Почався світовий фінансовий перелив

АНАЛІЗ І ПРОГНОЗ Почався світовий фінансовий перелив Криза в Південно-Східній Азії. Можливі наслідки для України Володимир ЦХВЕДІАНЕ Останніми місяцями діловий світ стежить за повідомленнями з Південно-Східної Азії ніби за зведенням з районів бойових дій. Хвалені "азійські тигри" помалу, але методично здають одну позицію за другою. При цьому головний бій вони вже програли: довіру інвесторів до цього сектора світових ринків, які розвиваються, і їхньої стабільності підірвано на довгі роки. Для більшості найбільших інвестиційних інститутів світу вкладення сюди відтепер за ступенем ризику прирівнюватимуться до інвестицій у регіони, що вже не раз зазнавали фінансових криз, як, приміром, Мексика. Таким чином, міф про інвестиційну "винятковість" і надпривабливість цих ринків, відомих динамічним розвитком, зруйновано.

Проте для аналітиків в азійській кризі немає нічого несподіваного. Досить подумки накласти одну на одну кілька карт Азії, а саме - природні ресурси, населення, найбільші виробництва, комунікації, основні фінансові центри. Й відразу бачиш невідповідність між розташуванням фінансових і всіх інших видів ресурсів (людських, природних, агрокліматичних тощо). Більше того, фінанси відсічено від "сфер свого застосування" політичними, ідеологічними та природними кордонами.

Усі "азійські тигри", а також Японія розташовані на периферії азійського континенту, причому не єдиними економічним поясом, а розрідженим ланцюжком. Вони або бідні природними ресурсами, або мають лише один-два їх види (нафта в Перській Затоці, олово в Малайзії), або загалом не мають ніяких економічно значущих ресурсів.

Бідна природними ресурсами Японія значною мірою вичерпала потенціал свого економічного зростання. У результаті прибутковість інвестицій упала, ступінь ризику в світлі останньої фінансової кризи збільшився, акції багатьох корпорацій переоцінено.

Індонезія з усіх "тигрів" має найбільші перспективи розвитку. Але вражає диспропорція в розміщенні продуктивних сил і людських ресурсів. Більша частина населення і промисловості зосереджено на одному і не найбільшому острові - Яві. Решту островів слабо освоєно, хоча вони, на відміну від перенаселеної Яви, досить багаті природними ресурсами.

Нарешті, Малайзію, Індонезію й Таїланд об'єднує з Сінгапуром, Гонконгом і Тайванем те, що в перших трьох, забезпечених ще не цілком розробленими ресурсами, попри досить строкатий етнічний склад, економіка значною мірою перебуває в руках китайської діаспори. А фінансовим центром "зовнішнього" Китаю (тобто китайської діаспори) донедавна був Гонконг. Ефект доміно тут спрацював з усією очевидністю.

Останні події підтверджують: те, що відбувається на фондових ринках Південно-Східної Азії, є локальною кризою для ринків, які розвиваються. Відбувається поступове переливання світових фінансових потоків з переоцінених ринків країн Південно-Східної Азії на відносно нові ринки країн, які мають величезні й досі незапитані ресурси (людські, природні та промислові): континентальний Китай, Росія, країни Східної Європи й СНД й деякі інші. Каталізатором такого переміщення є сучасна криза. Мінімум через півроку можна чекати на різкий зліт ринків, які розвиваються, за винятком фондових ринків країн Південно-Східної Азії, котрим, у найкращому випадкові, вдасться повернутися до докризового стану.

Тож варто зосередити увагу на інших азійських країнах (які не входять у групу "тигрів"). Усіх їх об'єднує те, що економічний потенціал значно нижчий від наявних у них ресурсів, тобто в них є резерв для економічного розвитку на багато років уперед. Для його прискорення потрібен приплив фінансових ресурсів ззовні, й цю потребу можна реально задовольнити лише через механізм становлення національних фондових ринків.

Світовий ринок капіталів, якому вже тісно в межах "старих" індустріальних держав, опановуватиме нові території, де, попри збереження високих інвестиційних ризиків, можливості для отримання прибутків величезні. Тиск цього ринку змусить, і вже змушує уряди держав, які ще нещодавно належали до "ворожого табору", приймати закони, які сприяють інвестиціям. За цих умов відпала необхідність в економічних і політичних сателітах Заходу, якими були "азійські тигри", котрі "намистом" оточували комуністично-неприєднану Азію (СРСР, Китай, Індію) під час холодної війни й після її закінчення.

Економічні успіхи Китаю настільки очевидні, потенціал настільки величезний, а режим (хоч і комуністичний) настільки міцний, що іноземні інвестори дедалі сміливіше вкладають гроші в його економіку. Проте головне для розвитку китайського ринку ще попереду. Уряд КНР уже виношує плани приватизації великих державних підприємств.

Російський фондовий ринок хоча зовні й повторює коливання світових ринків, але суть цих коливань дещо інша. Приміром, на російському фондовому ринкові 12 і 13 січня сталися два різних стрибки курсової вартості найліквідніших корпоративних цінних паперів. Це говорить про поступовий розігрів російського фондового ринку, що з певним запізненням, але неодмінно відіб'ється й на українському.

Україна, хоча її ніхто вголос і не називає азійською країною, за своїми економічними, природно-ресурсними й культурними параметрами стоїть ближче до Росії, країн СНД й решти азійських країн, ніж до Західної Європи. Основні наші промислові центри розташовано на Сході, "обернено обличчям" до Росії й інших країн Азії. Отже наші взаємозв'язки з новими ринками, що розвиваються, будуть їй лише на користь. А Європа, й не лише Європа, сама стукається до нас, позаяк ефективність вкладення капіталу в розвинених державах украй низька. Україні лише потрібно створити умови, й неодмінно прийдуть капітали, для котрих немає природних кордонів, і які спроможні через механізми фондового ринку пожвавити економіку, яка перебуває в надзвичайно сумному стані.