«I відчуєте себе частиною всього!»

Чому варто прочитати книгу Валерія Ананьєва

Щойно закінчив читати філософську книжку про війну і про любов до життя. То ж пропоную з неї три епізоди.

— Ти вже прочитав Ананьєва? — спитав мене давній знайомий.

— Що ти маєш на увазі?

— Питаю тебе про ту книгу, про яку нині всі говорять: Валерій Ананьєв «Сліди на дорозі»

— Так, згадав. Дякую — обов’язково поцікавлюся.

Обійшов кілька книжкових магазинів. У деяких з них уже цієї книги не було. А все ж вдалося знайти.

Епізод перший

«—  Де та межа, де закінчується людина і починається тварина, що вже не замислюється про мораль своїх вчинків?

— Ти про когось конкретного?

— Тиждень тому приятель із дивізіону розповів, що їхній офіцер на п’яну голову застрелив полоненого.

— Вважаєш, це неправильно?

— А ти як думаєш?

— Я вже давно не знаю, що мені думати стосовно всього, що тут відбувається.

— Але ж ти ж іще не перетворився на тварину?

— Я не знаю. Не впевнений. Справа не в межі між звіром і людиною, а в ситуації, коли людина перестає вдавати і стає тим, ким є насправді» (С. 322).

Другий епізод

«До початку війни дивився на те, що відбувається навколо мене, з відчуттям, що я тут ні до чого. Засмучувала мене непричетність. Це як дивишся з вікна власного будинку-в’язниці, який сам збудував навколо себе, а там, через дорогу, життя вирує. Кожну хвилину проїжджають сотні машин, усі кудись поспішають, будуються будинки, витрачаються величезні суми, робляться великі відкриття, а що я ... я ні до чого. Моє вікно знаходиться на іншому боці дороги, де нічого не відбувається. Я бачив себе настільки невикористаним на тлі того, що рухає планету, що перестав відчувати власну значимість у своєму ж житті. Але я не розумів, що не можна дивитись на одні явища через призму інших. Порівнювати неправильно. Усі відчуття, події, дії потрібно розглядати в масштабах кожної окремої людини, її часу та місця...

... Війна дала мені можливість відчути себе і краще зрозуміти. Я нарешті перестав вдавати і брехати собі, став чесним із самим собою, і мої слабкості більше не засмучували мене. Слабкості можна побороти або отримувати від них задоволення. Я відчув себе частиною всього.

А смерть ... смерть не лякає. Думки про неї заспокоюють. Звичайно, мені б не хотілось витрачати життя, але... це просто життя. Не більше і не менше. Напевно, вперше мені дійсно подобається жити». (С. 259-260).

І — третій епізод:

«Ми самі. І завжди будемо самі — від народження і до самої смерті. Ніхто і ніколи не зрозуміє повною мірою те, що відбувається всередині іншої людини. Але це не означає, що ми й повинні бути самотніми. Нам потрібна опора, щоб не зламатись під тиском того, що нас оточує. Потрібно знайти людину, з якою можна розділити нашу самотність.

Залишитись одинокому в цьому світі — одне з найболючіших нещасть людини. Більш виснажливе й руйнівне для душі важко знайти. Щоб залишатись людиною, потрібно любити.

Любов — це головний бар’єр, що не дає вийти за межі людяності, і єдине, заради чого дійсно варто бути вільним.

Свобода — це єдине, що у нас є від народження і що дійсно варте боротьби». (С. 349).

Справді, книгу В. Ананьєва варто прочитати. Її текст — це і заклик до боротьби, і до свободи, і до любові до своєї Батьківщини. Читайте її, шановні читачі, з ручкою в руках. І відчуєте себе «частиною всього».