Що ми робимо на Балканах

В цьому році відзначатиметься 15 річниця з дня створення першого українського миротворчого батальйону, який починав свою місію на Балканах в країнах колишньої Югославії. Зараз цю справу продовжують представники Збройних сил України у складі українсько-польського миротворчого батальйону «УкрПолбат» багатонаціональної тактичної групи «СХІД» сил КФОР у Косово (KFOR — Kosovo Forces). Нещодавно відбулася чергова, восьма, ротація військових підрозділів у Косовому

У КОСОВО УМОВНОСТЕЙ НЕ ІСНУЄ

Майже вісім місяців виконував миротворчі завдання особовий склад із числа військовослужбовців 30-ї окремої механізованої бригади, що дислокується на Житомирщині. Їм на заміну приїхали земляки у блакитних беретах зі складу 13-го окремого батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади.

Звістка про прибуття представників аеромобільного підрозділу була сприйнята командуванням сил КФОР на «ура». У більшості країн світу десант вважається елітою серед військових. Десантники спроможні справитися з будь-яким завданням. До того ж протягом останніх шести місяців на Житомирському загальновійськовому полігоні тривала підготовка майбутніх миротворців за сучасними натовськими стандартами в умовах, наближених до бойових. З прибуттям до Косово вони переконалися, що час попереднього навчання не минув дарма.

Щодня командуванням батальйону видається бойове розпорядження на здійснення патрулювання. При виконанні цього завдання завжди з собою носиться зброя, до того ж існує небезпека натрапити на міну. Тут, на святій землі, яка вважається колискою православ'я, умовностей не існує.

ЗОНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Сьогодні спокій на косовській землі серед місцевого населення підтримується завдяки присутності людей у військовій формі різних країн. Головним чином — країн НАТО. Ще майже 20 років тому населення краю — сербське та албанське — жило в мирі і спокої. Як визнають самі мешканці, це був комунізм в капіталізмі. На початку 90-х політиками був уміло створений конфлікт, коли між людьми сіявся розбрат, який переріс пізніше в збройний конфлікт.

Для його припинення до справи були залучені багатонаціональні сили країн-членів блоку НАТО. Крім них, до складу сил КФОР увійшли національні контингенти значної частини країн-учасниць програми «Партнерство заради миру»: Азербайджан, Вірменія, Грузія, Україна. Загалом 36 держав.

Людині, яка уперше приїхала до Косово, на перший погляд може здатися, що ситуація в країні спокійна. Поки вона не почне спілкуватися з місцевим населенням. На косовській території загальною площею майже 12 тисяч квадратних кілометрів мешкають як православні серби, так і мусульмани албанці. Із сербським населенням наші хлопці спілкуються майже без труднощів. Мова має одне коріння — слов'янське, і багато однакових слів. До розмов же з албанцями залучається перекладач.

Зараз на рівні ООН йде бурхливе обговорення косовського питання, а саме — визначення подальшого статусу Косово. Розбіжності у поглядах сербів та албанців в цьому питанні можуть привести до значної дестабілізації обстановки на етнічному підґрунті. Тому дуже швидко починаєш розуміти, чому так часто можна побачити колісну та гусеничну військову техніку на дорогах, почути у небі гул вертольотів з надписами KFOR на бортах та зустріти озброєних людей у камуфляжах всіх відтінків. Військові тут перебувають для підтримки мирного співіснування місцевого населення.

Можливо, хтось із місцевих мешканців і вважає, що іноземців на їхній землі не повинно бути. Але більшість розуміє, що саме діяльність цих національних контингентів забезпечує нормальне пересування місцевого населення та рух транспорту по дорогах, підтримання правопорядку в потенційно небезпечних етнічних районах, виконання завдання по проведенню конвоїв в зоні відповідальності, перешкоджає нелегальному перетину кордонів з метою провезення контрабанди, тощо. Тут особливої актуальності набуває вислів, що краще поганий мир, ніж добра війна.

Основні завдання, які доводиться виконувати нашим хлопцям, — це здійснення патрулювання, виставлення спостережних постів, перевірка автомобільного транспорту і населення на предмет наявності зброї, вибухівки, наркотичних речовин і контрабанди, охорона історичних пам'яток та проведення гуманітарних операцій.

Військовослужбовці Збройних сил України зарекомендували себе як професіонали. Крім цього, за ними закріпилася слава миротворців, які завжди знаходять виходи у складних ситуаціях. На їх плечі покладаються відповідальні завдання з підтримання стабільності у регіоні і безпосередньо в зоні відповідальності на теренах сербських та албанських анклавів (місць компактного проживання населення однієї віри та національності).

Так, командир українського контингенту попередньої ротації підполковник Олександр Павлюк розповів, що самими відповідальними завданнями підпорядкованого йому підрозділу стало забезпечення безпечного проведення референдуму у жовтні 2006 року, під час якого населення голосувало «за» або «проти» внесення змін до конституції Сербії, розгляду та подання пропозицій щодо статусу Косово, та під час виборів до парламенту Сербії 21 січня 2007 року.

Зараз ситуація хоча і виглядає стабільною, але український національний контингент продовжує здійснювати пильний контроль в зоні відповідальності — на території муніципалітетів Штпрце, Качанік та Денерал Янкович (Хані і Елезіт). А через те, що український підрозділ діє у складі польського, то крім планових патрулювань вздовж основних маршрутів, також проводяться спільні патрулювання з іншими національними контингентами та місцевою поліцією, облаштовуються тимчасові контрольно-перепускні пункти у найбільш небезпечних районах зони відповідальності.

Крім того, підрозділи батальйону виконують заходи згідно програми бойової підготовки для миротворчих підрозділів, беруть участь у тренуваннях груп швидкого реагування, евакуації поранених за допомогою вертольоту MEDEVAC, посадки гелікоптерів, виконанні вправ стрільб зі стрілецької зброї на стрільбищах бригади «СХІД», «ФАЛКОН-2» та «ФАЛКОН-4» з підрозділами Збройних сил США та Польщі, а також виконують стрільби з БРДМ-2 та з озброєння автомобілів «Хаммер».

АМЕРИКАНСЬКИЙ «ЗАЛІЗНИЙ ВУЗОЛ»

Військову базу Збройних сил США «Бондстiл» («Залізний вузол»), розташовану у Косовому, вважають однією з найбільших у Європі. І не тільки за те, що вона займає площу в декілька десятків квадратних кілометрів. Але і по кількості держав, які беруть участь у багатонаціональній групі «СХІД» сил КФОР, до якої входять США, Польща, Україна, Литва, Румунія та Вірменія.

Ще на під'їзді до бази відчуваєш зразковий порядок майже у всьому. Огорожа, дороги, охорона на перепускних пунктах, яка двічі перевіряє всіх без винятку при в'їзді. Перший раз документи, а другий — через 100 метрів — на розряджання зброї. Все виглядає так, як в багатьох американських бойовиках. Всі ангари, споруди, місця для паркування автомобільної, бойової техніки та вертольотів, контейнери, насипи та фортифікаційні укріплення несуть відбиток статутного порядку.

Складається враження, що вся територія бази має тільки три різновиду покриття ґрунту. Це асфальт на дорогах, трава вздовж огорожі (були свідками, як по ній ганялися зайці) та білий гравій навколо споруд. Під час дощу мокрий гравій не створює поміх руху колісної техніки та пересуванню людей. А в спекотну літню пору він є перешкодою для змій.

Рух колісної техніки здійснюється в межах бази в залежності від призначення доріг та їх розташування відносно будівель. Так, по асфальтовій дорозі, яка нагадує кільцеву навколо бази та при виїзді з бази, дозволяється їхати зі швидкістю 35 км на годину. По такій же самій асфальтовій дорозі, що примикає до технічних споруд, під'їзду до місць паркування та інших нежитлових об'єктів, рух обмежений 25 км на годину. Рух же всередині бази не повинен перевищувати 8 км на годину. І за цим слідкують дуже строго. А якщо ти полюбляєш біг, будь ласка, для тебе не виникне ніяких перешкод на дорозі. Тільки з однією умовою: на тобі повинна бути світловідбиваюча пов'язка, щоб уникнути несподіваного зіткнення з авто на шляху. Всі, хто на дорозі, ставляться один до одного з повагою.

З перших днів перебування на базі не зовсім адекватно сприймається нашими військовими факт, що тут кожна людина займається своєю справою. Існує чіткий розклад повсякденної служби. Наприклад, пілот гелікоптера виконує тільки свої прямі обов'язки — здійснення польотів в залежності від завдань. А ті фахівці, які відповідають за ремонт техніки, зв’язок, озброєння, займаються саме цими справами. Важко уявити, щоб військовий льотчик брав лопату або віник та наводив порядок на закріпленій території. Як правило, порядок наводиться у своїй кімнаті.

Всі військові, без винятку, мають при собі зброю. Тому що знають: за спокоєм треба пильнувати. Як під час виконання своїх службових обов’язків, так і у вільний від служби час, навіть коли обідаєш у їдальні. Тут, на базі, їдальня скоріше нагадує величезний ресторан з розмаїттям страв та частковим самообслуговуванням. Сюди, хто з пістолетом, хто з гвинтівкою, а хто і з автоматом, йдуть військовослужбовці для прийому їжі. На перший погляд, зброя в їдальні сприймається не дуже природно, але згодом до цього звикаєш, адже ще не так давно в країні йшла війна, страждали люди. І зброя виступає у військових вагомим аргументом примирення протилежних сторін.

Американську військову базу «Бондстіл» вважають форпостом на Балканах. Тому і земля, на якій вона розміщена, орендована американцями на 99 років. Це своєрідне військове містечко зі своїми умовами життя і служби та чітко збудованою інфраструктурою. Тут є стадіон, декілька спортивних майданчиків та залів, кінотеатр, чимало магазинів, місць розваг (більярд, ігрові автомати, інтернет-салони, тощо), навіть концертна площадка зі сценою. На базі здебільшого дотримуються «сухого закону». Але якщо маєш бажання, то у їдальні вільно, не приховуючись, можна випити безалкогольного пива, червоного або білого вина. П’яних тут не буває, бо всі знають: за порушення вимог військової дисципліни доведеться нести покарання.

Рівно о 6-й годині ранку на території бази лунає сигнал підйому. Крім суботи та неділі. Також щодня, о 17-й годині подається сигнал, сповіщаючи про умовний кінець робочого дня. Всі американці на хвилину завмирають. Водії зупиняють свої авто, виходять з нього, і приймають положення «струнко». В цю хвилину виконується мелодія в пам’ять про військовослужбовців Сполучених Штатів Америки, загиблих під час виконання службових завдань. Все відбувається дуже чітко. Бо американці як патріоти поважають свою країну і те, що вона робить для них.

Можна задатися питанням: а чому не взяти цей ритуал «на озброєння» у наших військових частинах? Адже в історії України збереглося достатньо прикладів патріотичного ставлення до своєї Батьківщини її синів, героїв минулого та теперішнього часу, які жертвували своїм життям заради Вітчизни.

ЖИТТЯ І ПРОТИСТОЯННЯ СЕРБІВ ТА АЛБАНЦІВ

Якщо подивиться на карту Югославії часів Радянського Союзу, то можна побачити, що у ті часи існував Соціалістичний Автономний Край Косово у складі Соціалістичної Республіки Сербія. Косово має кордони з Чорногорією, Сербією, Македонією та Албанією. Саме Косово вважається сербами своєю батьківщиною. До середини ХХ сторіччя вони складали переважну більшість мешканців цього краю. З часом ситуація змінилася з точністю до навпаки. Більш ніж за півсторіччя в краї зросла кількість албанського населення. Головним чином це громадяни мусульманського віросповідання, які проживають тут цілими сім’ями.

Проїжджаючи через тутешні селища, можна бачити, як по один бік дороги живуть албанці, напроти — серби. Помешкання відрізняються один від одного тим, що албанська сім’я має більш забудовану територію, яка по периметру обнесена парканом. Сербське помешкання більш нагадує наше, слов’янське, коли у дворі можна побачити садок з підбіленими деревами, курятник або свинарник тощо. На табличці при в’їзді до будь-якого населеного пункту його назва пишеться двома мовами: зверху — албанською, знизу — сербською.

Відвідуючи жіночий монастир у місті Гречаниця, який бере свою історію з ХIII-го сторіччя, цікавою була зустріч із священиком, отцем Радиславом. Він добре розмовляє російською мовою (а сербська дуже подібна до російської та української). Отець Радислав розповів, що населення Косового зараз складається приблизно з 2 х мільйонів чоловік. З нихсербів нараховується 10 відсотків. В Приштині, столиці Косово, де мешкає на сьогодні майже 200 тисяч чоловік, сербське населення до протистояння складало 30—50 тисяч. Зараз залишилося від 100 до 150 сімей.

Склалася ситуація, коли відбувається зменшення чисельності представників однієї нації за рахунок другої. Ті серби, які зараз мешкають тут, залишилися у Косово через свій патріотизм. Вони зберігають любов до своєї рідної землі, повагу до історичних пам’яток минулого. І ніколи не допустять роз’єднання країни. Дуже часто серби висловлюють негативне ставлення до світової глобалізації і вважають її однією з причин багатьох негараздів.

Під час розмови з одним із мешканців сербського поселення у містечку Штпрце, де проживають близько 750 біженців, з’ясувалося, що коріння його роду сягає 9-го сторіччя. Для нього Косово — це рідна земля. За словами цього мешканця, дуже добре, коли військові багатьох країн зберігають спокій в країні. Інакше він би із сім’єю не знав, де жити і чи жив би взагалі.

Коли їдеш дорогами Косова, то складається враження, що вся країна будується. Причому проекти будинків, готелів, магазинів мають сучасні європейські дизайн та архітектуру. Виникає думка, що люди можуть жити, раціонально використовуючи землю. Що не дім — то витвір мистецтва. Але все дуже близько розташовано до траси.

Міжнародні організації та країни Європейського Союзу виділяють чималі кошти для розвитку інфраструктури краю. Розповідають, що кожна місцева албанська сім’я, якщо має намір облаштовуватися, отримує від ЄС близько 50 тисяч євро на будівництво. Це факт не перевірений, але якщо будуються домівки, які часто дуже схожі на маленькі палаци, то постає питання: де люди беруть гроші, якщо країна пережила період розколу та протистояння?

Допомога, як гуманітарна, так і грошова, ще надходить від багатьох міжнародних організацій. В Косово поступово приходить і розвивається бізнес. Можна побачити, як вздовж нових житлових і промислових будівель та придорожніх готелів на флагштоках красуються прапори кількох країн світу, які брали участь у фінансуванні будівництва.

ЧИ БУТИ УКРАЇНСЬКОМУ БІЗНЕСУ НА БАЛКАНАХ, АБО ХТО ПРИЙДЕ ЗАМІСТЬ ВІЙСЬКОВИХ?

Якщо подивитися на балканські країни, і Косово зокрема, то можна зрозуміти, як перебування українського національного контингенту в цій країні впливає на розвиток бізнесово-партнерських відношень між Україною і балканськими країнами.

Так, в Міністерстві закордонних справ України існує інформація про тендери, що оголошені за кордоном для українських підприємств. Це проведення робіт з будівництва газорозподільної мережі низького тиску у м. Бечей та транспортування і розвантаження конструкцій та обладнання екскаваторів 8NZ 2000 у м. Костолац в Республіці Сербія. Зацікавлені в роботі з українськими промисловцями і замовники тендерів у Хорватській Республіці та у Боснії і Герцеговині.

Україна платить за участь в програмах та міжнародних операціях НАТО. Як відомо, військові перші, хто торує дорогу цивільному бізнесу. Наші військовослужбовці багато зробили для України. В далекому Косово встановлюється мир, йде будівництво. Звідси виникає питання: де наші бізнесмени? Зрозуміло, що балканські країни пропонують участь у тендерах. Але чи достатньо цього?

Коли доводилося спілкуватися з офіцерами попередньої ротації, які вже поверталися додому після восьми місяців служби в Косово, я неодноразово чув, як вони пишаються своєю миротворчою місією, нашою країною і бажають всього найкращого тим, хто продовжить тут їхню справу.