Українська економіка може здивувати світ, якщо...

Віктор ГАЛАСЮК: «Коронакриза вчить більше цінувати власне виробництво»

Існують десятки теорій соціально-економічних трансформацій, відома економічна історія багатьох країн, але немає відповіді на практичне питання: «Положення і досвід яких з них треба використовувати в Україні в сучасних умовах, щоб успішно пройти сучасні трансформаційні буревії?»

Для України така постановка проблеми розширюється фактом перебування її економіки у кризовому стані протягом усіх років незалежного існування після розпаду Радянського Союзу та колишнього «соціалістичного табору». Перебуваючи у 1990 році на приблизно однакових позиціях за критерієм економічної розвинутості з усіма постсоціалістичними європейськими країнами, Україна у подальшому постійно займала аутсайдерські позиції, дедалі більше відстаючи від подібних до себе країн. Сьогодні цей розрив з окремими з них вимірюється ще не в одиницях ВВП, а роками, які потрібно нашій державі, щоб досягнути того рівня економічного розвитку країн-сусідів.

Президент Української Асоціації Римського клубу Віктор Галасюк переконаний, що кожна країна настільки заможна, наскільки правильно вона обрала для себе «професію» (спеціалізацію), і наскільки вона навчилась емулювати кращі практики успішних країн, а не слухати їхні поради. В інтерв’ю «Дню» він поділився своїм рецептом росту для України в 2021-му і дав оцінки стану української економіки в 2020-му, послуговуючись мейнстрімною сьогодні медичною термінологією.


— Оперуючи актуальною нині медичною термінологією, Вікторе, який би ви діагноз поставили українській економіці сьогодні?

— Організм ослаблений, проте за умови правильного лікування та реабілітації, перспективи цілком позитивні...

По-перше, наша економіка дуже мала. За паритетом купівельної спроможності ВВП України становить лише 0,29% світового. Це дуже мало. Економіка Туреччини в реальному вимірі в 6 разів більша за нашу, хоча населення там лише вдвічі більше.

А ще економіка України переважно сировинна. Більше половини експорту — необроблена сировина. А вона ж завжди коштує в 3-5—10 разів дешевше за готову продукцію. Звідси і розрив в добробуті з успішними, промислово розвинутими, країнами.

Також наша економіка одночасно дуже відкрита і дуже закрита. Я поясню... Відкрита для іноземних товарів і закрита для інвестицій. Імпорт сягає близько 50% ВВП. Дуже легко привезти і продати у нас товари іноземного виробництва, мита і бар’єри одні з найнижчих в світі. А от з інвестиціями навпаки. Їх приплив з-закордону такий низький, що нам знадобиться більше 50 років, щоб наздогнати Польщу за інвестиціями на душу населення.

Ще для нашої економіки характерні великі структурні дисбаланси. Часом взагалі унікальні. Ось, наприклад, перекази «заробітчан» з-закордону більш ніж втричі перевищують приплив прямих іноземних інвестицій. Так буває тільки у відсталих країн. Фактично ми все ще «експортуємо» людей замість того, щоб залучати капітал та виробляти і експортувати продукти.

Все це робить нашу економіку повільною. Згідно прогнозу The Economist Intelligence Unit ВВП України на душу населення протягом 2020—2050 років зростатиме в середньому на 1,8% на рік. Такими темпами Україна наздоганятиме Туреччину майже 40 років, а Польщу — 50, якщо вони «почекають на місці». Таке «зростання» уводить Україну все далі від Європи в економічному вимірі.

Більш того, згідно базового прогнозу ООН до кінця сторіччя населення України скоротиться до 25 млн осіб. Та ще й вузький фундамент демографічної піраміди — серйозний стримуючий фактор для економіки на наступні десятиріччя.

Можна довго продовжувати цей перелік. Але у цих неприємних складових «діагнозу» спільне коріння — деіндустріалізація економіки. За даними Світового банку додана вартість у промисловості України за 30 років скоротилась вдвічі, тоді як в Польщі та Туреччині зросла більш ніж втричі. Це головна причина наших економічних негараздів. Це принципово важливо розуміти. Гарна ж новина полягає в тому, що все це «лікується» за допомогою економічної інженерії.

— Як оцінюєте дії влади у боротьбі з коронакризою? Що вважаєте адекватними кроками, а що на вашу думку, не слід було робити і чому?

— Минулого тижня мені випала честь модерувати виступ Нобелівського лауреата з економіки Джозефа Стігліца на Київському міжнародному економічному форумі. Він підкреслив, що небагаті країни особливо постраждали від коронакризи, але вони не мають ресурсів для підтримки своїх економік. Уряд США, наприклад, підтримав американську економіку під час коронакризи на $3 трлн або 15% ВВП. Країни як наша, на жаль, просто не мають таких можливостей.

Думаю, що цілком природним і виправданим є збільшення бюджетного дефіциту. Головне, щоб бюджетні видатки виявились достатньо продуктивними та ефективними. Гадаю, одним з гарних напрямів державної підтримки малого бізнесу під час коронакризи могла б стати загальнонаціональна програма часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами виробників, дослідницьких, сервісних компаній тощо.

Взагалі, що б я ніколи не робив, так це не зменшував би податкове навантаження на сировинний бізнес, у тому числі, аграрний. Стимули та преференції треба надавати виробничому бізнесу, а у сировинного — навпаки знімати їх. Наприклад, варто було б відмінити відшкодування ПДВ при експорті будь-якої сировини. Навіть якщо зробити це лише за трьома товарними групами — зернові, руда та насіння — можна було б зекономити в Держбюджеті $2,6 млрд або майже 73 млрд грн щорічно. Плюс це дало б потужний поштовх для розвитку агропереробки в Україні, а значить — нові робочі місця, інвестиції та добробут. Хіба не чудовий антикризовий захід та альтернатива кредитам МВФ?

— Економісти пропонують дивитися на кризу не лише як на загрози, але — як і на можливості, передусім, які на вашу думку нинішня коронакриза дає Україні можливості в глобальній перспективі?

— Коронакриза вчить більше цінувати власне виробництво. Повертається «мода» на здатність забезпечити внутрішні потреби власними виробничими можливостями. Світ стає більш фрагментованим і прагне до самодостатності та навіть певної автономії. Цей тренд спостерігається на рівні країн та регіонів. Україна могла б посилити власну роль як регіональний виробничий хаб.

Я вірю, що ми здатні перетворити економічні проблеми на інвестиційні можливості. Це своєрідне «економічне айкідо». От взяти хоча б наш хронічний багатомільярдний дефіцит торговельного балансу. Це серйозна проблема, бо імпорт тягне в «червону зону» не тільки торговельний баланс, а й ВВП. Але зворотній бік — можливість створити в Україні тисячі нових виробництв, які випускатимуть продукцію, яку Україна сьогодні імпортує, але здатна виробляти сама. І ми ж можемо не тільки виробляти такі товари для внутрішнього ринку, а й експортувати їх, користуючись перевагами Угоди про асоціацію України з ЄС.

Це лише один з прикладів. Переконаний, Україні потрібна власна економічна стратегія. Не паперова, а реальна. Підкріплена політичною волею, інструментами та ресурсами. Тоді ми зможемо виростити «національних чемпіонів» та зробити ривок в перспективних напрямах: агропереробка, машинобудування, зелена енергетика, креативна економіка. Це цілком реальна перспектива. Але, по-перше, треба почати цей шлях, а, по-друге, зробити цей великий перехід від сировинної до виробничої економіки незворотнім.

— Ваша ініціатива «Купуй Українське» знайшла продовження в іціативах депутатів чинного скликання ВРУ. Ваші оцінки законопроекту про локалізацію виробництва для публічних закупівель?

— Я дуже цьому радий. До речі, оцінюю законопроект про локалізацію, розроблений в Комітеті економічного розвитку, цілком схвально. Так, він дещо вужчий за сферою застосування та більш прямолінійний, ніж «Купуй Українське», але його механізм цілком працездатний та дуже необхідний зараз. Головне, що його підтримують виробники. В напрацюванні ініціативи приймала активну участь Федерація роботодавців України, провідні мозкові центри такі як Центр розвитку ринкової економіки СMD Ukraine та інші.

Вважаю це цілком природним та корисним — надавати перевагу при державних закупівлях продукції українських виробників. Ті, хто переживають, що це посварить нас з усім світом — помиляються. Подивіться, вже навіть такі промислові гіганти як Siemens заявляють, що готові локалізувати виробництво в Україні за умовами нового закону. Це добре відома світова практика. І поки Україна вагалась, інші країни вже скористались подібними інструментами, щоб залучити інвестиції, створити нові виробництва та робочі місця у себе. Рівень проникнення імпорту у державні закупівлі в Україні неприродньо вищий за той, що демонструє практика розвинутих країн. Ми ж просто даруємо іншим країнам своє економічне зростання!

Взагалі, зараз як ніколи важливо створити потужні стимули для виробників в Україні. Не тільки треба прийняти закон про локалізацію при держзакупівлях, а й повноцінно запровадити інші механізми економічного розвитку: індустріальні парки, експортно-кредитне агентство, банк розвитку, безоплатне приєднання до інженерних мереж, здешевлені кредити для малого виробничого бізнесу. Хмарочоси ж не будують голими руками, потрібні реальні інструменти!

Українська Асоціація Римського клубу реалізовує проект «ТОП-20 книг про економіку». Розкажіть детальніше — що це за проект, яка його місія? Як обирали книги? Учасників?

— Це один з просвітницьких проєктів Української асоціації Римського клубу. Ми вважаємо, що окрім напрацювання рекомендацій для уряду та парламенту, досліджень, видання книг та проведення масштабних конференцій важливо також працювати з молоддю та займатись раннім просвітництвом. Фонд Ганнса Зайделя в Україні підтримав нашу ініціативу і ми разом запустили проєкт «ТОП-20 книг про економіку». Він спрямований на популяризацію економічних знань та кращого світового досвіду економічного розвитку.

Ми регулярно запрошуємо видатних українських економістів, державних та громадських діячів, щоб вони презентували українській молоді впливові економічні книги у форматі онлайн відео-виступів і відповідали на питання слухачів.

В першу чергу ми включили в перелік книги, видані Українською асоціацією Римського клубу:  «Як багаті країни стали багатими...» Еріка Райнерта, «У пошуках добробуту» Ґрема Макстон та Йорґена Рандерса, ювілейний звіт Римському клубу «Come On!», «23 прихованих факти про капіталізм» Ха-Юн Чанґа, легендарні «Межі зростання», «Держава сталого розвитку» Чандрана Наїра... В шорт-лісті також низка фундаментальних робіт від Ліста і Кейнса до Лі Куан Ю та Стігліца. За проєктом можна слідкувати на сторінці асоціації та моєму youtube-каналі.

Ваші прогнози на 2021 рік — чи бачите ви приводи для оптимізму? В яких сферах?

— Професор Стігліц, відповідаючі на мої запитання на заході КМЕФ, зазначив, що наступні 3—4 місяці в економіці будуть особливо складними, але що вже видно «світло в кінці тунелю». До речі, він очікує повернення до «нормального режиму» вже за рік. Будемо сподіватись, що його прогноз справдиться.

Особисто мені вселяє оптимізм те, що жодного природного чи один раз і назавжди встановленого розподілу на бідні і багаті країни не існує. Вчорашні аутсайдери стають економічними чемпіонами, а сьогоднішні лідери завтра можуть втратити «пальму першості». Це гарна новина для мешканців країн як наша, які зараз потерпають від економічних негараздів, за умови реалізації ефективної стратегії розвитку. Історія знає багато випадків зміни статус-кво на світовій економічній арені.

Україна може здивувати світ, якщо стане на шлях розвитку виробництва, інновацій, креативної економіки. Вибір правильної спеціалізації — «професії країни» — міг би стати відправною точкою українського «економічного дива».

Я прихильник економічної інженерії та намагаюсь всіляко пропагувати цей підхід. Економічне майбутнє — не рулетка й не фатум. Його неможливо точно передбачити або контролювати, але можна цілеспрямовано «програмувати» через економічну політику. Саме в цьому полягає центральна ідея економічної інженерії.

Українська економіка може здивувати світ, якщо...

Українська економіка може здивувати світ, якщо...

Віктор ГАЛАСЮК: «Коронакриза вчить більше цінувати власне виробництво»

Існують десятки теорій соціально-економічних трансформацій, відома економічна історія багатьох країн, але немає відповіді на практичне питання: «Положення і досвід яких з них треба використовувати в Україні в сучасних умовах, щоб успішно пройти сучасні трансформаційні буревії?»

Для України така постановка проблеми розширюється фактом перебування її економіки у кризовому стані протягом усіх років незалежного існування після розпаду Радянського Союзу та колишнього «соціалістичного табору». Перебуваючи у 1990 році на приблизно однакових позиціях за критерієм економічної розвинутості з усіма постсоціалістичними європейськими країнами, Україна у подальшому постійно займала аутсайдерські позиції, дедалі більше відстаючи від подібних до себе країн. Сьогодні цей розрив з окремими з них вимірюється ще не в одиницях ВВП, а роками, які потрібно нашій державі, щоб досягнути того рівня економічного розвитку країн-сусідів.

Президент Української Асоціації Римського клубу Віктор Галасюк переконаний, що кожна країна настільки заможна, наскільки правильно вона обрала для себе «професію» (спеціалізацію), і наскільки вона навчилась емулювати кращі практики успішних країн, а не слухати їхні поради. В інтерв’ю «Дню» він поділився своїм рецептом росту для України в 2021-му і дав оцінки стану української економіки в 2020-му, послуговуючись мейнстрімною сьогодні медичною термінологією.


— Оперуючи актуальною нині медичною термінологією, Вікторе, який би ви діагноз поставили українській економіці сьогодні?

— Організм ослаблений, проте за умови правильного лікування та реабілітації, перспективи цілком позитивні...

По-перше, наша економіка дуже мала. За паритетом купівельної спроможності ВВП України становить лише 0,29% світового. Це дуже мало. Економіка Туреччини в реальному вимірі в 6 разів більша за нашу, хоча населення там лише вдвічі більше.

А ще економіка України переважно сировинна. Більше половини експорту — необроблена сировина. А вона ж завжди коштує в 3-5—10 разів дешевше за готову продукцію. Звідси і розрив в добробуті з успішними, промислово розвинутими, країнами.

Також наша економіка одночасно дуже відкрита і дуже закрита. Я поясню... Відкрита для іноземних товарів і закрита для інвестицій. Імпорт сягає близько 50% ВВП. Дуже легко привезти і продати у нас товари іноземного виробництва, мита і бар’єри одні з найнижчих в світі. А от з інвестиціями навпаки. Їх приплив з-закордону такий низький, що нам знадобиться більше 50 років, щоб наздогнати Польщу за інвестиціями на душу населення.

Ще для нашої економіки характерні великі структурні дисбаланси. Часом взагалі унікальні. Ось, наприклад, перекази «заробітчан» з-закордону більш ніж втричі перевищують приплив прямих іноземних інвестицій. Так буває тільки у відсталих країн. Фактично ми все ще «експортуємо» людей замість того, щоб залучати капітал та виробляти і експортувати продукти.

Все це робить нашу економіку повільною. Згідно прогнозу The Economist Intelligence Unit ВВП України на душу населення протягом 2020—2050 років зростатиме в середньому на 1,8% на рік. Такими темпами Україна наздоганятиме Туреччину майже 40 років, а Польщу — 50, якщо вони «почекають на місці». Таке «зростання» уводить Україну все далі від Європи в економічному вимірі.

Більш того, згідно базового прогнозу ООН до кінця сторіччя населення України скоротиться до 25 млн осіб. Та ще й вузький фундамент демографічної піраміди — серйозний стримуючий фактор для економіки на наступні десятиріччя.

Можна довго продовжувати цей перелік. Але у цих неприємних складових «діагнозу» спільне коріння — деіндустріалізація економіки. За даними Світового банку додана вартість у промисловості України за 30 років скоротилась вдвічі, тоді як в Польщі та Туреччині зросла більш ніж втричі. Це головна причина наших економічних негараздів. Це принципово важливо розуміти. Гарна ж новина полягає в тому, що все це «лікується» за допомогою економічної інженерії.

— Як оцінюєте дії влади у боротьбі з коронакризою? Що вважаєте адекватними кроками, а що на вашу думку, не слід було робити і чому?

— Минулого тижня мені випала честь модерувати виступ Нобелівського лауреата з економіки Джозефа Стігліца на Київському міжнародному економічному форумі. Він підкреслив, що небагаті країни особливо постраждали від коронакризи, але вони не мають ресурсів для підтримки своїх економік. Уряд США, наприклад, підтримав американську економіку під час коронакризи на $3 трлн або 15% ВВП. Країни як наша, на жаль, просто не мають таких можливостей.

Думаю, що цілком природним і виправданим є збільшення бюджетного дефіциту. Головне, щоб бюджетні видатки виявились достатньо продуктивними та ефективними. Гадаю, одним з гарних напрямів державної підтримки малого бізнесу під час коронакризи могла б стати загальнонаціональна програма часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами виробників, дослідницьких, сервісних компаній тощо.

Взагалі, що б я ніколи не робив, так це не зменшував би податкове навантаження на сировинний бізнес, у тому числі, аграрний. Стимули та преференції треба надавати виробничому бізнесу, а у сировинного — навпаки знімати їх. Наприклад, варто було б відмінити відшкодування ПДВ при експорті будь-якої сировини. Навіть якщо зробити це лише за трьома товарними групами — зернові, руда та насіння — можна було б зекономити в Держбюджеті $2,6 млрд або майже 73 млрд грн щорічно. Плюс це дало б потужний поштовх для розвитку агропереробки в Україні, а значить — нові робочі місця, інвестиції та добробут. Хіба не чудовий антикризовий захід та альтернатива кредитам МВФ?

— Економісти пропонують дивитися на кризу не лише як на загрози, але — як і на можливості, передусім, які на вашу думку нинішня коронакриза дає Україні можливості в глобальній перспективі?

— Коронакриза вчить більше цінувати власне виробництво. Повертається «мода» на здатність забезпечити внутрішні потреби власними виробничими можливостями. Світ стає більш фрагментованим і прагне до самодостатності та навіть певної автономії. Цей тренд спостерігається на рівні країн та регіонів. Україна могла б посилити власну роль як регіональний виробничий хаб.

Я вірю, що ми здатні перетворити економічні проблеми на інвестиційні можливості. Це своєрідне «економічне айкідо». От взяти хоча б наш хронічний багатомільярдний дефіцит торговельного балансу. Це серйозна проблема, бо імпорт тягне в «червону зону» не тільки торговельний баланс, а й ВВП. Але зворотній бік — можливість створити в Україні тисячі нових виробництв, які випускатимуть продукцію, яку Україна сьогодні імпортує, але здатна виробляти сама. І ми ж можемо не тільки виробляти такі товари для внутрішнього ринку, а й експортувати їх, користуючись перевагами Угоди про асоціацію України з ЄС.

Це лише один з прикладів. Переконаний, Україні потрібна власна економічна стратегія. Не паперова, а реальна. Підкріплена політичною волею, інструментами та ресурсами. Тоді ми зможемо виростити «національних чемпіонів» та зробити ривок в перспективних напрямах: агропереробка, машинобудування, зелена енергетика, креативна економіка. Це цілком реальна перспектива. Але, по-перше, треба почати цей шлях, а, по-друге, зробити цей великий перехід від сировинної до виробничої економіки незворотнім.

— Ваша ініціатива «Купуй Українське» знайшла продовження в іціативах депутатів чинного скликання ВРУ. Ваші оцінки законопроекту про локалізацію виробництва для публічних закупівель?

— Я дуже цьому радий. До речі, оцінюю законопроект про локалізацію, розроблений в Комітеті економічного розвитку, цілком схвально. Так, він дещо вужчий за сферою застосування та більш прямолінійний, ніж «Купуй Українське», але його механізм цілком працездатний та дуже необхідний зараз. Головне, що його підтримують виробники. В напрацюванні ініціативи приймала активну участь Федерація роботодавців України, провідні мозкові центри такі як Центр розвитку ринкової економіки СMD Ukraine та інші.

Вважаю це цілком природним та корисним — надавати перевагу при державних закупівлях продукції українських виробників. Ті, хто переживають, що це посварить нас з усім світом — помиляються. Подивіться, вже навіть такі промислові гіганти як Siemens заявляють, що готові локалізувати виробництво в Україні за умовами нового закону. Це добре відома світова практика. І поки Україна вагалась, інші країни вже скористались подібними інструментами, щоб залучити інвестиції, створити нові виробництва та робочі місця у себе. Рівень проникнення імпорту у державні закупівлі в Україні неприродньо вищий за той, що демонструє практика розвинутих країн. Ми ж просто даруємо іншим країнам своє економічне зростання!

Взагалі, зараз як ніколи важливо створити потужні стимули для виробників в Україні. Не тільки треба прийняти закон про локалізацію при держзакупівлях, а й повноцінно запровадити інші механізми економічного розвитку: індустріальні парки, експортно-кредитне агентство, банк розвитку, безоплатне приєднання до інженерних мереж, здешевлені кредити для малого виробничого бізнесу. Хмарочоси ж не будують голими руками, потрібні реальні інструменти!

Українська Асоціація Римського клубу реалізовує проект «ТОП-20 книг про економіку». Розкажіть детальніше — що це за проект, яка його місія? Як обирали книги? Учасників?

— Це один з просвітницьких проєктів Української асоціації Римського клубу. Ми вважаємо, що окрім напрацювання рекомендацій для уряду та парламенту, досліджень, видання книг та проведення масштабних конференцій важливо також працювати з молоддю та займатись раннім просвітництвом. Фонд Ганнса Зайделя в Україні підтримав нашу ініціативу і ми разом запустили проєкт «ТОП-20 книг про економіку». Він спрямований на популяризацію економічних знань та кращого світового досвіду економічного розвитку.

Ми регулярно запрошуємо видатних українських економістів, державних та громадських діячів, щоб вони презентували українській молоді впливові економічні книги у форматі онлайн відео-виступів і відповідали на питання слухачів.

В першу чергу ми включили в перелік книги, видані Українською асоціацією Римського клубу:  «Як багаті країни стали багатими...» Еріка Райнерта, «У пошуках добробуту» Ґрема Макстон та Йорґена Рандерса, ювілейний звіт Римському клубу «Come On!», «23 прихованих факти про капіталізм» Ха-Юн Чанґа, легендарні «Межі зростання», «Держава сталого розвитку» Чандрана Наїра... В шорт-лісті також низка фундаментальних робіт від Ліста і Кейнса до Лі Куан Ю та Стігліца. За проєктом можна слідкувати на сторінці асоціації та моєму youtube-каналі.

Ваші прогнози на 2021 рік — чи бачите ви приводи для оптимізму? В яких сферах?

— Професор Стігліц, відповідаючі на мої запитання на заході КМЕФ, зазначив, що наступні 3—4 місяці в економіці будуть особливо складними, але що вже видно «світло в кінці тунелю». До речі, він очікує повернення до «нормального режиму» вже за рік. Будемо сподіватись, що його прогноз справдиться.

Особисто мені вселяє оптимізм те, що жодного природного чи один раз і назавжди встановленого розподілу на бідні і багаті країни не існує. Вчорашні аутсайдери стають економічними чемпіонами, а сьогоднішні лідери завтра можуть втратити «пальму першості». Це гарна новина для мешканців країн як наша, які зараз потерпають від економічних негараздів, за умови реалізації ефективної стратегії розвитку. Історія знає багато випадків зміни статус-кво на світовій економічній арені.

Україна може здивувати світ, якщо стане на шлях розвитку виробництва, інновацій, креативної економіки. Вибір правильної спеціалізації — «професії країни» — міг би стати відправною точкою українського «економічного дива».

Я прихильник економічної інженерії та намагаюсь всіляко пропагувати цей підхід. Економічне майбутнє — не рулетка й не фатум. Його неможливо точно передбачити або контролювати, але можна цілеспрямовано «програмувати» через економічну політику. Саме в цьому полягає центральна ідея економічної інженерії.