Диктатура на двох

Після масових і тривалих протестів білорусів минулого року, Олександр Лукашенко із своїми опричниками не просто вистояв, а розгорнув масові репресії проти власних громадян, полюючи за кожним, хто думає і робить інакше ніж цього хоче режим. Постійні облави, арешти, тюремні терміни, побиття, ліквідація опонентів і просто незгодних. Причому це робиться не тільки в самій Білорусі, а іноді і в інших країнах, куди пускає свої щупальця режим. І якщо в серпні 2020-го здавалося, що шанси скинути диктаторський режим Лукашенка великі, то сьогодні, на жаль, вони суттєво зменшилися.  

«Лукашенко свою авторитарну систему будував 26 років, проливши чимало крові, - коментує «Дню» білоруський опозиціонер, засновник проєкту «Білоруський кризовий центр» (Львів) Алєсь Францкевич. - Але хто головний фальсифікатор тих же виборів на рівні виконавця? Директори, завучі шкіл, ректори, проректори вишів, керівники заводів і т.д. Ці люди фактично беруть участь у всіх злочинах, які відбуваються 26 років за правління Лукашенка. Всі ці виконавці зрештою відточують схеми, методи, закони, які слугують режиму. Тобто система укорінилась не одразу, а протягом всього цього часу».

Тисячі білорусів змушені були покинути рідну країну через переслідування і постійну небезпеку власному життю. Особливо після останніх масових протестів в Мінську та інших містах Білорусі. Але боротьба активних протестувальників все-одно продовжується.

Днями лідер Білоруського об'єднання робітників Сергій Дилевський закликав білорусів залишатися вдома з найближчого понеділка.

«Ми, Білоруське об'єднання робітників, оголошуємо про початок загальнонаціонального страйку з 1 листопада 2021 року. Ми зупинимо виробництва у всій країні, допоки кожну з десяти вимог не буде виконано», - заявив Дилевський у своєму відеозверненні (charter97.org). За його словами, на сьогодні жодної з десяти вимог так званою владою не було виконано.

Нагадаємо, 31 серпня Білоруське об'єднання робітників, працівники білоруських підприємств оголосили про початок передстрайкового стану на території Республіки Білорусь і висунули свої вимоги до «влади». Серед цих вимог були: припинення репресій, звільнення всіх політичних в'язнів і незаконно заарештованих, а також початок прямих переговорів між владою і демократичними силами з обов'язковою участю робітничих лідерів про проведення нових президентських і парламентських виборів для розв'язання політичної та економічної кризи.

Більшість демократичних країн світу, в тому числі й Україна, не визнають легітимність режиму Лукашенка після минулорічних так званих виборів. Але Лукашенкові на це плювати, він продовжує війну проти власного народу. Які шанси у страйку підважити режим? 

«До страйку в Білорусі я, на жаль, ставлюсь скептично, - каже Алєсь Францкевич. - І справа тут не в конкретному заході, а в тому що сьогодні народ дуже сильно заляканий. В Білорусі розкручений маховик репресій. Будь-який прояв іншої думки, тим більше радикальних дій, прояв протесту буде подавлений жорсткими методами. Більшість активних громадян вимушені були залишити свою країну. А це представники свідомого громадянського суспільства. Багато з тих, хто залишився знаходиться в тюрмах. Тривають постійні обшуки, арешти, суди. Доходить до того, що двері осель незгодних просто виламуються правоохоронцями. Тому сам протест існує і нікуди не дівся. Але його прояв постійно придушується. Не будемо також забувати, що крім складної ситуації в економіці, в Білорусі жахливий стан з ковідом. Божевільні ж заяви про відміну масочного режиму ще більше погіршили ситуацію».

Що дозволяє чинному режиму Лукашенко триматися? Це ж не тільки внутрішні репресивні методи. Опорою, як фінансовою, так і силовою, слугує Кремль. Після посилення персональних та економічних санкцій з боку Заходу проти білоруського режиму, Лукашенко постійно їздить в Росію з протягнутою рукою, просячи дати йому чергові кредити, інакше втриматися він не зможе. І Москва дає. Але у неї свої розрахунки і плани. Якщо коротко, то це аншлюс Білорусі. Для цього у Росії існує інструмент «союзного государства», затверджений ще в 1990-х за часів Бориса Єльцина, а згодом підхоплений Владіміром Путіним, який почав грати в ньому першу скрипку (раніше це намагався робити Лукашенко).

Інструмент цей передбачав інтеграцію двох країн з поетапно організовуваним єдиним політичним, економічним, військовим, митним, валютним, юридичним, гуманітарним та культурним простором. На практиці ж все рухалося з великим скрипом, бо всі ці роки Лукашенко пручався повноцінному об’єднанню, розглядаючи суверенітет Білорусі як власну страховку від зовнішньої залежності і право на безкарне владарювання у своїй країні. Але минулого року після протестів все змінилося. Побувавши останнього разу у Москві у вересні цього року «бацька» привіз звідти не тільки чергові випрошені 630 млн. дол. кредиту (просив 3 млрд. дол.), а й узгоджені з Путіним всі 28 так званих «дорожніх карт» з інтеграції Білорусі й Росії. 

Кремль з одного боку, не дає режиму Лукашенка впасти, бо буде поганий приклад для росіян і Путіна, а з іншого – Москва тільки і рада злочинам Лукашенка, бо так легше загнати його в глухий кут і провести коридором, який має закінчитися поглинанням Білорусі. Тому для України і Заходу «союзное государства» Білорусі та Росії на сьогоднішній день – це спільна загроза.  Як приклад можна згадати дії білоруського режиму, які явно підтримуються росіянами, по створенню великих штучних проблем на польсько-білоруському та литовсько-білоруському кордонах з перекиданням нелегальних мігрантів з Азії в Європу. А отже і відповідальність обидва режими (лукашенківський та путінський) мають нести спільно. 

«Наразі Захід має запустити черговий пакет економічних санкцій проти Білорусі, - нагадує Алєсь Францкевич. – Але ні для кого не секрет, що всю цю репресивну машину в Білорусі спонсорує Кремль, бо силові та інші лояльні сегменти треба підтримувати матеріально, інакше існувати вони не зможуть. Якщо зробити так, щоб фінансування з Москви припинилось, то репресивна машина зазнає величезних труднощів. Західні санкції мають зробити все, щоб Росія не могла фінансувати білоруського диктатора, інакше російський бізнес так само буде потрапляти під санкції. Найкраще було б, щоб санкції проти режиму Лукашенка йшли в парі з санкціями поти Кремля».

Не дивлячись на складність ситуації, вільні білоруси не покидають надій скинути диктатора, адже рано чи пізно будь-який подібний режим закінчує своє існування. Питання лише в часі і ціні, яку потрібно заплатити. «Раніше існував медійний вакуум і не було альтернативних ЗМІ, - пояснює Алєсь Францкевич. – Тому формувався міф про хороші білоруські дороги і смачну молочку. По цій інформації створювався образ РБ, в тому числі, в сусідніх країнах. Але завдяки інтернету і соціальним мережам, завдяки молоді стало відомо про масштаби репресій та інші утиски в Білорусі. Лукашенко не зможе все це безкінечно контролювати – еволюція так чи інакше має змінити нинішній стан речей».