії.

«Володар щасливих сузір’їв» міг дозволити собі проігнорувати несприятливе розташування зірок і планет на небі. Тимур говорив: «Ні успіх, ні лихо не залежать від зірок. Я довірився турботам Всемогутнього, який ще ніколи не залишав мене... Я не відкладу ні на мить здійснення моїх цілей після того, як закінчив необхідні приготування і вжив необхідних заходів обережності». Армія почала битву. Тимур командував центром. Він наказав принести Коран і наздогад показав текст для цього дня. У ньому говорилося про руйнування великим зусиллям противника. Всемогутній брав їх під своє крило. Як описує хроніст, — ніхто не міг залишатися спокійним при страшному шумі армій, що зіткнулися. Ніколи ще не було такої шумної битви. З громом литавр і труб змішалися звуки величезних барабанів і бойових голосів батальйонів, які вигукували: «У славу Аллаху!». Земля тремтіла. До спин верблюдів і буйволів були прив’язані в’язанки хмизу, який запалили, щойно почалася атака слонів. Ті відсахнулися, нажахані полум’ям, і стали топтати своє власне військо. Інших слонів було покалічено кілками і тризубими шпичками, розсипаними воїнами Тимура на землі. Жорстока битва закінчилася повним розгромом армії індусів. Слонів було поранено, а їхні хоботи відрубано. Деяких з них, як корів, відвели з поля воїни Тимура.

Значну частину своїх багатств Тимур жертвував на будівництво мечетей. Довгі століття милувала погляди захоплених паломників і туристів соборна мечеть у Самарканді, яку він наказав спорудити після свого повернення з Індії. Майстри з Басри і Багдада, каменярі з Азербайджану (Мідії), Фарсу і Хіндустану, фахівці по кристалу з Дамаска працювали разом з майстрами Самарканда. Полонені робітники і закуті в ланцюги слони трудилися, щоб спорудити одну з найбільших мечетей Ісламу. За визнанням іспанського посла Клавіхо, побудована мечеть була «найчудовішою з усіх, які ми бачили в Самарканді».

Народна ж легенда про мечеть стверджує, що її було побудовано Бібі-ханум, коханою дружиною Тимура і «дочкою китайського імператора», як сюрприз для Тимура, який перебував в Індії. Перед завершенням будівництва прибув гонець, щоб повідомити про повернення Тимура. Бібі-ханум просила архітектора поспішити з роботами, щоб будівництво мечеті було закінчене до прибуття імператора. Але архітектор, закоханий у королеву, був зацікавлений в продовженні робіт. Однак він обіцяв побудувати її вчасно, якщо Бібі-ханум винагородить його поцілунком... Вона відповіла, що всі жінки абсолютно однакові, тільки плаття на них різні і запропонувала будь-яку з гарему. Принісши йому блюдо розмальованих яєць, вона сказала: «Розбий будь-яке з них і ти побачиш, що який би колір чи контур вони б не мали — зсередини всі вони абсолютно однакові». Тоді молодий архітектор приніс абсолютно однакові дві чаші. У одну він налив воду, а в іншу горілку. Він сказав: «Колір і контури є однаковими, але вони неоднакові за змістом. Деякі жінки холодні, як вода, інші ж горять і вселяють вогонь у вени, як горілка». Бібі-ханум не могла спростувати логіки молодого архітектора і погодилася на його умови. Будівництво мечеті було закінчено. Молодий чоловік прийшов вимагати винагороду. Королева закрила щоки руками, але поцілунок був настільки пристрасним, що він пропік щоку. Коли Тимур повернувся, він побачив мечеть і відбиток поцілунку на щоці королеви. Він наказав стратити архітектора, але той, попереджений, зник.

НЕСКОРЕНА «ПІДНЕБЕСНА ІМПЕРІЯ»

«Володар щасливих сузір’їв» підкорив безліч країн і народів. Але найзаповітніша мрія імператора так і не здійснилася. Тимур готувався до завоювання «Піднебесної імперії» (так називали Китай). Він розраховував не тільки на безмежні багатства цієї країни, але і на введення Ісламу та викорінювання буддизму, який вважав релігією невірних. Але на Тимура чекала інша доля. Аллах вирішив вже покликати його і тінь крил янгола смерті Азраїла з’явилася на табором імператора, провіщаючи все нові й нові біди. Один за другим покидали свого володаря поважні еміри і товариші по зброї. Навесні, слідом за битвою бiля Анкари, прийшла страшна звістка про те, що спадкоємець імперії Мухаммад-Султан тяжко хворий. Тимур поспішив до внука і побачив його в жахливому стані — той втратив дар мови і згасав на очах, а незабаром пішов з милості Аллаха. Не тільки двір, але й армія були в траурі. Процесія, з емірами й ескортом коней, супроводила труну з Кавказу додому. Похоронні церемонії було проведено в Авніці (Вірменія), і сюди зібралися володарі Азії. Востаннє прозвучав величезний барабан покійного принца. Під його незамовкаючі удари весь двір, дружини, еміри, принци, мудреці і солдати армії Тимура видавали тужливі голосіння. Згідно з монгольськими традиціями, барабан було розбито на шматки, щоб вiн не звучав уже на честь іншого принца.

Але горе Тимура не змінило його планів. Він продовжував рухатися на схід. Від Авніки імперський штандарт рушив далі і несподівано з’явився перед грузинами. Їхній цар, Георгій VII не виконав умов угод, які було укладено з Тимуром, і той вирішив провчити його. Грузини чинили відчайдушний опір у серці гір, де гарнізони багатьох цитаделей відчували себе в безпеці. Тимур особисто проводив операції і, зрештою, пішов з Тифліса, зруйнувавши церкви, монастирі, міста і села.

Старий імператор у жовтні 1404 року знову прибув до столиці своєї імперії з рівнини Кані-Гіль, що неподалік від Самарканда, де відбувався курултай, який ухвалив похід на Китай. На цей час були намічені торжества на честь Мухаммада- Султана. Мавзолей впадав у очі швидше витонченістю планування, ніж своїм орнаментом. З восьмикутної основи підіймалася рифлена вежа, з обох боків її головного входу було встановлено два стрункі мінарети. Інтер’єр оздобили легким сірим мармуром і алебастром, фасад також було прикрашено простою мозаїкою з лазурі й бірюзи. За прекрасними дерев’яними дверима з кістки і перлів покоїлося тіло ніжно любимого внука (згодом тіло старого Тимура поклали поруч з ним).

Нарешті, імператорський штандарт було підготовано для походу. Імператор з династії Мін отримав відомості про те, що військо Тимура рушило на його володіння, і став також негайно готуватися до війни. Але «Піднебесна імперія», мабуть, була під захистом «небесного заступника». Вперше за все життя, військовий успіх відвернувся від Тимура. Зима сплутала всі його карти, оскільки була надзвичайно суворою. Імператор прагнув якнайшвидше пройти безлюдні райони і не міг допускати ніяких пауз в такому небезпечному заході довжиною чотири тисячі миль. У багатьох воїнів було відморожено носи і вуха, руки і ноги. Чорна хмара покрила все небо, сніг білим саваном укрив землю. Старий хотів випередити зиму, але йому це не вдалося.

Багато хто з армії Тимура загинув у тому поході від холоду, але він не сумував за загиблими. Хоча імператор і знаходився в добре обладнаних носилках, він також страждав від холоду. Люди скаржилися на погані сни. Вони звернулися до Тимура з проханням про пом’якшення обмежень, пов’язаних з військовим походом, і він оголосив про проведення триденних свят. Тимур наказував подавати ще і ще вина, гострих напоїв і спецій, щоб зігріти себе. Від вина він перейшов до міцніших напоїв. Тимур захворів на запалення шлунка і кишечника. Він продовжував пити, але це тільки посилювало страждання. Лікарі прикладали лід до голови і живота, але було пізно...

Старий імператор, слабкий і розбитий, говорив: «Я скуштував задоволення вiд пияцтва; але утiхи світу нічого не варті порівняно з його стражданнями. Той, хто закінчує у владі страждань, закінчує в полум’ї вогню». Він продовжував цікавитися станом армії, але, нарешті, зрозумів, що хвороба сильніша за ліки. І тоді старий імператор, втрачаючи дар мови, підняв два пальці і закликав поглядом навколишніх наблизитися до нього. Тимур оголосив про свою волю: «Я бачу, що душа моя скоро покине моє тіло. Не оплакуйте моєї смерті, я прошу вас, оскільки це вже нічим не допоможе. Ніколи не можна було відстрахати смерть сльозами. Замість того, щоб рвати ваш одяг і оплакувати, просіть Бога простити мене. Говоріть «Аллах Всемогутній» і повторюйте Коран, щоб дати утіху моїй душі. Так само, як я приніс хороші закони і порядок на території Ірану і Турану... я сподіваюся, що Бог пробачить мені мої гріхи, яких у мене багато».

Після вказівок своїм емірам, Тимур повернувся до принців, які були при ньому, і сказав: «Будьте твердими і хоробрими. Тримайте меч в руках з доблестю. Я очистив території Ірану і Турану від ворогів і порушників світу, дав їм справедливість і добробут. Якщо ви виконаєте мій заповіт, корона і королівство залишаться у ваших руках». Після цього хвороба посилилася. Мулла читав Коран в кутку кімнати. Настала ніч. Було прочитано хуптан і Тимур зміг вимовити кілька разів: «Немає Бога крім Бога».

Так «Володар щасливих сузір’їв» вичерпав свою міру слави й величі. Його план завоювання «Піднебесної імперії» так і не здійснився.