Руїна агронауки

Як селекціонерів Національної Академії Наук України лишили... землі

При розгляді Верховною Радою законопроекту № 2194 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» можна було почути безліч логічних і корисних для країни пропозицій від депутатів різних партій. Проте все відкидалось «Слугами народу» на благо слуг народу. Але були, наприклад, пропозиції, які не мали наукового підґрунтя, а саме: лишити аграрну науку (НААН України) без землі для проведення дослідів (500 тис га) та її розпродати, терміново залучити інвестиції для зрошення додаткових площ земель тощо. Виникає запитання: Чи з’явилися такі реформаторські пропозиції після складних системних розрахунків, економіко-математичного моделювання чи це нестерпне бажання розпродавати все, що до цього часу знаходиться у відносному спокої? Чи вже намічені шляхи дуже ефективного розвитку селянських та фермерських господарств після розпродажу землі за оточення українського простору дуже багатими країнами з дефіцитом землі та бідними власниками земельних часток (паїв), про яких «турбується» влада. Якщо звернутися до статистичних даних країн ЄС, США тощо, то екстенсивні (з порівняно низькими технологічними витратами) зернові й олійні культури практично не зрошуються за виключенням площ цих культур в сівозмінах з високою насиченістю інтенсивних технічних культур. Наприклад, в країнах ЄС у середньому зрошується до 6 % площ під зерновими й олійними культурами, а овочі, фрукти, ягоди, полуниці - близько 30 %. Щодо земель дослідних господарств НААН України та їх продажу, то відмітимо наступне поки-що без розгляду ефективності аграрної науки. За зростаючого дефіциту земель сільськогосподарського призначення у світовому масштабі поки-що необмежений доступ багатих іноземних країн до оренди української землі з бідним сільським населенням за логікою результатом запровадження ринку землі буде її придбання декількома сотнями сімей (в основному за кошти іноземців). За втрати земельних ресурсів у величезній пригоді може виявитися саме землі дослідних станцій НААН України, як ресурс виживання населення. Адже, якщо взяти за основу потенціал Нідерландів, де 500 тис га із 1 млн га ріллі відведено під посіви трав, як аргументу боротьби з негативними екологічними наслідками, де сільське господарство забезпечує продовольством 17 млн населення, а експорт продовольства з 0,5 млн ріллі в 2019 р. досяг 97,5 млрд дол., тоді як в Україні з 33 млн га - 19,8 млрд дол. США, що у 317 разів менше у розрахунку на 1 га ріллі. Тобто, після запровадження ринку землі та її швидкої втрати (чудес не буває, адже за зростаючого дефіциту земель країни, які у сотні а то і тисячі разів багатші за Україну, викуплять навіть болотисту землю, гори, пустелі, а не тільки чорноземи) прийдеться швидко освоювати методи господарської діяльності Нідерландів й таким чином 0,5 млн га землі НААН України дадуть можливість на перших порах вижити до часу, коли українці зможуть своєчасно набратися розуму і знайти шляхи до засобів повернення втрачених земель після проведення недолугих реформ і змінити структуру виробництва та раціонально його організувати за високої занятості сільського населення, прибутковості та ефективної зовнішньоекономічної діяльності.

Поки-що звернемося до такого показника, як частка витрат на наукові дослідження у валовому внутрішньому продукті (ВВП). У 2018 р. тільки 16 країн світу витрачали понад 2 % (до майже 5 % в окремих країнах) ВВП на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). У 28 країнах ЄС витрати на НДДКР складали 336,8 млрд євро або 2,11 % до ВВП. Причому, на приватний сектор припадає 66,5 % фінансування, а на державний - 10,8 %. В Україні витрати на НДДКР, які у 1991 р. досягли 2,44 %, щорічно скорочувалися і у 2018 р. стали складати лише 0,47 % до ВВП, що в основному забезпечено за рахунок державного фінансування. Цей показник не достатньо вказує на практично відсутнє фінансування наукових досліджень, адже за показником ВВП у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь Україна займала 155 місце, а у розрахунку на 1 жителя - 148 місце та знаходиться в оточені таких країн як Папуа-Нова Гвінея, Гондурас, Конго тощо. Ці ж витрати в Україні в розрахунку на 1 дослідника більше як понад 25 разів менші, ніж в таких країнах як Франція, Австрія, Німеччина тощо і у 6-8 разів менші, ніж в Росії. Катастрофа. Із 66 країн, які витрачають більшу частку ВВП на наукові дослідження, ніж Україна, тільки 3 країни мають менший показник ВВП на одного жителя. Це індикатор зачарованого кола взаємозалежності між витратами на науку і результатом економічної діяльності України: низькі витрати на науку, відставання від інших країн у темпах запровадження інновацій, обсягів інвестицій та в цілому економічного розвитку і знову в наступному колі ще менші витрати на науку до повного занулення на якомусь етапі управління економікою без стратегічних дороговказів. Відмітимо, що в останні роки у світі витрати на НДДКР, основаного чинника інновацій та збереження конкурентоздатності, зростають вищими темпами, ніж темпи росту ВВП. Тобто, розвиток економіки базується на знаннях, а знання потребують інвестицій в НДДКР та інновації.

Будь-яку справу повинна супроводжувати відповідальність виконавців за її результат. Дуже жорстка відповідальність на вищих ешелонах влади є запорукою позитивного й успішного результату. За відсутності відповідальності аграрний сектор економіки України досяг свого дна - суцільне безробіття, власники паїв майже 100 % здали їх в оренду й залишили в архіві історії український менталітет - не розлучатися із землею до смерті. Земля давно розподілена між майбутніми власними, які з необмеженими фінансовими ресурсами чекають офіційного старту запровадження ринку землі. Прикладом жорсткого підбору кадрів є призначення Йосипом Сталіним у 1937 р. народним комісаром фінансів СРСР 37-річного Арсенія Звєрєва, який до цього з 24-річного віку працював у фінансових органах різних рівнів. До цього раніше у 1937 р. А. Звєрєв відмовився від пропозиції Йосипа Сталіна зайняти пост Голови Держбанку, тому що не відчував себе у цій справі висококваліфікованим спеціалістом, яким був у фінансах. За такої навіть незначної невпевненості щодо досягнення успіхів у банківській справі та виходу на протилежний результат Арсеній Звєрєв точно знав, що його як мінімум чекають «Соловки». На фінансовому поприщі він забезпечував безліч заходів, наприклад, таких як бездефіцитність державного бюджету, успішне проведення грошової реформи тощо й сформулював два найважливіші аспекти фінансової діяльності на майбутнє: 1) як краще працювати; 2) куди доцільніше вкладати кошти. Тобто, у яку галузь або навіть завод, фабрику, підприємство в першу чергу інвестувати кошти тощо, які дадуть економію ресурсів по міжгалузевих зв’язках в інших регіонах, галузях, підприємствах тощо. Цю задачу до цього часу в сільському господарстві ніхто не вирішував.

До речі, я постійно пропонував окремим Прем’єр-міністрам України в своїх аналітичних матеріалах орендувати «Соловки» в Росії для аграрних реформаторів. На основі одного з них Прем’єр-міністр України Юрій Єхануров дав доручення окремим міністерствам з цього приводу. Через два тижні Президент України Віктор Ющенко зняв його з посади і замінив на Віктора Януковича, який відкликав дане доручення. Якби цього не трапилося, тоді різні шарлатами від науки не очолювали реформи й Україна не втратила б свій економічний й особливо людський потенціал.

В обґрунтуванні інвестування проектів в сільському господарстві слід передбачити природоохоронні витрати з тим, щоб досягти стійкості виробничих систем з умовою зменшення втрат на етапах виробництва, переробки, зберігання, пакування і реалізації. В умовах неймовірно високої еродованості земель (майже 60 %) та значної частки схилових земель не проведена оптимізація агроландшафту (визначення часток землі під оранкою, пасовищами і зайнятої лісами). Інститут охорони ґрунтів НААНУ (м. Луганськ) у свій час розробив комплекс програм еколого-економічної оцінки грунтозахистних систем землеробства з допомогою яких залежно від планової структури посівів сільськогосподарських культур розраховувалася потреба в капітальних вкладеннях на захист ґрунтів. При цьому, чим більшу частку в посівах планується розмістити більш інтенсивних культур (з високою ерозійною небезпекою), тим щільніше повинно бути розташування системи контурно-меліоративних лісових смуг, валів тощо, а відповідно зростатиме потреба в інвестиціях на захист земель.

І знову виявляється, що таку оцінку систем землеробства швидко практично неможливо провести за такими ознаками: 1) Інститут захисту грунтів понад 10 років тому ліквідували; 2) необхідно знати найбільш стратегічно прийнятну в оточені країн світу структуру посівних площ за регіонами та в цілому по Україні. Якщо й далі Україна буде забезпечувати ресурсами більш розумніші країни (зерновими й олійними культурами та продуктами їх переробки - висівками, шротами тощо, наслідком чого є суцільне безробіття на селі та мінімум грошової виручки в розрахунку на 1 га землі), тоді буде оптимальною одна грунтозахистна систем землеробства з відповідним розміщенням лісових смуг (за відстанню між ними). За раціональної структури посівних площ з державної точки зору (забезпечуються висока прибутковість, практично повна продуктивна зайнятість сільського населення, найбільш прийнятний розподіл податків до державного і місцевого бюджетів тощо) потреба в інвестиціях на захист земель буде вищою, а відстань (щільність) між лісосмугами повинна зменшитися, якщо враховувати екологічні обмеження.

У реальності, агрохолдинги на полях спалювали рослинні рештки разом із лісосмугами, чим були створені величезні поля - умови для застосування надпотужної техніки та широкозахватних сільськогосподарських машин. Виникли нові, як українські новації, «сівозміни» - землі кожного колишнього підприємства стали одним полем незалежно від ступеню еродованості, крутизни схилів кожної його частки, відстані розташування від річок, озер, боліт тощо. Більше того, за величезних розмірів полів ніщо не стримує водну та вітрову ерозію грунтів. Також землі зниклих сіл також включаються в обробіток тощо внаслідок чого Україна за щільністю сільського населення знаходиться у другій сотні серед країн світу.

Мабуть, що залежно від агроландшафту якогось географічного регіону (з урахуванням мозаїчного розміщення з ньому частки еродованих, схилових земель) та планової структури посівних площ повинні формуватися оптимальні за розміром підприємства. Це можуть бути на 50-5000 га землі і ніяк не понад 10 тис га (а тим більше понад 100 тис га), як бажають «слуги народу», якщо враховувати всі чинники гармонічного розвитку - соціально-демографічні, екологічні та економічні, що є складовими стійкості виробничих систем. Оптимальність за земельними розмірами та відповідна економія від масштабу досягається за умов: 1) один власник придбаває землю; 2) створюються фермерські кооперативи з використання техніки, переробки та збуту продукції.

Для поміркованих людей України стає зрозумілим, що реформатори-академіки володіють лише навиками заточування олівців. Адже існують нескінчена чисельність потоків різних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, які з різною ефективністю в технологічних процесах взаємодіють між собою за наявності різних прозорих і непрозорих схем в туманних надрах яких безслідно зникають не тільки прибутки, а й суми кредитів, державної підтримки тощо. У цьому неврегульованому хаосі загубилося 9,25 млн га землі державної власності (залишилося лише 0,75 млн га в першу чергу як бази нарахування податків), у блуканні між підприємствами (нескінченному перепродажі її один одному, як нового й небаченому у світі «удосконалені» ринку) постійно знаходиться вироблена сільськогосподарська продукція, податки на додану вартість повертаються до найбільш «удосконалених», з’являються «дуті» (рухалися лише документи на неіснуючий експорт) суми ПДВ тощо. Якщо ж запустимо ринок землі у виконанні згідно закону, то Україні непотрібна буде наука разом із вищезгаданими академіками. Поки-що думаємо і не будемо спішити продавати землю науки. Вона пригодиться науці, якщо вдало запустимо ринок землі і буде в пригоді населенню України, якщо залишимося без землі після її продажу країнам з дефіцитом землі (через підставних осіб або ж через оренду землі). Тому, мабуть, не будемо орендувати в Росії «Соловки», а терміново необхідно обладнати щось подібне у 30-кілометровій зоні Чорнобиля. Тоді, я впевнений, позбудемося в управлінні країною, наукою, галузями тощо тих, хто турбується про власне збагачення і абсолютно нізащо не відповідає.