«Ми повинні суб’єктивізуватися в головах європейців»

І брати за приклад Балкани – детальніше про перспективи нашої країни розповіла «Дню» Любов Акуленко з «Українського центру європейської політики»

Питання вступу України в ЄС періодично актуалізується у головах представників влади, а пізніше – і в пересічних українців. Переважно це відбувається напередодні/під час відповідних офіційних заходів чи візитів офіційних осіб. Окрім «вступу», особливо часто використовують такі слова, як: євроінтеграція», «промисловий безвіз», «інвестиції». Про те, яка «цінність» цих означень і наскільки ми близькі до ЄС – розповідає виконавча директорка ГО «Український центр європейської політики» Любов АКУЛЕНКО.

ПОЛІТИЧНА ЧАСТИНА ВИКОНУЄТЬСЯ НЕПОГАНО

– Інтеграція України з ЄС. Є політична частина, а є – економічна. Наскільки Україна виконує їх. У яких сферах більше, а в яких – прогрес мінімальний?

– Якщо говоримо про інтеграцію України до ЄС, то Угода про асоціацію – окремий процес. Тому що вступ – це Копенгагенські критерії: політичні, економічні. Наразі вони до нас не застосовуються. Зараз в України угода, яка містить політичний, економічний і торгівельні блоки. І ми, як Центр, оцінюємо саме цю співпрацю. Політична частина виконується непогано. Наш аналіз показує – 65%, це зокрема:

• Внутрішні реформи – 55,4%;

• Зовнішня безпекова політика – 75%;

• Національна безпека і оборона – 80,9%;

• Верховенство права і свободи – 49,7%.

Чому так, бо там прості зобов’язання. Так само була дискусія про безпековий блок, мовляв, у нас високий відсоток виконання, тому що там лише приєднання до конвенцій, угод, які прописані.

Однак є так звані «червоні лінії, маячки», критичні точки, які ми перейшли: судова реформа (недореформовані суди), антикорупційна реформа, реформа держслужби. Ці проблеми є наріжними для європейців. Загалом політична частина є критично важливою для нашого просування далі до  Копенгагенських критеріїв.

Однак, можна також сказати, що ми тренуємося до членства, бо в нашій Угоді і в Копенгагенських критеріях є ідентичні сектори та блоки.

Економічний блок складніший, бо потрібно розвалити радянську машину ГОСТів та ДСТУ і перейти на європейські стандарти. Ми почали це робити, і я цьому радію.

– Що стає на заваді? Наскільки інтелектуально та технологічно Україна готова перейти до стандартів Євросоюзу?

– Думаю, нам потрібен час, щоби в політичній частині ми змогли цю гідру зламати. Треба також розуміти, що такі політичні зміни або відбуваються швидко, як це було в Грузії, але можливі відкати, або тривають довго. Я розумію, що ми йдемо шляхом, коли реформи потребуватимуть часу.

Вірю в те, що ми не Росія, що тут зміни будуть, оскільки у нас багато груп, які хочуть, щоби країна розвивалася і була європейською. Остання хвиля 2020 року Світового дослідження цінностей демонструє, що українці все більше наближаються до цінностей самореалізації, відходячи – від виживання. Для нас важливі демократія, свобода слова.

Інтелектуально у нас прекрасна робоча сила, але потрібно інвестувати гроші в науку та технології. Єдине, де немає цієї проблеми, це у сфері аграрних технологій, але є питання – українські чи куплені ми тут використовуємо. І в ІТ-секторі, але і тут ми розробляємо для когось, а не для себе.

Є технологічні питання. В ЄС зовсім інший підхід. Це їхні загальні правила безпеки. Наприклад, товар має бути безпечним, не бити струмом, щоби ним не можна було порізатися. А вже самі технологічні процеси – у кожній сфері є свої стандарти. Це вже питання бізнесу.

До речі, європейські принципи НАССР у харчовій сфері ми вже зробили і зараз працюємо з реформою дитячого харчування.

ВІЙНА З РФ ТА ВНУТРІШНІ ВИКРИВЛЕННЯ

- Як війна на сході України та ситуація з COVID-19 вплинули на євроінтеграційні процеси?

– Війна стимулювала нас розвернутися в бік Євросоюзу. Росія ще у 2011 році створювала проблеми для нашого експорту. І бізнес уже тоді почав переорієнтацію на Захід (тоді, власне, йшли переговори по Угоді).

Коли розпочалася війна, Європейський Союз відразу дав преференції для наших аграріїв, тому що вони розуміли, що Україну треба підтримати. Крім того, ми одразу після Майдану прийняли необхідне законодавство по аграрній групі і змінили правила та стандарти.

Промисловість постраждала дуже сильно. Бо тут були технологічні ланцюжки ще радянської економіки. Проте після початку агресії РФ Україна прийняла законодавство, яке запустило перехід на європейські практики технічного регулювання. Думаю, якби не війна, ми б дуже довго до цього йшли.

Через пандемію COVID-19  торгівельний баланс України у 2020 році просів. У 2019 році був 24 млрд доларів, а в 2020 – 21,9 млрд доларів. Зараз враження, що експорт стабілізується, і за останні 6 місяців він складає 13,4 млрд доларів. Припускаємо, що він вийде на рівень 2019 року, а може, й буде більшим.

– Була інформація про суттєву критику України з боку євроструктур, стосовно відкату реформ з державного управління… Окрім того, наскільки недореформованою у нас є сфера енергетики?

- В Україні тисячі держслужбовців було набрано без конкурсу. Враховуючи те, що ЄС дає гроші на цю реформу і багато хто з держслужбовців отримує зарплату з європейських фондів, я думаю, що це погано. Це теж та «червона лінія», про яку нам нагадуватимуть. Наша проблема в тому, що ми завжди даємо ЄС ці аргументи.

Якщо говорити про енергетику, то в цілому ми за останні п’ять років кардинально перебудували модель ринку. З централізованої радянської системи перейшли на конкурентний ринок європейського зразка. Ухвалили всі закони та підзаконні акти – максимально вирівнялися з ЄС.

По ринку газу ми навіть частково інтегрувалися до ЄС, європейських ланцюжків з його імпорту, маю на увазі.

От коли ми почали оцю модель ринку впроваджувати в себе, то виникли неприємні проблеми. Найголовніша – ми дуже некоректно продовжуємо підтримувати населення, викривлюючи ринок. Як це працює в ЄС? У них є ринкові ціни, постачальники купують газ, електроенергію для населення. Якщо європейський уряд хоче підтримувати населення, то вони це роблять через гарантування певних об’ємів. Постачальників зобов’язують, щоб цей енергоносій був для населення.

А держава Україна втручається в ціну. І це погано для «Нафтогазу», облгазів – вони мають збитки. Це спотворює ринок і призводить до корупції.

І щодо електроенергії – теж. Виділили ядерну енергетику в окрему групу і також змушуємо електроенергію продавати дешевше, ніж вона коштує на ринку.

Ми ніби зробили це, як у Європі, але сам ринковий механізм – викривлений. З двох причин: популізм, бо не можуть наші політики сказати, що ціна зараз на газ буде ринковою, а підтримувати ми будемо лише найбідніших. А другий момент – це корупція. Тобто на ринку один і той же продукт з двома цінами. Одна з них задумана як соціальна, а по факту до неї мають доступ й олігархи.

Усі розуміють, що ціна газу в Україні – це слизьке питання, бо ми бідна країна. Відпустити ціни у «вільний політ» – і буде криза неплатежів. У Європі, якщо споживач не платить, його штрафують, відключають газ чи електрику. У нас проблема якраз не в тих, хто отримує субсидії, а у середньому класі. У нас це люди, які не можуть претендувати на субсидію, але які не багаті. Однак потрібно застосовувати європейську практику.

КРИТИЧНО ВАЖЛИВА ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ

– А що в Україні з сектором електронних комунікацій – наскільки ми готові разом з Євросоюзом рухатися до Єдиного цифрового ринку?

– Намагаємося просуватися в цьому напрямку. Європа теж цей ринок розвиває, адже вона відстає від США та Китаю. Для України у цій сфері багато можливостей, особливо для входження в Єдиний цифровий ринок. Питання в тому, чи буде в нас політична воля, щоб з радянських криптоалгоритмів перейти до міжнародних. Бо те, що в нас є у цій сфері – це стара школа, яка тягнеться ще з часів СРСР.

Для розуміння, у нас фактично усі, хто використовують довірчі послуги, працюють ще на «радянському» стандарті. Тож для багатьох інституцій в Україні буде проблемою це обірвати.

Як варіант, паралельно можуть існувати дві опції, щоб розпочати поступовий перехід на ці європейські криптоалгоритми.

- Торгівля з ЄС. Наскільки приведення законодавства України до критеріїв Євросоюзу дозволить її розширити… Що зараз стримує найбільше?

- Тут питання не тільки стандартів, критеріїв, тут питання політичної волі. Але про все по порядку. В аграрному блоці є квоти, зрозуміло, що європейці будуть захищати себе. Але нам вигідно з ними працювати.

Ще є інша проблема. Ми більш-менш рухаємося по галузевому регулюванню: географічні зазначення, фермерство, насіння, маркування. Найбільший провал – у частині розвитку сільських територій. У нас село саме по собі, і це болюче питання. Тому що загальний світовий тренд – урбанізація. Селяни виїжджають в міста, і в Європі це враховують. Через свій аграрний фонд вони вкладають мільярд євро в підтримку малого фермерства. Це соціальний проєкт, щоби люди залишилися. У нас же був скандал, коли половину грошей на підтримку фермерів відправили на підтримку виробництва курятини.

З промислової групи товарів ми насправді не дуже багато чого зараз виробляємо – возимо сировину. Щоб нас допустили з товарами з доданою вартістю, то в ЄС уже діє регулювання. Якраз зараз ми б’ємося за «промисловий безвіз», щоб отримати доступ.

Ще питання в тому, що вони не довіряють нашим лабораторіям. Я не впевнена на всі 100%, але більшість наших лабораторій недореформовані, не мають необхідного обладнання та не можуть працювати на рівні європейських лабораторій. В ЄС зараз дають гроші своїм країнам-членам, щоб вони мали відповідне обладнання. А ми? Це питання дуже складне. Але думаю, вони будуть іти нам назустріч у певних питаннях.

Але тут ми знову повертаємося до політичної волі керівництва країни провести усі реформи, інакше нас завжди будуть повертати назад.

НЕРЕФОРМОВАНІ СУДИ, «ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ» ТА ГРАМОТНІ КОМУНІКАЦІЇ

– Питання про інвестиції – чому Європа, світ дуже обережно вкладають гроші в Україну. Ну, і ширше: наскільки ми близькі до вступу в ЄС?

– Інвестиції прийдуть сюди, коли будуть реформовані суди. Про це вже давно усі говорять.

Насправді чому президентка Естонії Керсті Кальюлайд так різко висловилася, мовляв, ще 20 років сюди не зайдуть. Тому що в їхнього бізнесмена дуже некрасиво забрали бізнес Sky Mall.

Питання інвестицій та  й членства в ЄС можна порушувати тільки тоді, коли та чи інша країна: і політики, і державні службовці готові нас підтримувати. А ми переходимо «червоні лінії», які виставляє ЄС, і паралельно ще й сваримося з нашими партнерами, які можуть підтримати наше членство.

Якщо ми хочемо бути в Європі, то маємо враховувати їхні інтереси тут. А ширший контекст такий, що ми повинні бути на політичних радарах країн ЄС, світу і не тільки на них, ще – на торгівельних, економічних, культурних. Треба проводити окрему роботу з депутатами країн Європи, високопосадовцями. Зокрема, цим має займатися громадянське суспільство, і багато хто це вже робить. Також держава має стимулювати такі неполітичні контакти.

І не треба думати, що наші друзі будуть й так нас підтримувати. Наше членство – це як крихкий лід. Треба грамотно комунікувати зі всіма.

Бо тільки коли в парламенті Франції, Іспанії та інших країн з’являться парламентарі, дружні до нас, які знають про наші проблеми, успіхи, тільки тоді є шанс. Ми повинні суб’єктивізуватися в головах європейців. Наше місце має бути не в кейсі східних сусідів ЄС, таких, як РФ, Азербайджан та Грузія. Ми повинні бути на «європейських радарах членства» як Балкани.