Знання на експорт: український досвід в таджицьких реаліях

Як би це банально не звучало, але інвестиції в знання – це дійсно те, що приносить найбільші дивіденди у перспективі. У Таджикистані, звідки я повернувся нещодавно, цю тезу, на щастя, взяли на озброєння. На державному рівні там запустили проєкт «Основи створення і управління бізнесом», в межах якого, з одного боку, відбувається обмін досвіду з Україною у напрямку експортної діяльності, а з іншого – триває підготовка до створення Центру навчання підприємництву при Державному унітарному підприємстві «Таджінвест». Саме в цій частині проєкту мені пощастило бути задіяним як викладачу курсу «Тренінг тренерів» від Бізнес-школи МІМ-Київ (Міжнародний Інститут Менеджменту).

Я пам’ятаю Україну кінця 90-х – початку 2000-х, коли ми мали несформований, повний ризиків, ринок, далекий від світових процесів. З одного боку, було розуміння, що так, як раніше, вже не працює. А з іншого – неясно, як має бути. Тоді освітній простір почав насичуватися викладачами і консультантами з різних бізнес-дисциплін, з’явилися можливості навчатися за кордоном – існували різноманітні грантові програми, які або здешевлювали процес отримання цих знань, або робили їх цілком безкоштовними. Я сам великою мірою завдячую тим програмам, завдяки яким я їздив на стажування до Сполучених Штатів Америки та Нідерландів. Щось подібне нині відбувається в Таджикистані, де завдяки міжнародним донорам, у даному випадку GIZ, почалося насичення бізнес-середовища знаннями міжнародного рівня.

Так само як в Україні імпорт знань допоміг зробити якісний стрибок у бізнес-освіті, так, думається, і ми з МІМ, експортуючи знання в Таджикистан, станемо фактором зростання тамтешнього бізнесу. На сьогодні велика його частина підв’язана під державні інституції, але попереду їх точно очікують часи, коли приватний сектор набиратиме більшу вагу. Власне, ця специфіка зумовлює те, що запит на освіту виходить саме від держави – на зміну формальній управлінській освіті поступово приходитимуть практичні бізнес-знання. Для чиновників накопичення освітньої критичної маси має пройти певні етапи: перший – «нащо мені це потрібно?», другий – «якщо про це говорять, то це, можливо, має сенс?», третій – «давайте спробуємо» і четвертий – «як ми без цього раніше жили?».  Зараз країна в цілому перебуває на другому етапі, і бізнесмени та працівники держсектору хочуть почути, як те, до чого вони прагнуть, відбувається в інших, на що варто звернути увагу. Цей етап не можна перескочити, не можна замінити на «ми зараз вам розповімо все і у вас буде розвинений ринок». Тут працює сила прикладів, але з урахуванням місцевої специфіки – поєднання азійського культурного коду і розуміння того, що тридцять років тому це була частина Радянського Союзу.

Слід також усвідомлювати, які можливості є в країни у цей момент. Таджикистан не можна назвати заможним, великий вплив на його розвиток справила громадянська війна, яка відбилась на темпах розвитку. Тепер вони націлені наздогнати втрачене. Причому, їм потрібний досвід тих, хто сам нещодавно проходив щось подібне – я думаю, знання, принесені з України, для них більш практичні зараз, ніж із тих країн, які мають сталий розвиток протягом 50 і більше років.

Мої колеги з Офісу з просування експорту після цього навчального візиту вже бачать перспективи співпраці між державами, бо як Україна для Таджикистану є перспективним напрямком, так і навпаки. Зокрема, угоди про вільну торгівлю дають змогу розглядати Україну у якості хабу для товарів зі Східної Азії. Так само Таджикистан може стати хабом для торгівлі з Пакистаном, Афганістаном чи Індією.

Мене дуже вразили щирі подяки від учасників мого тренінгу, для яких, завдяки GIZ, освіта міжнародного рівня була безоплатною. Побутує думка, з якою я згоден лише частково, що людина не здатна цінувати знання, за які вона не заплатила коштів. Це справедливо лише у тих випадках, коли людина, маючи кошти, виводить у пріоритет щось інше, тим самим ставлячи знання на якісь нижчі щаблі. Таджикистан же залучає зовнішні кошти, щоб придбати освітні послуги високого рівня з-за кордону і тим самим розпочати формування власної бази бізнес-тренерів. До речі, сама ідея проєкту, як на мене, є дуже продуктивною. Адже низка тренінгових модулів від викладачів МІМ та залучених експертів допоможе фахівцям не лише підвищити персональні компетенції, але й у майбутньому самим стати тренерами і виконувати роль кураторів для компаній-експортерів та підприємств, які залучають інвестиції в Таджикистан. Показово, що слухачі були неймовірно зацікавлені і заглиблені у процес, що свідчить про готовність і бажання розширювати власні знання, вміння та навички.

Зрештою, цікаво було скористатися такою собі «машиною часу» і побачити країну, якій ще тільки належить пройти той шлях, який ми вже успішно пройшли і тепер долаємо нові виклики. З іншого боку, я можу тільки порадіти за таджиків, бо попереду їх чекають можливості, відкриття, здобутки і нові перспективи. І надалі мені особливо цікаво буде спостерігати за їхнім шляхом розвитку: яким чином вони проходитимуть подібні українським точки біфуркації і до яких висновків та результатів це призведе.

Знання на експорт: український досвід в таджицьких реаліях

Знання на експорт: український досвід в таджицьких реаліях

Як би це банально не звучало, але інвестиції в знання – це дійсно те, що приносить найбільші дивіденди у перспективі. У Таджикистані, звідки я повернувся нещодавно, цю тезу, на щастя, взяли на озброєння. На державному рівні там запустили проєкт «Основи створення і управління бізнесом», в межах якого, з одного боку, відбувається обмін досвіду з Україною у напрямку експортної діяльності, а з іншого – триває підготовка до створення Центру навчання підприємництву при Державному унітарному підприємстві «Таджінвест». Саме в цій частині проєкту мені пощастило бути задіяним як викладачу курсу «Тренінг тренерів» від Бізнес-школи МІМ-Київ (Міжнародний Інститут Менеджменту).

Я пам’ятаю Україну кінця 90-х – початку 2000-х, коли ми мали несформований, повний ризиків, ринок, далекий від світових процесів. З одного боку, було розуміння, що так, як раніше, вже не працює. А з іншого – неясно, як має бути. Тоді освітній простір почав насичуватися викладачами і консультантами з різних бізнес-дисциплін, з’явилися можливості навчатися за кордоном – існували різноманітні грантові програми, які або здешевлювали процес отримання цих знань, або робили їх цілком безкоштовними. Я сам великою мірою завдячую тим програмам, завдяки яким я їздив на стажування до Сполучених Штатів Америки та Нідерландів. Щось подібне нині відбувається в Таджикистані, де завдяки міжнародним донорам, у даному випадку GIZ, почалося насичення бізнес-середовища знаннями міжнародного рівня.

Так само як в Україні імпорт знань допоміг зробити якісний стрибок у бізнес-освіті, так, думається, і ми з МІМ, експортуючи знання в Таджикистан, станемо фактором зростання тамтешнього бізнесу. На сьогодні велика його частина підв’язана під державні інституції, але попереду їх точно очікують часи, коли приватний сектор набиратиме більшу вагу. Власне, ця специфіка зумовлює те, що запит на освіту виходить саме від держави – на зміну формальній управлінській освіті поступово приходитимуть практичні бізнес-знання. Для чиновників накопичення освітньої критичної маси має пройти певні етапи: перший – «нащо мені це потрібно?», другий – «якщо про це говорять, то це, можливо, має сенс?», третій – «давайте спробуємо» і четвертий – «як ми без цього раніше жили?».  Зараз країна в цілому перебуває на другому етапі, і бізнесмени та працівники держсектору хочуть почути, як те, до чого вони прагнуть, відбувається в інших, на що варто звернути увагу. Цей етап не можна перескочити, не можна замінити на «ми зараз вам розповімо все і у вас буде розвинений ринок». Тут працює сила прикладів, але з урахуванням місцевої специфіки – поєднання азійського культурного коду і розуміння того, що тридцять років тому це була частина Радянського Союзу.

Слід також усвідомлювати, які можливості є в країни у цей момент. Таджикистан не можна назвати заможним, великий вплив на його розвиток справила громадянська війна, яка відбилась на темпах розвитку. Тепер вони націлені наздогнати втрачене. Причому, їм потрібний досвід тих, хто сам нещодавно проходив щось подібне – я думаю, знання, принесені з України, для них більш практичні зараз, ніж із тих країн, які мають сталий розвиток протягом 50 і більше років.

Мої колеги з Офісу з просування експорту після цього навчального візиту вже бачать перспективи співпраці між державами, бо як Україна для Таджикистану є перспективним напрямком, так і навпаки. Зокрема, угоди про вільну торгівлю дають змогу розглядати Україну у якості хабу для товарів зі Східної Азії. Так само Таджикистан може стати хабом для торгівлі з Пакистаном, Афганістаном чи Індією.

Мене дуже вразили щирі подяки від учасників мого тренінгу, для яких, завдяки GIZ, освіта міжнародного рівня була безоплатною. Побутує думка, з якою я згоден лише частково, що людина не здатна цінувати знання, за які вона не заплатила коштів. Це справедливо лише у тих випадках, коли людина, маючи кошти, виводить у пріоритет щось інше, тим самим ставлячи знання на якісь нижчі щаблі. Таджикистан же залучає зовнішні кошти, щоб придбати освітні послуги високого рівня з-за кордону і тим самим розпочати формування власної бази бізнес-тренерів. До речі, сама ідея проєкту, як на мене, є дуже продуктивною. Адже низка тренінгових модулів від викладачів МІМ та залучених експертів допоможе фахівцям не лише підвищити персональні компетенції, але й у майбутньому самим стати тренерами і виконувати роль кураторів для компаній-експортерів та підприємств, які залучають інвестиції в Таджикистан. Показово, що слухачі були неймовірно зацікавлені і заглиблені у процес, що свідчить про готовність і бажання розширювати власні знання, вміння та навички.

Зрештою, цікаво було скористатися такою собі «машиною часу» і побачити країну, якій ще тільки належить пройти той шлях, який ми вже успішно пройшли і тепер долаємо нові виклики. З іншого боку, я можу тільки порадіти за таджиків, бо попереду їх чекають можливості, відкриття, здобутки і нові перспективи. І надалі мені особливо цікаво буде спостерігати за їхнім шляхом розвитку: яким чином вони проходитимуть подібні українським точки біфуркації і до яких висновків та результатів це призведе.