Нові акценти макроекономічної політики

Чи піде адміністрація Президента далі за «жорстку монетарну політику»? Олексій ПЛОТНИКОВ, доктор економічних наук Стаття радника Президента Анатолія Гальчинського викликає доволі суперечливі почуття. З одного боку, хочеться дізнатися щось абсолютно нове і фактично «з перших вуст», а з іншого — читаючи, відчуваєш однозначне розчарування.

Статтю написано в стилі колишніх напівстатистичних звітів, де за безліччю потрібних і випадкових цифр не видно авторського розуміння об’єктивних реалій та перспектив розвитку. Так, А. Гальчинський констатує, що не спрацював механізм «низька інфляція — зростання виробництва», що зріс дефіцит бюджету «до критичної величини», згадує 1992 та інші роки. У стилі гасел адміністрації Президента робиться абсолютно правильний висновок: «якщо не стануться радикальні зміни у фінансовій політиці», то стабілізаційні процеси в сфері виробництва можуть бути зірвані.

Проте із статті неможливо збагнути — чи існує в адміністрації хоч якесь розуміння можливостей реальної наповнюваності дохідної частини державного бюджету, погашення заборгованості із заробітної плати, розблокування кризи неплатежів, цивілізованого залучення в країну іноземного капіталу тощо.

Стаття не дає відповіді на головне на сьогоднішній день запитання — чи розуміють в адміністрації Президента всю драматичність ситуації в країні? Якщо проаналізувати офіційні дані про внутрішню і зовнішню заборгованість, обслуговування боргу, динаміку наповнення дохідної частини державного бюджету і прорахувати можливості Національного банку України в підтримці курсу гривні, — вимальовується майже критичне становище. Державі навряд чи вдасться втримати ситуацію більше як один місяць. Вже в липні можна чекати безпрецедентного обвалу курсу національної валюти та розкручення інфляційної спіралі.

На цьому тлі якось гасне навіть нове інтелектуальне досягнення автора — «двовекторність фінансової стабілізації». Країна вже звикла і притерпілася до схильності адміністрації до різних векторів. Інколи ця багатовекторність дуже нагадує прилад для вимірювання напрямку вітру — флюгер.

Досить фрагментарно автор торкається проблеми «сповзання економіки в ситуацію хронічної бюджетної (боргової) кризи», але чітке ставлення до цього процесу швидше боязливо-грайливе, ніж реалістичне. Тут констатація того, що фінансування бюджетного дефіциту почало здійснюватися на «більш цивілізованій основі», та початку формування ефекту «класичної боргової піраміди». Відповіді на запитання про механізм подальших дій, природно, немає.

Було б дуже цікаво дізнатися про роль і значення міжнародних валютно-фінансових установ у визначенні економічної політики держави. Опосередковано це простежується в переконаності автора статті в необхідності й надалі проводити жорстку монетарну політику («єдиний вихід із нинішнього фінансового становища — подальше зміцнення національної грошової одиниці»). У принципі, працівника адміністрації Президента можна зрозуміти — якщо розгнівати, наприклад, МВФ, фінансова ситуація в країні стане безпросвітно критичною раніше, ніж на це можна навіть сподіватися, а наслідки цілком очевидні. Проте дуже цікава аргументація того, навіщо потрібна жорстка монетарна політика. «З одного боку, з точки зору захисту прибутків населення, з іншого — активізації інвестиційного процесу». Якщо багатомісячну невиплату заробітної плати можна розглядати як «захист прибутків населення», то напрошується висновок: в адміністрації Президента працюють любителі чорного гумору. А якщо жорсткі монетарні заходи, що висмоктують усі соки з підприємств, повинні активізувати «інвестиційні процеси», то відразу стає зрозуміло, чому в Україні фактично відсутні іноземні та внутрішні інвестиції.

Пропоноване стримування інфляції шляхом підвищення рівня монетизації економіки цілком можна розглядати на лекції для студентів економічних вузів. Однак прив’язати цю теоретичну модель до умов деградуючої економіки України уявляється, м’яко кажучи, сумнівним.

Не менш цікаве положення про необхідність здійснення «з 1999 р. політики паритетного до темпів інфляції валютного курсу». Це положення обгрунтовується тим, що курс гривні залишається незмінним, завищеним, що відлякує експортерів, тощо. Проте якщо вище радник Президента говорить про необхідність «зниження прогнозованого рівня інфляції до 8-7% в 1999 р.», то як це ув’язується з фактичною пропозицією девальвувати гривню разом з інфляцією. Адже за ще більшого зниження інфляції гривня стане ще дорожчою. Швидше за все, автор статті сам не вірить у проголошені ним самим гасла про зниження інфляції.

Даючи оцінку статті загалом, можна віднести її швидше до «нотаток фенолога», причому фенолога, який перебуває на заслуженому відпочинку і час від часу радує вдячних читачів своїми цінними спостереженнями. А враховуючи відсутність у статті композиційної логіки, — цілком можливо, що запропонований матеріал — це швидше за все залишки від тексту послання Президента, які дуже хотілося опублікувати.

Однак сам факт появи цієї статті має й безперечно позитивне значення. Навіть побіжний аналіз структури тексту дуже багато говорить про потенціал економістів адміністрації Президента і саму адекватність їх розуміння соціально-економічних процесів у країні.