Вийти на якість і не втратити мотивацію

Які шляхи диверсифікації ризиків можуть обрати українські молочні ферми, щоб втриматися на плаву

Із кожним роком молока в країні виробляється дедалі менше, число поголів’я в підсобних господарствах скорочується, а вартість молочних продуктів на прилавках магазинів зростає. І, схоже, що підвищення цін на цю групу товарів – це перспектива найближчих років, бо причин для її зниження немає і навряд чи вони з’являться в майбутньому. А це означає, що найближчі роки будуть важливими для виробників, які прагнуть рентабельності своїх підприємств. І якщо раніше більшість молочних ферм вважалися соціальними проєктами, бо утримували їх здебільшого за рахунок рослинництва, то сьогодні картина вимальовується дещо інша: через постійні стрибки вартості на зерно та погодні катаклізми, фермери почали дедалі частіше звертати увагу на розвиток молочних ферм. За належного розвитку та капіталовкладень вони приносять стабільний дохід, а від природи і її примх не залежать.

Тож засторога про те, що незабаром імпортна молочна продукція зможе заполонити вітчизняний ринок – це лише припущення, бо в Україні достатньо власних виробників, які вже або масштабують свої ферми, або від виробництва переходять до переробки, чим створюють додану вартість молоку. При чому на противагу великим молочним компаніям на ринок почали виходити малі підприємства, які пропонують ексклюзивні, крафтові, або лімітовані продукти, чим приваблюють споживача. Про останні тенденції в розвитку молочної галузі України «День» поспілкувався з учасниками всеукраїнського практичного форуму «Молочна ферма. Ефективне виробництво». Він днями відбувався в Києві за участі представників топових молочних компаній, профільних наукових закладів, українських і закордонних галузевих експертів-практиків.

«ХОЧА ПОГОЛІВ’Я В ДОМАШНІХ ГОСПОДАРСТВАХ ЗМЕНШУЄТЬСЯ, МОЛОЧНІ ФЕРМИ ТОВАРНОГО ЧИ СІМЕЙНОГО ТИПУ ЗРОСТАЮТЬ»

За повідомленням Державної служби статистики, 2019 року Україна вперше з часів незалежності виробила менше молока – обсяги зменшилися на 10 млн тонн, що на 3,6% менше, ніж у 2018 році. Торік виробництво молока в Україні зменшилося на 4,2% у порівнянні з 2019 роком. Спад відбувся за рахунок зменшення поголів’я в підсобних господарствах, де обсяги молока скоротилися на 6,2 %. У сільськогосподарських підприємствах обсяги навпаки збільшилися, не суттєво, але ріст є – на 0,8 %, або 2,75 млн тонн. Однак що стосується переробної молочної промисловості, то за даними Держстату, загалом за 2020 рік на переробні підприємства України надійшло 3,51 млн тонн молока, що на 7,6% менше, ніж у 2019 році. Така ж тенденція простежується й цього року. Виробництво молока за 9 місяців поточного року скоротилося на 5% порівняно з аналогічним періодом 2020 року. Ці цифри знову ж таки пов’язані з тим, що скорочується поголів’я ВРХ. Так, станом на 1 вересня в Україні налічують 1 млн 655,2 тис. корів, що на 5,9% менше, ніж 2020-го. З них 425,2 тис. корів утримували в промисловому секторі, а 1 млн 230 тис. голів – у господарствах населення.

Те, що промислове виробництво витісняє підсобне, цілком закономірна річ, відзначають експерти. Останнім часом низка господарств запускали нові молочні комплекси або модернізували наявні. Нові молочні ферми європейського зразка також планують відкривати й у 2022-му. Тому, якщо не виникне форс-мажорів, галузь, яка наразі на «ремонті», в перспективі лише нарощуватиме потужність, запевняє Катерина ДУДКА, консультант з управління молочною фермою в проєкті IFC «Розвиток молочної галузі в Україні». За її словами, якщо молочна ферма будує свій бізнес на основі ринкових засад із системними підходами, то вона приречена на успіх.

«Ми виходимо з пострадянського простору, і ті технології вже не ефективні. Тоді не було ринку і не було міксу впливів зовнішнього середовища. Раніше корова – це була просто годівниця, а сьогодні це спосіб для заробітку. Та досі більшість підприємств поки що витягують гроші з рослинництва і вкладають у тваринництво. Хоча, на щастя, зараз фермери дедалі більше бачать диверсифікацію ризиків і вигоду від тваринництва, бо останні роки показують, що ціни на зерно коливаються і можуть бути різні моменти, пов’язані з зерновою продукцією, а тваринництво – це стабільний прибуток. Тому попри те, що поголів’я в домашніх господарствах зменшується, молочні ферми товарного типу чи сімейного зростають. Будуються нові комплекси, модернізується обладнання і ферми виходять на той рівень, який відповідає сучасним вимогам технології утримання ВРХ у комфортних умовах, що одразу відображається на рості продуктивності та збільшенні надоїв, – відзначає експерт. – Великі промислові ферми мені імпонують тільки з точки зору того, що там легше здобути ефективність, бо це масштабний бізнес. Але круту й особливу філософію мають малі сімейні ферми. Для них важлива підтримка, щоб вони виходили на якість і не втрачали свою мотивацію. В Європі є сімейні ферми, які отримують серйозне дотування від держави. Якби вони були лише на окупності своїх інвестицій та витрат, то не мали б особливого прибутку. Зважаючи на те, що молоко це важливий сегмент ринку, це продовольча безпека країни, то держава підтримує такого товаровиробника. В нас чинні програми підтримки дещо забюрократизовані, бо вимагають солідний пакет документів, а масштаб дотації не завжди виправдовує очікування. Тому тут потрібна спеціальна програма для малих ферм, можливо, від міжнародних донорів».

«ПОРЯД ІЗ ЗАКРИТТЯМ СТАРИХ ПІДПРИЄМСТВ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ ЕФЕКТИВНІ СІМЕЙНІ ФЕРМИ»

Молочне виробництво – це комплексний процес, який включає в себе кормову базу (її треба виростити, створити, закласти), якість кормів, умови утримання. Крім того, для відтворення поголів’я важлива селекція. Завезти високоякісну чи високопродуктивну корову з закордону це дорого, тому наші фермери намагаються покращити генетику ВРХ на місці: одні «голштинізуються», а хтось іде в бік «сименталю». Але якщо порівнювати можливості та потенціал, то в США корова дає до 40 літрів, а в Україні на новій фермі – 25 – 27 літрів (на не модернізованих до 14 літрів). Тобто українським виробникам є до чого рости і прагнути, каже власниця сімейної молочної ферми з села Кургани Рівненської області Галина КУЗЬМИЧ. На її фермі утримується 33 корови, 23 з них дійні, але не високопродуктивні. Разом з чоловіком вони порахували: щоб отримувати дохід від утримання комплексу, кожна корова повинна давати не менш ніж 11 літрів молока щодня – це фактично собівартість її утримання (корми, умови, комунальні послуги та податки). Тож, на думку пані Галини, рентабельність ферми залежить від рівня оснащеності, технологічних рішень, які використовуються на підприємстві, організації праці та селекції ВРХ.

«Зараз ми помічаємо, що поряд із закриттям старих підприємств з’являються ефективні сімейні ферми, частка яких у структурі галузі поступово зростає. Це абсолютно нові люди, часто далекі від тваринництва, але саме наша незаангажованість, незнання цієї справи дають можливість ризикувати і піднімати молочну галузь в Україні, – відзначає Галина Кузьмич. – Наше фермерське господарство спеціалізувалося на рослинництві, тож молочне скотарство довелося опановувати з азів технологій утримання, годівлі, доїння, ветеринарії. Це дало позитивні результати. Завдяки проєкту «Сімейні молочні ферми» ми отримали кошти на реконструкцію будівлі, докупили корів і голштинізоване сім’я для відтворення селекції. Надої молока невеликі, бо корови поки що непродуктивні, ми тільки розпочали «ремонт» стада. Цей рік був навчальний. Я закінчила курси зі штучного осіменіння, зараз вчуся на своїх же коровах осіменяти їх і «голштинізувати» стадо. Телят поки що не маємо, але вже чекаємо на поповнення. У такий спосіб сподіваємося збільшити надої молока. Продуктивною ферма буде тоді, коли надої від однієї корови становитимуть 30 літрів. Якщо ми досягнемо також результату, а це буде не раніше ніж за три роки, то тоді, можливо, і про переробку задумаємося».

«СИЛЬНА ПОЗИЦІЯ ІМПОРТУ ПОМІТНА В СИРНІЙ ЧАСТИНІ, ЗОКРЕМА ЇЇ ПРАЙМ-ЧАСТИНІ»

Один із ризиків становлення (відновлення) молочної галузі в Україні є зростання імпорту деяких видів молочної продукції. Торік він зріс удвічі та сягнув критичного рівня. В Україну було завезено 90 тис. тонн молочних продуктів, з них – 47 тис. тонн сирів. У молочному еквіваленті – це 1 млн тонн сировини. Через це 14 вітчизняних молочних компаній звернулися до Мінекономіки з вимогою провести спеціальне розслідування стосовно імпорту деяких видів молочної продукції та захисту українського ринку від неконтрольованого імпорту молочної продукції. На додачу, з наступного року в межах Угоди про асоціацію набуде чинності нульова митна ставка на імпорт молочних продуктів із ЄС, що призведе до перенасичення ринку, що може призвести до витіснення малих компаній. Не нагнітати ситуацію радить виробникам засновник і директор видавничого дому «АГП» і головний організатор Всеукраїнського молочного форуму Геннадій ВОРОБЙОВ. На його думку, імпорт може створити конкуренцію, але лише в певному сегменті молочних продуктів.

«Сказати про те, що імпорт витіснить усю молочну продукцію і дуже загрозливий, не можна. Потрібно розуміти, що є різні категорії продуктів у молочному виробництві. Сильна позиція імпорту помітна в сирній частині, зокрема її прайм-частині. Але якщо ми беремо сегмент кисломолочних продуктів, то бачимо, що на полицях магазинів усе-таки домінує український виробник, і це дуже добре і дуже приємно, що відбувається диферсифікація виробників на основі того, що ми маємо широку лінійку, великий асортимент продуктів. І ми бачимо збільшення нових гравців та компаній, які починають пропонувати власні продукти зі своєї сировини. І поява нових переробників – це добре. Так, їм складніше ввійти в серйозні мережі, тому що там є свої правила гри, але багато хто обирає не мережеві магазини, – розповідає Геннадій Воробйов. – Рано чи пізно великотоварному виробнику, якщо він захоче заробляти, потрібно йти шляхом: або бути потужним сировинним господарством і робити великий вал, або переходити на переробку і створювати свої ексклюзивні чи крафтові продукти. Але тоді виникають інші проблеми – маркетинг, брендування, промоція, для того, щоб про продукцію знали і чули.

У всякому разі що ширший асортимент буде на полицях, то більша конкуренція спостерігатиметься між виробниками. Виграє від неї споживач, бо отримає якісний продукт. Уже зараз ми помічаємо, що якість українських продуктів поліпшується, підприємства сертифікуються, отримують еко-сертифікати, міжнародні відзнаки. Так, тут можлива диференціація вартості продуктів: якісні не можуть коштувати найдешевше. Як на мене, 35 – 40 гривень за 1 літр молока – це доступна ціна. Якщо порівнювати пляшку молока і пачку цигарок, то про що може йтися?!».

«ЧАС ПЕРЕХОДИТИ ВІД ПОСТРАДЯНСЬКИХ ПРИНЦИПІВ УПРАВЛІННЯ ДО СВІТОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ»

Чимало молочників висловлювали на форумі своє очікування на підтримку від держави, вказуючи на те, що Україна потребує не тільки програм державної підтримки тваринництва та молочної галузі, які наразі залежать від рівня надходжень до Держбюджету. Враховуючи, що термін окупності в цьому бізнесі щонайменше 5 років, то виробник в Україні, розпочинаючи свій бізнес, не може бути впевненим у тривалій дії програм підтримки держави. Тому українському молочнотоварному скотарству потрібні також і дієві недержавні програми з підтримки тваринництва. Одні учасники пропонували акумулювати ПДВ, який сплачується при імпорті обладнання для тваринництва та переробної галузі, і спрямовувати ці кошти на підтримку того ж тваринництва. Інші нагадали про старі часи і наголошували на встановлені норми поголів’я корів на 100 гектарів.

«Бізнес не повинен залежати від держави, – наголосив Геннадій Воробйов. – Я прихильник того, що держава не повинна заважати чи втручатися у виробничі процеси. Українські виробники мають навчитися розвиватися самостійно в розрізі зовнішнього ринку. Звичайно, якщо в нас буде дорогим вітчизняний продукт, то прийде імпорт із Європи, бо буде вигідно його сюди везти. Відповідно це витіснятиме наших виробників. І на такі маркери також слід зважати. Час переходити від пострадянських принципів управління до світових тенденцій. Україна має якісні молочні продукти, які можуть завойовувати світ і не треба чекати, поки нас підтримають, до нас прийдуть, нам скажуть, треба самим виходити на світовий ринок і гідно конкурувати з європейськими виробниками».