Настав час декарбонізації технологічної індустрії

Попри те, що технологічні компанії, як правило, визначають тренди, вони все ще перебувають у процесі розробки планів щодо скорочення викидів вуглецю

Технологічні компанії зазвичай є руйнівниками старих підходів та новаторами. Проте, коли йдеться про декарбонізацію, багато технологічних компаній стикаються зі складнощами перетворення прагнень у дії.

Насправді у більшої половини технологічних лідерів (53%) відсутня стратегія декарбонізації або конкретні цілі на шляху до неї. Такі результати наводить щорічне глобальне опитування KPMG, у межах якого було опитано 800 лідерів технологічних компаній.

ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ ДО ДЕКАРБОНІЗАЦІЇ

Що може бути причиною такого відставання, особливо з огляду на відновлення уваги до боротьби з кліматичними змінами?

Дослідники зауважують, що відповідь може бути різною, оскільки трансформаційні ініціативи мають різноманітні потенційні проблеми, які можуть стримувати швидкі і значущі результати. Хоч як дивно, проте на тлі всього іншого керівники технологічних компаній вказали на недостатню залученість правління і брак уваги інвесторів до короткострокових цілей, що стало двома основними перешкодами на шляху до декарбонізації. Опитування також засвідчило, що лише 13% технологічних компаній мають певні стимулюючі винагороди для директорів за досягнення цілей декарбонізації.

ФІНАНСОВІ ВТРАТИ

Мабуть, щоденні проблеми ведення бізнесу на тлі пандемії COVID-19, що триває, все ще є більш актуальними, аніж довгострокова мета досягти нульового рівня викидів. Цю гіпотезу підтверджують інші відповіді, які були отримані під час опитування. 64% лідерів технологічних компаній зазначають, що їхня організація не розрахувала потенційного фінансового впливу ризиків, пов'язаних з кліматичними змінами. І лише 24% кажуть, що зміни клімату враховуються під час прийняття їхніх рішень щодо фінансування.

ЗАТРИМКА ДЕКАРБОНІЗАЦІЇ

Затримка заходів щодо декарбонізації спричинятиме дедалі більше негативних наслідків для вартості капіталу, конкуренції за таланти, доступу до необхідних матеріальних ресурсів та довіри споживачів. Водночас технологічна індустрія дозріла, щоб повернути собі статус першопрохідця, використовуючи ресурси, публічну помітність та вплив, щоби стати новаторами і позитивними прикладами для наслідування в боротьбі зі зміною клімату, одночасно відкриваючи нові цінності для інвесторів, клієнтів та працівників.

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Україна разом з усім цивілізованим світом узяла на себе зобов'язання до 2030 року скоротити рівень викидів парникових газів на 40% порівняно з 1990 роком. Однак великий шлях декарбонізації країни лише починається.

Більшість великих промислових підприємств в Україні збудовані ще за радянських часів, коли питання економії енергоресурсів, впливу на природу чи ефективності виробництва відходили на другий план.

Тривалий час невисока вартість ресурсів не стимулювала власників бізнесу інвестувати в енергоефективність чи екологічну модернізацію. Однак після впровадження ринкових цін на газ та електроенергію епоха дешевих енергоносіїв закінчилася, а значна частина підприємств досі споживає такі ж обсяги енергії, як раніше.

Через це важка промисловість — великі металургійні заводи і теплові електростанції — серед лідерів щодо викидів СО2. З року в рік навколишнє середовище в Україні активно забруднюють ММК ім. Ілліча, «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Азовсталь» та численні ТЕС ДТЕК: Бурштинська, Курахівська, Запорізька, Ладижинська.

При цьому українська промисловість витрачає значно більше енергоресурсів для створення одиниці товару, а отже, створює більше викидів вуглецю та шкідливих речовин і є менш конкурентоспроможною на зовнішніх ринках.

Між рівнем споживання енергії та обсягами шкідливих викидів є пряма залежність: чим більше енергії споживається, тим більше шкідливих речовин потрапляє у навколишнє середовище.

Особливо — з огляду на значну частку вугільної генерації в енергобалансі України (майже 40%). Запровадження енергоефективних заходів — один із кроків, який зробить українців не лише багатшими, а й здоровішими.

За даними щорічного глобального дослідження Energodata, рівень енергоємності ВВП України перевищує середнє значення країн світу удвічі. Наприклад, рівень енергоємності ВВП Польщі у 2,5 разу нижчий, аніж в Україні, Німеччини — у 3,3 разу.

Інакше кажучи, для виробництва одиниці товару на українському підприємстві потрібно витратити у 2,5 разу більше енергії, ніж у Польщі.

За результатами дослідження британського аналітичного центру Carbon Tracker, яке було проведено 2018 року, Україна очолила список країн з найбільш неефективною і дорогою тепловою генерацією електроенергії у світі.

Як зазначають у Мінекономіки, 2018 року втрати енергії через низьку енергоефективність підприємств коштували Україні близько 1,5 млрд дол., що прирівнюється до траншу МВФ.

Протягом останніх п'яти років сукупний рівень енергоємності промисловості України скоротився лише на 4% за скорочення сукупної доданої вартості на 37% та скорочення обсягів споживання енергії на 39%. Це свідчить про низький рівень енерго- та екомодернізації виробництва.

Державну політику щодо підвищення енергоефективності на підприємствах можна умовно поділити на метод батога і пряника в різних формах. Працюють обидва методи.

Країни ЄС ідуть шляхом запровадження високих податків. У деяких країнах, наприклад у Чехії, поєднують регулювання зі стимулюванням — там звільняють від сплати податку на викиди підприємства, які впроваджують передові технології.

У Канаді активно підтримують промисловий сектор фінансово. Діють Федеральна програма енергетичних інновацій, Федеральний фонд низьковуглецевої економіки, Федеральний технічний фонд сталого розвитку та інші джерела прямого фінансування підприємств. Така ж практика запроваджена й у Німеччині: компанія Salzgitter — другий виробник сталі в країні — отримала від федерального уряду грант у 5 млн євро на переобладнання доменного цеху.

В Україні лише розробляють механізм компенсації для підприємств, які мають намір проводити енергоефективні заходи.