Валерій ГЕЄЦЬ: "Події на фінансовому ринку цілком підтвердили нашу правоту"

За заявою голови правління Нацбанку Віктора Ющенка, протягом останніх десяти днів Нацбанку вдалося домогтися стабілізації на фінансовому ринку. Попри це нещодавні події на фондовому ринку (девальвація національної валюти, скорочення обсягів розміщення державних цінних паперів, відхід нерезидентів) не могли минутися безслідно. Безсумнівно, ці процеси вплинуть на загальну економічну ситуацію в країні, на стан національної промисловості. Все це й стало предметом бесіди з академіком Національної Академії наук України, директором Інституту економічного прогнозування НАНУ Валерієм Гейцем.

- Наскільки несподіваними були для вас фінансові потрясіння останнього часу?

- Ще на початку минулого року було зрозуміло, що стануться загострення у фінансовій сфері. Питання було лише в тому, коли вони відбудуться - у вересні, листопаді чи січні. Тут треба мати на увазі, що це не тільки наслідки якихось прорахунків у макроекономічній політиці. Економіка тоді (і значною мірою зараз) перебуває в ситуації, коли погіршення фінансової сфери зумовлене об'єктивними процесами.

У якийсь момент стало очевидним, що сам процес фінансової стабілізації має бути "розтягнутий" у часі. Коли вперше було оприлюднено висновки нашого дослідження, де було висловлено пропозицію пом'якшити монетарну політику, преса й експерти негативно відреагували на це, вважаючи, що ми за повернення до політики початку 90-х років. Але ми не тільки не заперечували необхідності проведення жорстких бюджетних і монетарних обмежень. Якраз навпаки. Йшлося лише про те, щоб пом'якшити їх, не втрачаючи контролю над економікою. І, як мені здається, сьогоднішні події повністю підтвердили нашу правоту.

- Тривалий час в Україні вдавалося підтримувати фінансову стабільність в умовах стагнуючого реального сектору економіки. У цей час промисловість зберігає передбанкрутний стан. Якщо не будуть вжито неординарних заходів, відбудеться "ототожнення" фінансового та реального секторів економіки.

- Фінансова стабілізація як така різниться від усього того, що видно на поверхні: стабільних цін, спокійного валютного курсу тощо. У цих проявів існують глибші передумови, зокрема, сальдо експорту-імпорту, співвідношення номінальних і реальних цін тощо. От ми, наприклад, стверджуємо, що реальний обмінний курс не стабілізувався, хоча номінально відбувалася постійна ревальвація гривні. А це також погано, як і девальвація, адже виробник оцінює свій експорт за реальним обмінним курсом. Потім ми стверджуємо, що реальне сальдо торгового балансу відносно ВВП у частині його обслуговування зросло, тоді як номінально відбулося його скорочення. В умовах вільного ринку всі його сектори мусять урівноважуватися. Причому тут ми навіть не враховуємо такого компоненту, як ринок праці. До речі, згідно з інститутськими розробками, рівноваги в таких умовах взагалі настати не може. Одним словом, фінансова стабілізація, що розуміється як безліч різних проявів, в Україні реально поки не досягнута.

Прогнозуючи можливі шляхи виходу із ситуації, що склалася, ми у жодному випадку не ставимо під сумнів необхідність фінансової стабілізації. Ми говоримо, що фінансова стабілізація не вичерпується тим набором заходів, які досі використовувалися. Щоб відбулося ототожнення фінансового та реального секторів економіки, важливо якомога швидше почати структурну перебудову економіки. Традиційний шлях реструктуризації, коли весь упор робиться на технологічне переоснащення підприємств, на жаль, не знімає загрози фінансової кризи. Більш того, перш аніж йти таким шляхом, необхідно вирішити проблему дисбалансу фінансового та реального секторів, а це питання поки залишається без уваги. Нагадаю, ще під час отримання першого кредиту від МВФ у Меморандум уряду України було закладено положення про необхідність реструктуризації, тобто закриття збиткових підприємств і проведення інших відповідних заходів. Однак до сьогодні ми цим ще серйозно не займалися.

Можливо, неувага до проблем реструктуризації пояснюється загальнотеоретичною помилковістю фінансової політики та фінансової стабілізації в аспекті їхнього впливу на реструктуризацію через приватизацію. Якби це відбувалося в ідеальній ситуації, то, можливо, результат і відповідав задуму. Однак досвід багатьох країн із перехідною економікою показав: оскільки ідеологія реформування та програма стабілізації ініційовані державою, то не варто чекати адекватній реакції від суб'єктів господарювання. Криза пропозиції, некваліфікований менеджмент, слабкий маркетинг, протекціонізм і монополізм - все це об'єктивно перешкоджає пристосуванню діяльності підприємств до вимог ринку. У той же час відсутність механізмів реструктуризації на тлі величезних неплатежів і взаємного кредитування підприємств створює тупикову ситуацію для економіки.

- Яка державна структура, на вашу думку, змогла б зайнятися реструктуризацією?

- Ми вивчали досвід країн, що пройшли через ці процеси, і виявили, що кожна країна пропонує свій спосіб підходу до проблеми. У Румунії, де було запропоновано закрити 200 великих підприємств, цим займався централізовано уряд. У Польщі в реструктуризації близько 800 підприємств брали участь банки. У Чехії до реструктуризації було залучено інвестиційні фонди. В Україні поки ніхто не займається цим серйозно, адже тут реструктуризації повинно бути піддано як мінімум удвічі більше підприємств, аніж у Польщі. Вочевидь, зараз головне - зважитися на цей крок.

- Як ви оцінюєте попередні підсумки виборів до Верховної Ради з точки зору перспектив економічного розвитку країни?

- Як економіст я можу стверджувати, що за будь-якого розкладу обрані до парламенту депутати прийдуть до усвідомлення необхідності реформ. Тільки в одному випадку на це піде 3-4 роки, в іншому - три місяці. Мене влаштовують три місяці. Я переконаний, що хто б не прийшов до парламенту, вони змушені будуть ухвалювати ті ж рішення, які стоять на порядку денному сьогодні. За великим рахунком, не хотілося б втрачати зайві кілька років на з'ясування логіки економічних процесів новими політичними лідерами.