Узурпація чи неспроможність?

Післясмак боротьби з контрабандистами рішеннями РНБО

У ХХІ столітті створення доповненої реальності стає мало не пріоритетом управління будь-якою формацією. Кліпове мислення громадян повертає відносини між народом і владою в парадигму «люблять — не люблять». Для того, щоб любили, вкрай необхідно формувати яскраві події та емоції, які відповідають на запити виборця. Шоу під назвою «управління Україною» дозволяє бути досить ефектним (не плутати з ефективним). Одним із приводів підтягти рейтинг любові і створити ілюзію прямого управління й стали рішення РНБО щодо запровадження санкцій до громадян України. І якщо рішення РНБО про запровадження санкцій щодо пулу Медведчука й Козака має хоча б обгрунтування «політичною необхідністю», то наступні рішення викликають дике здивування, причому не тільки серед опозиційних до Президента сил, а й серед його прихильників. Адже запроваджувати санкції другого квітня щодо в принципі пересічних контрабандистів щонайменше затратно, а вже говорити про дотримання законності не доводиться.

То що ж відбувається у відкритому «вікні Овертону»? Та в принципі все просто. Не секрет, що неодноразово президенти України, тією чи іншою мірою намагалися використовувати інструмент РНБО для збільшення власних повноважень. Не забуваймо, що будь-який колегіальний орган при правителі родом з підліткового періоду, такий своєрідний круглий стіл короля Артура. Монархія і демократія різняться незначно. За демократії: рівні за круглим столом, при монархії: є стіл (престол) і «ближники» — Бояри. Україна, зі своїми задекларованими політичними прагненнями на Захід, по суті, залишається носієм парадигми управління Сходу. Кожен з правителів «У» замість побудови оптимальної працюючої структури всіма силами прагне «абсолютування» влади, патріархального єдиновладдя і єдиноначальності, забезпечення приросту власного добробуту. Але найголовніший рушій — це страх, страх нести відповідальність, страх втратити блага. А тепер візьміть до уваги, що ці «колегіальні» рішення ще й підтримують імідж правителя / Президента, і дозволяють використовувати принцип: «Цар хороший, бояри погані».

Для розуміння наслідків необхідно згадати історичні «передумови» і трансформації, які проходили в системі управління державою, тоді багато питань відпадуть самі собою. Рада національної безпеки України відповідно до ст.107 України є постійно діючим конституційним (!) органом з питань координації та контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони. Була створена указом президента України 1996 року. (Попередниками РНБОУ були Рада оборони України, створена за постановою Верховної Ради від 11 жовтня 1991 року, і Рада безпеки при президенті України, створена 1992 року). Хоч би як смішно це здавалася, але основною функцією РНБО є «вирівнювання перекосів» у системі управління. Коли ми ухвалювали в Україні Конституцію, «батьки-засновники» за основу взяли конституцію Франції (ага, знову здерли, але як завжди переробивши під свої «забаганки»). У Конституції Франції главою виконавчої гілки влади є Президент (це нашим «доморощеним борцям за справедливість», які наводять приклад щодо пред’явлення звинувачень Саркозі). У нас же Президент, будучи верховним головнокомандувачем, усього лише гарант Конституції. (Ось чесно не знаю, яка в такому випадку відповідальність є, на мою думку ніякої). Фактично коли влада збалансована і є діалог довіри між Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів, РНБО стає органом стратегічного розвитку, коли виникають проблеми між гілками влади — стає просто інструментом для забезпечення влади Президента. Будь-яка криза збільшує повноваження РНБО. Так було за Віктора Ющенка, коли він боровся з Юлією Тимошенко. У грудні 2014 року, користуючись ситуацією війни, кризою управління, РНБО отримала розширення повноважень, які на сьогодні використовує Володимир Зеленський. Нав’язаний олігархами Кабінет Міністрів, який займається задоволенням наймачів (або самозадоволенням, що найчастіше) не задовольняє Президента, з точки зору захисту крісла, і відповідно РНБО виходить на перший план. Зростання повноважень РНБО, позасудові обвинувальні рішення (запроваджуються указом Президента), які виходять за рамки повноважень глави держави, фактично руйнують і без того хвору правову основу України і підривають довіру вже не тільки з боку громадян України, а й з боку міжнародного бізнесу. Ми в кризі? Та ні, ми в...

Саме зміни до Закону, ухвалені 2014 року, дозволяють маніпулювати термінами і подіями. Так там з’явилася норма, що рішення РНБО, яким надають чинності укази Президента, «є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади». Найгучніші рішення РНБО пов’язані з появою механізму санкцій. Закон про санкції, чинний з серпня 2014 року, значно розширив інструментарій РНБО. При Президентові Порошенку найгучнішим його використанням стало блокування в Україні російських соцмереж «ВКонтакте» і «Одноклассники», а також низки інших російських сайтів. Санкції були й проти російського бізнесу, який був присутній в Україні, перш за все проти фінансових установ, це санкції проти українських дочок російських банків: Ощадбанку, Промінвестбанку (ПІБ), ВТБ Банку, ВіЕс Банку і БМ Банку, які Нацбанк запровадив на вимогу РНБО навесні 2017 року. У результаті ВіЕс Банк наприкінці 2017-го купив Сергій Тігіпко, БМ Банк 2018 року покинув ринок за бажанням акціонерів, а ВТБ Банк був примусово виведений через Фонд гарантування вкладів фізосіб у листопаді 2018 року. Сьогодні на українському ринку працює лише дочка Ощадбанку РФ. Робота ПІБу тривалий час була заблокована судовими рішеннями — арешт майна банку зняв Верховний суд 27 січня 2021 року. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону «Про санкції», підставою для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної або фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні і / або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України. Закон не розкриває зміст терміну «інші суб’єкти», однак це не виключає можливості застосування санкцій до громадян України й осіб без громадянства за умови, що вони створюють загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності. Цей закон дозволяє навіть вживати обмежувальні заходи проти своїх громадян, але тільки в разі, якщо вони «здійснюють терористичну діяльність». Приклади санкцій для фізосіб були, після початку збройної агресії РФ низка санкцій вводилася проти фізосіб — громадян України. Вони торкнулися тих, хто брав участь в організації псевдовиборів у АР Крим і на окупованій частині Донбасу. Закон «Про санкції» законодавцем ідеологічно був спрямований проти нерезидентів, які здійснюють замах або сприяють посяганню на територіальну цілісність України тощо. Застосування цього закону до громадян України, виходячи з його внутрішнього змісту, є проблематичним.

Що фактично нівелює довіру до інституту президента, що в умовах повної неспроможності Кабінету Міністрів, який не може забезпечити навіть боротьбу з коронавірусом і вакцинацією населення, валить економіку і малює презентації, призводить до незворотних наслідків делегітимізації інститутів влади зокрема і перед міжнародними партнерами. Адже ризик не тільки в тому, підтримають чи не підтримають нас наші партнери. Питання — як підтримають? В таких умовах ми дочекаємося чергової занепокоєності без реальної підтримки, зокрема економічної. То використання санкцій — це захист інтересів України чи спроба узурпації влади? З огляду на наші особливості управління, скоріше, можна назвати черговою спробою побудувати президентську республіку (на чому, до речі, «погорів» президент Янукович). Щодо реальних дій і піар-компанії потрібно окремо акцентувати увагу

У даному випадку необхідно або змінювати закон, або застосуванню санкцій щодо громадян України повинен передувати вирок суду. І тут виникає запитання: у нас що, правове забезпечення держави кульгає? У нас немає СБУ, МВС, НАБУ, ДБР і... далі за списком?  Якщо говорити про застосування санкцій щодо громадян України, то необхідно згадати сам процес ухвалення Закону «Про санкції», адже якщо підняти стенограму засідання Верховної Ради, коли розглядався закон про санкції (серпень 2014 року), то там із вуст прем’єр-міністра України чітко звучить формулювання, що на громадян України санкції не поширюються.  Якщо говорити про правові наслідки щодо санкцій (особливо щодо контрабандистів), найбільш ємко висловився керівник Харківської правозахисної групи Євген Захаров: «Це рішення є нічим іншим, як здійсненням вироку за кримінальний злочин, тому що тяжкість наслідків санкцій тягнуть покарання за кримінальний злочин. Без будь-якого доказу невинуватості, рішення суду це свідчить про ставлення української держави до правоохоронних органів і правоохоронної системи, яка не може нічого розслідувати і довести. Саме тому ми говоримо про узурпацію влади, оскільки фактично президент присвоїв судові функції». І якщо в ситуації з Віктором Медведчуком «умовно натягується» тероризм (принаймні інформаційно, адже розкручена тема на всіх каналах), то щодо контрабандистів... ну от ніяк.  Заявлена десятка «самих-самих» жодного стосунку ні до Донбасу, ні до Росії не має. Та й, говоримо відверто, навіть помічені в допомозі ЗСУ і Добробатам. А поняття «економічний тероризм» у нас відсутнє як даність. Розмитість формулювань у законодавстві призводить у довгостроковому періоді до політичних і економічних втрат, які потім оплачуємо з вами ми, громадяни України. Оплачуємо своїми податками, своїм здоров’ям, кров’ю, зрештою... Хоча, як завжди, хто про це пам’ятає, адже нам потрібно голосно і красиво...

Чи можливо було вирішувати питання в правовому полі, а не перевищуючи повноваження? Так, згідно із законодавством України, якщо інкримінуються операції з відмиванням вугілля походження так званих квазіреспублік ДНР/ЛНР, то, за Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення», проводиться розслідування, і за сформованих фактів і підстав для підозри у фінансуванні тероризму щодо резидентів необхідно (!) відкривати кримінальне провадження, щоб на підставі рішення суду притягнути до кримінальної відповідальності, а заодно застосувати додаткові заходи обмеження, тобто реалізувати те, що впроваджено Указом президента. У випадку контрабандистів ситуація аналогічна, тільки функції збору доказової бази повинні були б виконувати органи МВС. Цікаво, а може, це президентська гілка влади просто не захотіла передавати такий «гешефт» правоохоронним структурам? Але ось про це ми точно не дізнаємося. А як же орган, який повинен представляти інтереси держави?  А ось тут усе складно.  Наприклад, згідно з інтерв’ю Генерального прокурора для «Інтерфаксу», Генеральний прокурор запевнила, що всі провадження щодо Медведчука будуть доведені до логічного завершення. (Тобто їх немає?).  А якщо будуть підстави, політику підготують підозру. Однак Венедиктова додала, що наразі проектів підозр їй не подавали. Також генпрокурор розповіла, які справи наразі розглядає слідство: «Щодо мережі автозаправок, за фактами можливого незаконного переміщення нафтопродуктів з РФ поза митним контролем і про ухилення від сплати податків». А ще Венедиктова додала, що зараз триває слідство щодо справи громадського руху «Український вибір», який очолює Медведчук. Загалом санкції є, підозр немає, і це дає підставу для судового оскарження. Таким чином, якщо після скасування судом указу Президента будуть виставлені економічні втрати від санкцій, платити доведеться нам із вами, дорогі співгромадяни. Знову ми, знову зі своїх. Я нагадаю, якщо хто забув. Пам’ятаєте, коли з усієї України вертольотами возили «обвинувачених» податківців? Точно пам’ятаєте?  А скільки нам тоді це шоу обійшлося? А хто сидить?  А Юрій Валерійович у Лондоні сидить? Ну то здоров’я йому (хворіє). Як там у нас кажуть, Бог не теля? Якщо у випадку із секторальними санкціями або санкціями проти іншої держави рішення РНБО має ще затвердити парламент, то для персональних санкцій проти фізичних та юридичних осіб рішення РНБО вводиться в дію указом президента. Тобто рішення приймає орган, який сам президент і очолює. Що фактично нівелює довіру до інституту президента, що в умовах повної неспроможності Кабінету Міністрів, який не може забезпечити навіть боротьбу з коронавірусом і вакцинацією населення, валить економіку і малює презентації, призводить до незворотних наслідків делегітимізації інститутів влади зокрема і перед міжнародними партнерами. Адже ризик не тільки в тому, підтримають чи не підтримають нас наші партнери. Питання — як підтримають? В таких умовах ми дочекаємося чергової занепокоєності без реальної підтримки, зокрема економічної. Адже в інтерв’ю колишній міністр фінансів Ігор Уманський неодноразово заявляв, що всю інформацію, в тому числі щодо «скруток», конвертаційних центрів, контрабанди й інших економічних злочинів він передавав і правоохоронним органам, і президентській команді. Інформацію повну, зокрема не тільки ПІБ, але й базу юридичних осіб разом із ЄДРПОУ. Але чомусь РНБО вибрала 10 осіб, на яких можна «скинути всіх собак».

То використання санкцій — це захист інтересів України чи спроба узурпації влади? З огляду на наші особливості управління, скоріше, можна назвати черговою спробою побудувати президентську республіку (на чому, до речі, «погорів» президент Янукович). Щодо реальних дій і піар-компанії потрібно окремо акцентувати увагу.

  Наприклад, на дев’яте квітня анонсували засідання РНБО з питання боротьби з «конвертаційними центрами» (те ще шоу, враховуючи, що центри існують і існували за всіх президентів і урядів із 96 року), однак інформації немає. З невідомих причин мовчать і РНБО, і президент. Щоб відвернути увагу від невдалої чергової «перемоги», Указом Президента було запроваджено санкції проти Януковича і низки осіб.  Причому санкції були прийняті разом із «санкціями Медведчука».

Політичні наслідки подібних «простих рішень» ми отримаємо в довгостроковій перспективі (термін судових розглядів — від 5 до 12 місяців, а з урахуванням можливого ЄСПЛ — і кілька років). Економіка реагує швидше. Після санкцій щодо «нафтогазових активів Медведчука» європейські інвестори відповіли недовірою і зниженням інвестицій в Україну.  Українські євробонди обвалилися на 1000 б.п.

Узурпація чи неспроможність?

Узурпація чи неспроможність?

Післясмак боротьби з контрабандистами рішеннями РНБО

У ХХІ столітті створення доповненої реальності стає мало не пріоритетом управління будь-якою формацією. Кліпове мислення громадян повертає відносини між народом і владою в парадигму «люблять — не люблять». Для того, щоб любили, вкрай необхідно формувати яскраві події та емоції, які відповідають на запити виборця. Шоу під назвою «управління Україною» дозволяє бути досить ефектним (не плутати з ефективним). Одним із приводів підтягти рейтинг любові і створити ілюзію прямого управління й стали рішення РНБО щодо запровадження санкцій до громадян України. І якщо рішення РНБО про запровадження санкцій щодо пулу Медведчука й Козака має хоча б обгрунтування «політичною необхідністю», то наступні рішення викликають дике здивування, причому не тільки серед опозиційних до Президента сил, а й серед його прихильників. Адже запроваджувати санкції другого квітня щодо в принципі пересічних контрабандистів щонайменше затратно, а вже говорити про дотримання законності не доводиться.

То що ж відбувається у відкритому «вікні Овертону»? Та в принципі все просто. Не секрет, що неодноразово президенти України, тією чи іншою мірою намагалися використовувати інструмент РНБО для збільшення власних повноважень. Не забуваймо, що будь-який колегіальний орган при правителі родом з підліткового періоду, такий своєрідний круглий стіл короля Артура. Монархія і демократія різняться незначно. За демократії: рівні за круглим столом, при монархії: є стіл (престол) і «ближники» — Бояри. Україна, зі своїми задекларованими політичними прагненнями на Захід, по суті, залишається носієм парадигми управління Сходу. Кожен з правителів «У» замість побудови оптимальної працюючої структури всіма силами прагне «абсолютування» влади, патріархального єдиновладдя і єдиноначальності, забезпечення приросту власного добробуту. Але найголовніший рушій — це страх, страх нести відповідальність, страх втратити блага. А тепер візьміть до уваги, що ці «колегіальні» рішення ще й підтримують імідж правителя / Президента, і дозволяють використовувати принцип: «Цар хороший, бояри погані».

Для розуміння наслідків необхідно згадати історичні «передумови» і трансформації, які проходили в системі управління державою, тоді багато питань відпадуть самі собою. Рада національної безпеки України відповідно до ст.107 України є постійно діючим конституційним (!) органом з питань координації та контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони. Була створена указом президента України 1996 року. (Попередниками РНБОУ були Рада оборони України, створена за постановою Верховної Ради від 11 жовтня 1991 року, і Рада безпеки при президенті України, створена 1992 року). Хоч би як смішно це здавалася, але основною функцією РНБО є «вирівнювання перекосів» у системі управління. Коли ми ухвалювали в Україні Конституцію, «батьки-засновники» за основу взяли конституцію Франції (ага, знову здерли, але як завжди переробивши під свої «забаганки»). У Конституції Франції главою виконавчої гілки влади є Президент (це нашим «доморощеним борцям за справедливість», які наводять приклад щодо пред’явлення звинувачень Саркозі). У нас же Президент, будучи верховним головнокомандувачем, усього лише гарант Конституції. (Ось чесно не знаю, яка в такому випадку відповідальність є, на мою думку ніякої). Фактично коли влада збалансована і є діалог довіри між Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів, РНБО стає органом стратегічного розвитку, коли виникають проблеми між гілками влади — стає просто інструментом для забезпечення влади Президента. Будь-яка криза збільшує повноваження РНБО. Так було за Віктора Ющенка, коли він боровся з Юлією Тимошенко. У грудні 2014 року, користуючись ситуацією війни, кризою управління, РНБО отримала розширення повноважень, які на сьогодні використовує Володимир Зеленський. Нав’язаний олігархами Кабінет Міністрів, який займається задоволенням наймачів (або самозадоволенням, що найчастіше) не задовольняє Президента, з точки зору захисту крісла, і відповідно РНБО виходить на перший план. Зростання повноважень РНБО, позасудові обвинувальні рішення (запроваджуються указом Президента), які виходять за рамки повноважень глави держави, фактично руйнують і без того хвору правову основу України і підривають довіру вже не тільки з боку громадян України, а й з боку міжнародного бізнесу. Ми в кризі? Та ні, ми в...

Саме зміни до Закону, ухвалені 2014 року, дозволяють маніпулювати термінами і подіями. Так там з’явилася норма, що рішення РНБО, яким надають чинності укази Президента, «є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади». Найгучніші рішення РНБО пов’язані з появою механізму санкцій. Закон про санкції, чинний з серпня 2014 року, значно розширив інструментарій РНБО. При Президентові Порошенку найгучнішим його використанням стало блокування в Україні російських соцмереж «ВКонтакте» і «Одноклассники», а також низки інших російських сайтів. Санкції були й проти російського бізнесу, який був присутній в Україні, перш за все проти фінансових установ, це санкції проти українських дочок російських банків: Ощадбанку, Промінвестбанку (ПІБ), ВТБ Банку, ВіЕс Банку і БМ Банку, які Нацбанк запровадив на вимогу РНБО навесні 2017 року. У результаті ВіЕс Банк наприкінці 2017-го купив Сергій Тігіпко, БМ Банк 2018 року покинув ринок за бажанням акціонерів, а ВТБ Банк був примусово виведений через Фонд гарантування вкладів фізосіб у листопаді 2018 року. Сьогодні на українському ринку працює лише дочка Ощадбанку РФ. Робота ПІБу тривалий час була заблокована судовими рішеннями — арешт майна банку зняв Верховний суд 27 січня 2021 року. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону «Про санкції», підставою для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної або фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні і / або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України. Закон не розкриває зміст терміну «інші суб’єкти», однак це не виключає можливості застосування санкцій до громадян України й осіб без громадянства за умови, що вони створюють загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності. Цей закон дозволяє навіть вживати обмежувальні заходи проти своїх громадян, але тільки в разі, якщо вони «здійснюють терористичну діяльність». Приклади санкцій для фізосіб були, після початку збройної агресії РФ низка санкцій вводилася проти фізосіб — громадян України. Вони торкнулися тих, хто брав участь в організації псевдовиборів у АР Крим і на окупованій частині Донбасу. Закон «Про санкції» законодавцем ідеологічно був спрямований проти нерезидентів, які здійснюють замах або сприяють посяганню на територіальну цілісність України тощо. Застосування цього закону до громадян України, виходячи з його внутрішнього змісту, є проблематичним.

Що фактично нівелює довіру до інституту президента, що в умовах повної неспроможності Кабінету Міністрів, який не може забезпечити навіть боротьбу з коронавірусом і вакцинацією населення, валить економіку і малює презентації, призводить до незворотних наслідків делегітимізації інститутів влади зокрема і перед міжнародними партнерами. Адже ризик не тільки в тому, підтримають чи не підтримають нас наші партнери. Питання — як підтримають? В таких умовах ми дочекаємося чергової занепокоєності без реальної підтримки, зокрема економічної. То використання санкцій — це захист інтересів України чи спроба узурпації влади? З огляду на наші особливості управління, скоріше, можна назвати черговою спробою побудувати президентську республіку (на чому, до речі, «погорів» президент Янукович). Щодо реальних дій і піар-компанії потрібно окремо акцентувати увагу

У даному випадку необхідно або змінювати закон, або застосуванню санкцій щодо громадян України повинен передувати вирок суду. І тут виникає запитання: у нас що, правове забезпечення держави кульгає? У нас немає СБУ, МВС, НАБУ, ДБР і... далі за списком?  Якщо говорити про застосування санкцій щодо громадян України, то необхідно згадати сам процес ухвалення Закону «Про санкції», адже якщо підняти стенограму засідання Верховної Ради, коли розглядався закон про санкції (серпень 2014 року), то там із вуст прем’єр-міністра України чітко звучить формулювання, що на громадян України санкції не поширюються.  Якщо говорити про правові наслідки щодо санкцій (особливо щодо контрабандистів), найбільш ємко висловився керівник Харківської правозахисної групи Євген Захаров: «Це рішення є нічим іншим, як здійсненням вироку за кримінальний злочин, тому що тяжкість наслідків санкцій тягнуть покарання за кримінальний злочин. Без будь-якого доказу невинуватості, рішення суду це свідчить про ставлення української держави до правоохоронних органів і правоохоронної системи, яка не може нічого розслідувати і довести. Саме тому ми говоримо про узурпацію влади, оскільки фактично президент присвоїв судові функції». І якщо в ситуації з Віктором Медведчуком «умовно натягується» тероризм (принаймні інформаційно, адже розкручена тема на всіх каналах), то щодо контрабандистів... ну от ніяк.  Заявлена десятка «самих-самих» жодного стосунку ні до Донбасу, ні до Росії не має. Та й, говоримо відверто, навіть помічені в допомозі ЗСУ і Добробатам. А поняття «економічний тероризм» у нас відсутнє як даність. Розмитість формулювань у законодавстві призводить у довгостроковому періоді до політичних і економічних втрат, які потім оплачуємо з вами ми, громадяни України. Оплачуємо своїми податками, своїм здоров’ям, кров’ю, зрештою... Хоча, як завжди, хто про це пам’ятає, адже нам потрібно голосно і красиво...

Чи можливо було вирішувати питання в правовому полі, а не перевищуючи повноваження? Так, згідно із законодавством України, якщо інкримінуються операції з відмиванням вугілля походження так званих квазіреспублік ДНР/ЛНР, то, за Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення», проводиться розслідування, і за сформованих фактів і підстав для підозри у фінансуванні тероризму щодо резидентів необхідно (!) відкривати кримінальне провадження, щоб на підставі рішення суду притягнути до кримінальної відповідальності, а заодно застосувати додаткові заходи обмеження, тобто реалізувати те, що впроваджено Указом президента. У випадку контрабандистів ситуація аналогічна, тільки функції збору доказової бази повинні були б виконувати органи МВС. Цікаво, а може, це президентська гілка влади просто не захотіла передавати такий «гешефт» правоохоронним структурам? Але ось про це ми точно не дізнаємося. А як же орган, який повинен представляти інтереси держави?  А ось тут усе складно.  Наприклад, згідно з інтерв’ю Генерального прокурора для «Інтерфаксу», Генеральний прокурор запевнила, що всі провадження щодо Медведчука будуть доведені до логічного завершення. (Тобто їх немає?).  А якщо будуть підстави, політику підготують підозру. Однак Венедиктова додала, що наразі проектів підозр їй не подавали. Також генпрокурор розповіла, які справи наразі розглядає слідство: «Щодо мережі автозаправок, за фактами можливого незаконного переміщення нафтопродуктів з РФ поза митним контролем і про ухилення від сплати податків». А ще Венедиктова додала, що зараз триває слідство щодо справи громадського руху «Український вибір», який очолює Медведчук. Загалом санкції є, підозр немає, і це дає підставу для судового оскарження. Таким чином, якщо після скасування судом указу Президента будуть виставлені економічні втрати від санкцій, платити доведеться нам із вами, дорогі співгромадяни. Знову ми, знову зі своїх. Я нагадаю, якщо хто забув. Пам’ятаєте, коли з усієї України вертольотами возили «обвинувачених» податківців? Точно пам’ятаєте?  А скільки нам тоді це шоу обійшлося? А хто сидить?  А Юрій Валерійович у Лондоні сидить? Ну то здоров’я йому (хворіє). Як там у нас кажуть, Бог не теля? Якщо у випадку із секторальними санкціями або санкціями проти іншої держави рішення РНБО має ще затвердити парламент, то для персональних санкцій проти фізичних та юридичних осіб рішення РНБО вводиться в дію указом президента. Тобто рішення приймає орган, який сам президент і очолює. Що фактично нівелює довіру до інституту президента, що в умовах повної неспроможності Кабінету Міністрів, який не може забезпечити навіть боротьбу з коронавірусом і вакцинацією населення, валить економіку і малює презентації, призводить до незворотних наслідків делегітимізації інститутів влади зокрема і перед міжнародними партнерами. Адже ризик не тільки в тому, підтримають чи не підтримають нас наші партнери. Питання — як підтримають? В таких умовах ми дочекаємося чергової занепокоєності без реальної підтримки, зокрема економічної. Адже в інтерв’ю колишній міністр фінансів Ігор Уманський неодноразово заявляв, що всю інформацію, в тому числі щодо «скруток», конвертаційних центрів, контрабанди й інших економічних злочинів він передавав і правоохоронним органам, і президентській команді. Інформацію повну, зокрема не тільки ПІБ, але й базу юридичних осіб разом із ЄДРПОУ. Але чомусь РНБО вибрала 10 осіб, на яких можна «скинути всіх собак».

То використання санкцій — це захист інтересів України чи спроба узурпації влади? З огляду на наші особливості управління, скоріше, можна назвати черговою спробою побудувати президентську республіку (на чому, до речі, «погорів» президент Янукович). Щодо реальних дій і піар-компанії потрібно окремо акцентувати увагу.

  Наприклад, на дев’яте квітня анонсували засідання РНБО з питання боротьби з «конвертаційними центрами» (те ще шоу, враховуючи, що центри існують і існували за всіх президентів і урядів із 96 року), однак інформації немає. З невідомих причин мовчать і РНБО, і президент. Щоб відвернути увагу від невдалої чергової «перемоги», Указом Президента було запроваджено санкції проти Януковича і низки осіб.  Причому санкції були прийняті разом із «санкціями Медведчука».

Політичні наслідки подібних «простих рішень» ми отримаємо в довгостроковій перспективі (термін судових розглядів — від 5 до 12 місяців, а з урахуванням можливого ЄСПЛ — і кілька років). Економіка реагує швидше. Після санкцій щодо «нафтогазових активів Медведчука» європейські інвестори відповіли недовірою і зниженням інвестицій в Україну.  Українські євробонди обвалилися на 1000 б.п.