Ковбаса пахне грішми

Якщо виробник почувається господарем

На нещoдавніх зборах акціонерів Київського м’ясокомбінату один із кандидатів
на пост керівника підприємства з трибуни пообіцяв навести порядок і, насамперед, звільнити «несунів». Зал відповів несхвальними репліками.

Нічого дивного в такій реакції акціонерів немає: серед них чимало працівників комбінату, котрі (на відміну від трудівників багатьох інших великих столичних підприємств) регулярно одержують зарплатню, але, як у нас заведено, хочуть жити ще краще, і причому негайно.
Однак збувати крадене стає дедалі важче. Керівники галузі скаржаться на низький попит на ковбасу. Здається, не останню роль у цьому грає масове розкрадання з підприємств. Кількість пропонування «з рук» за порівняно (з магазинними) низькими цінами вражає — досить відвідати ринки. При цьому деякі продавці скромно опускають очі: мовляв, зарплату ковбасою виплачують...

На такому великому підприємстві, як Київський м’ясокомбінат, важко вирішувати серйозні проблеми, які вимагають злагоди між акціонерами. Останніх тут більше як 14 тис. чоловік, а от великих пакетів акцій ні в кого немає.

Подібні м’ясні гіганти, котрі в минулі роки виробляли до 100 тонн продукції на добу, і сьогодні випускають основний обсяг м’ясних продуктів, пропонованих вітчизняною торгівлею. Хоча найкращі з них тепер виробляють утричі менше.

За даними начальника головного управління м’ясної промисловості МінАПК Володимира Попова, сьогодні в галузі більше як 700 малих підприємств. Вони переробляють лише близько 10 — 15% од загального обсягу м’яса. Зауважимо, що точну кількість м’ясопереробних малих підприємств визначити важко. Серед них є такі, які випускають дві-три сотні кілограмів ковбаси на тиждень і не утруднюють собі життя офіційною реєстрацією. Ті, котрі крупніші, можуть виробляти від тонни на тиждень до декількох тонн на добу. В одному тільки Києві подібних приватних підприємств близько двох десятків. Їм не властиві такі біди колишніх державних гігантів, як інертність менеджменту, роздуті штати і, як наслідок, низька виробнича дисципліна (той же Київський м’ясокомбінат працює на одну шосту потужності, а скоротити чисельність працівників на ньому ніяк не наважаться, що призвело до значного падіння продуктивності праці).

Із другого боку, малі потужності не дозволяють приватним підприємствам розширювати асортимент продукції, який залежить від якості перероблюваного м’яса. Для виготовлення різних видів ковбас та інших м’ясопродуктів потрібні абсолютно різні сорти м’яса, і, щоб випускати, наприклад, яловичу ковбасу вищого гатунку, потрібно мати відповідне м’ясо. А його в туші — тільки п’ята частина.

І загальне лихо великих і малих підприємств — відверто слабка технологічна база. Однак підприємці викручуються: віднаходять кошти, щоб обладнати міні-цехи найнеобхіднішим, об’єднують обладнання в єдиний комплекс і виявляють дива раціоналізаторської думки. При цьому примудряються в найкоротші терміни окупити витрати і відчувати себе впевнено в конкурентній боротьбі.

Стосовно ж великих комбінатів, то, за словами Володимира Попова, не більше, як 20% із них обладнані відповідно до сучасних вимог. Є, щоправда, кілька комбінатів, де частка такого устаткування сягає 70 — 80%.

Узагалі в Україні виробляється тільки близько 15% од необхідного для м’ясної промисловості устаткування. Але й ця продукція трьох заводів продмашин — Полтавського, Донецького і Черкаського — не може конкурувати з імпортною. Досі Україна купує устаткування для вакуумних цехів. Не випускається в нас і холодильне устаткування.

Але чи такі вже безперспективні великі підприємства, як це може видатися? Повертаючись до Київського м’ясокомбінату, зазначимо, що його частка в реалізації по Києву останнім часом падає. Позначилися як об’єктивні причини, так і бурхливі мітинги замість роботи наприкінці минулого — початку цього року. Звільнену нішу зайняли аж ніяк не «спритні приватники», а підприємства з Вінницької, Житомирської, Рівненської та інших областей, які починають адаптуватися в ринкових умовах. Великий обсяг м’ясопродуктів на столичний ринок «викидає» Мелітопольський м’ясокомбінат, освоївши виробництво делікатесів. Інший лідер — Донецький м’ясокомбінат із розумом використав іноземні інвестиції. Дійшло до того, що в магазині, майже по сусідству з Київським м’ясокомбінатом, продається ковбаса з Ковеля.