Фінансова еліта України

Чого бракує Україні більше — якісної еліти чи лідерства? Як підвищити роль «еліти впливу»?

Світ рухається до авторитаризму і подальшої інформаційної глобалізації, вважають дослідники. Але, хоч як це парадоксально, при цьому роль національних еліт як колективного інституту суттєво не зменшується. Навпаки, якість національних еліт дедалі більше набуває реального значення і ваги, а захист фінансових інтересів держави стає ключовою складовою національної безпеки. Недарма досвід і знання гуру-професіоналів, створення так званих think tank стає дедалі популярнішим трендом у багатьох країнах, а державні мужі в успішних країнах дедалі більше послуговуються аналітикою, в тому числі незалежних експертів та недержавних об’єднань.

ФІНАНСОВА ЕЛІТА. ХТО ЦЕ?

Нагадаємо класичне визначення: у сучасній термінології — це група осіб, яка займає провідне або керівне становище в будь-якій галузі людської діяльності, в тому числі економічній (фінансовій). Тобто це група людей, які, по-перше, приймають рішення для(за) багатьох, а по-друге, в цих рішеннях передбачають горизонти, які простягаються за межі їхнього особистого життя. До еліти відносять як еліту влади — тих, хто власне приймає рішення, так і еліту впливу — тих, хто безпосередньо не належить до влади.

У нашій країні формування еліти, зосібна фінансової, має свою специфіку.

1. Уряд, за окремими винятками, проблематично відносити до еліти, оскільки зазвичай його функціонери в реальності керуються досить короткотерміновими цілями.
2. Народних депутатів можна було би зарахувати до категорії фінансової еліти, адже вони залучені до розробки ухвалення законів, але досить значна частина цих людей не зовсім розуміє суті прийнятих рішень, просто натискаючи кнопки на панелі для голосування.

3. ТОП-менеджери фінансових регуляторів за визначенням мають бути представниками фінансової еліти. Тут ситуація краща, і, вочевидь, не в останню чергу завдяки тому, що існують міжнародні вимоги (критерії) до відбору таких людей.
4. Колишні урядовці й ТОП-представники фінансових регуляторів станом на сьогодні не інституціалізовані в якусь спільноту — їхнього голосу, за окремими випадками, майже не чути. Хоча вони завдяки своєму досвіду мають можливості стати реальною фінансовою елітою впливу і надавати реальну допомогу в формуванні фінансово-банківської політики.

5. Академічно-професорський склад економічних вишів більшою мірою відповідає другому принципу, але в абсолютній більшості не бере участі в ухваленні державних рішень. Те саме можна сказати і про деяких колишніх фінансово-банківських ТОП-менеджерів та представників нашої діаспори, журналістів.
6. Власники й діючі ТОП-менеджери приватного фінансово-банківського бізнесу, як правило, працюють через саморегулятивні об’єднання (асоціації), і їх також можна віднести до фінансової еліти впливу. Адже рішення цього соціального стану впливають на мільйони громадян — пересічних клієнтів. А якщо ці рішення впливають і на державні інтереси, то їх можна (а може, й потрібно) віднести до владної еліти.

Актуальним залишається неврегульований конфлікт суспільних та приватно-групових інтересів.

ДЛЯ ВАЖЛИВИХ ВЧИНКІВ НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО СТАВАТИ (БУТИ) ЕЛІТОЮ. ДОСИТЬ БУТИ ВИЗНАНИМ АВТОРИТЕТОМ У СВОЇЙ  СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ. АВТОРКА КНИЖКИ ПРО ДАЛЮ ГРИБАУСКАЙТЕ В КНИЖЦІ «ВЕЛИКА ПРЕЗИДЕНТКА МАЛЕНЬКОЇ КРАЇНИ» НАВОДИТЬ БЕЗЛІЧ ДЕРЖАВНИХ РІШЕНЬ, ЯКІ ПРИЗВОДИЛИ ДО ТОГО, ЩО ОСОБИСТО ГРИБАУСКАЙТЕ І ЧЛЕНИ ЇЇ  КОМАНДИ ЧИМАЛО ВТРАЧАЛИ: ГРОШЕЙ, ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ  ПІДТРИМКИ ТОЩО. АЛЕ НА ДОЛЕНОСНІ РІШЕННЯ ГРИБАУСКАЙТЕ ТА ІЇ КОМАНДУ ОДНОДУМЦІВ СПОНУКАЛИ МОРАЛЬ ТА ОСОБИСТЕ ЛІДЕРСТВО. ВОНИ СВІДОМО ЙШЛИ НА ПЕВНУ ЖЕРТОВНІСТЬ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Тобто, як свідчить побіжний аналіз, фінансова еліта в Україні існує. Питання в її якості. Згідно з рейтингом якості еліт, що його склав університет Сент-Галлен (Швейцарія), Україна посідає 76-те місце серед 151 держав. (Минулоріч показник нашої країни не розраховували.) Так би мовити — країна-середнячок. Очолюють рейтинг Сингапур, Швейцарія, Велика Британія, Нідерланди, США, Швеція, Ізраїль, Норвегія, Австралія і Данія. Здебільшого, це держави зі сталими демократіями. Якісний рівень еліт досягається завдяки координації ресурсів: знань, людей та фінансів. Еліти високої якості повертають суспільству більше, аніж забирають у нього, а низькоякісні — навпаки. Це ще раз підтверджує високе суспільне значення якісних еліт (посилання на рейтинг).

ЕЛІТАРНІСТЬ ЧИ ЛІДЕРСТВО?

Хтось мудро зазначив: не так важить, як тебе називають зараз, як те — що ти насправді робиш і як назвуть тебе потім. Насправді ж, для важливих вчинків не обов’язково ставати (бути) елітою. Досить бути визнаним авторитетом у своїй сфері діяльності. Авторка книжки про Далю Грибаускайте в книжці «Велика президентка маленької країни» наводить безліч державних рішень, які призводили до того, що особисто Грибаускайте і члени її команди чимало втрачали: грошей, електоральної підтримки тощо. Але на доленосні рішення Грибаускайте та її команду однодумців спонукали мораль та особисте лідерство. Вони свідомо йшли на певну жертовність.

В Україні теж є гарні приклади лідерства, коли люди приймали важливі рішення, брали відповідальність на себе, працювали на державу і майбутні покоління. Найперше — це наші воїни, захисники від російської агресії. На фронті зараз справжня кузня нової еліти.

Але й у тилу маємо силу-силенну викликів, у тому числі у фінансово-банківській сфері, де формується нова фінансова еліта. Боротьба з корупцією, олігархатом проявляє людей, наче лакмусовий папірець. Чи дозріло наше суспільство, щоб гідно оцінити вчинки наших колишніх керманичів: Вадима Гетьмана, Анатолія Гальчинського, Віктора Пинзеника, Віктора Ющенка, Ігоря Юшка, а також Валерії Гонтарєвої або Наталії Яресько та їхніх колег? Гадаю, велике бачиться на відстані. Нащадки зможуть оцінити лідерські дії низки наших керівників. Подеколи лідерські вчинки варті чогось більшого, аніж сама належність до еліти.

Як правило, управлінці стають предметом історичного аналізу, як, до прикладу, в книжці фінансового експерта Алли Ковтун «Сальдо великих грошей». Авторка тактовно дає можливість кожному читачеві зробити власну оцінку діяльності 30-річної давнини відомих особистостей. Скласти, так би мовити, свій власний рейтинг фінансової еліти. На мене особливо вплинули державницькі вчинки Віктора Пинзеника, Віктора Ющенка, Олександра Савченка. Цей вибір може бути різним. Один читач, скажімо, у своїй рецензій на зазначену книжку нещадно критикує моральний аспект діяльності фінансистів і банкірів, хоча, як на мене, вони всього-на-всього були і є відбитком загального рівня суспільної моралі. Саме моральні засади актуалізують питання: чи взагалі можливе соціально орієнтоване лідерство у приватній фінансово-банківській сфері? Адже суть роботи, скажімо, комерційного банку полягає у збільшенні прибутку установи. І це — питання вибору багатьох фінансистів.

Проте якщо ми говоримо про розвиток держави загалом, то в цьому контексті необхідно говорити також про довгострокові репутаційні цілі. І тоді банки за рахунок власних прибутків, до прикладу, знаходять кошти на стипендії для обдарованих дітей і молоді, створюють благодійні фонди й інші соціальні преференції. На щастя, такі люди у нас були і є. Колеги-економісти вважають фінансовою елітою Володимира Матвієнка, Сергія Тігіпка, Романа Шпека, Олександра Пасхавера, Сергія Оксаніча. Мабуть, сюди ж можна додати Олександра Деркача, Володимира Лавренчука й нині покійних Федора Шпига та Германа Яндовського, а також керівників банківських асоціацій Антоніну Паламарчук та Олександра Сугоняко. Крім наших вітчизняних авторитетних експертів, «іноземці» Олена Кошарна (Horizon Capital), Томаш Фіала (Dragon Capital) демонструють зразки соціального лідерства національного масштабу, на які теж варто звернути увагу.

ПРО ВАЖЛИВІСТЬ СТВОРЕННЯ ОБ’ЄДНАННЯ ЕКСПЕРТІВ-ПРАКТИКІВ

Отже, твердження про те, що у нас відсутня еліта, зокрема фінансова, — не відповідає дійсності. Згідно із зазначеним рейтингом, у нас є еліта поки «середньої якості», що вже непіогано. Її якість зростатиме не в останню чергу завдяки зміненню цінностей суспільства. Питання в тому, чи використовує суспільство належним чином досвід тих, хто подолав непростий управлінський і науковий шлях у фінансово-банківській сфері? На жаль, ні.

Якщо згадати 2014 рік, то тоді суспільно-економічна криза змусила небайдужих, соціально активних громадян ситуативно об’єднатися, щоби обговорити й виробити практичні рекомендації тодішньому керівництву НБУ та урядові. Досвід виявився корисним і наводить на думку про необхідність створення постійно діючого об’єднання експертів-практиків.

Це можна зробити за допомогою діяльності громадської організації, яка дала б можливість донести незалежну експертну думку до фінансової влади й більш широкого суспільного загалу. Вироблення експертної думки в колі незалежних та незаангажованих експертів може бути дуже потрібним для управлінських і державних рішень. А оскільки еліти мають здатність до ротації, то її представники можуть залишати це «впливове коло» і через певний час повертатися до можливості ухвалення рішень. Це може бути перспективним полігоном формування кадрів. Іншим напрямком діяльності такого об’єднання могло би стати підвищення рівня фінансової грамотності населення. Тут роботи вистачить усім.