«Така самовпевненість може бути дуже загрозливою»

Минулої п’ятниці під час політичного ток-шоу «Свобода Слова Савіка Шустера» відбувся прикметний діалог між відомим українським соціологом, заступником директора Інституту соціології НАН України Євгеном Головахою та Міністром Кабінету Міністрів України Дмитром Дубілетом щодо оцінки наявного населення України. Євген Іванович наполіг, що в країні необхідно провести традиційний перепис, який дасть більш точний результат. Міністр опонував йому в тому дусі, що традиційна методика забере багато часу і дорого обійдеться. Великий бум у соцмережах викликав допис нардної депутатки від «Слуги народу» Лізи Богуцької, яка написала: «Стоїть зараз Дубілет у Шустера і якийсь Євген Іванович позаминулого століття. Стоїть майбутнє і минуле. Треш. І дідусь намагається розповісти Дубілету, як правильно проводити достовірний перепис, якщо двері агентам не відчиняє 25% людей. Думаю, що він і телефоном кнопковим користується, а вдома дзвонить з дискового, який застромлений к спеціальну розетку... Юлія Володимирівна теж за паперові трудові книжки. Без них країна не розвинеться. А у своєму "Новому курсі" була виключно за діджиталізацію. Навіть Льошу Жмеренецкого юзала на предмет цифрового прориву.... Королівська закотила до стелі очі. Кошмар. Який лютий совок головного мозку у противників сучасності». Дискусія викликала резонанс у соцмережах, зокрема і щодо того, хто ж насправді є відсталим, а хто просунутим і сучасним. А сама депутатка вже в понеділок написала у фейсбуці пост із вибаченнями: «Кілька днів тому я написала пост про Дмитра Дубілета в програмі Шустера. Його опонента назвала «якимось Євгеном Івановичем з позаминулого століття». Виявилося, що це дуже відомий соціолог Головаха. І виходить, що я образила людину, назвавши її «якимось, з далекого минулого» і «совком». Приношу свої вибачення Євгену Івановичу Головасі…»

«День» запитав Євгена Головаху про його враження від розмови на ток-шоу:

– Мені здається, що в цій події є певний ідеологічний сенс. Бо з погляду відносно молодих людей, які зараз прийшли до влади, ознакою сучасності є все, що пов’язано з сучасними технічними носіями інформації, скажімо, смартфонами, планшетами – в кого вони кращі і більші, той і більш сучасний і має визначати життя країни. Є уявлення про те, що якщо ти можеш упоратися із планшетом чи смартфоном, ти вже можеш керувати будь-якими складними соціальними системами. Це велика ілюзія. Це тільки технічні засоби або база для розрахунку певних схем для вирішення певних завдань, які може поставити тільки людина, котра розуміє всю складність соціальної системи. У цьому сенсі головною ідеєю мого звернення до міністра, який майже своєю волею може скасувати або не скасувати перепис населення, було – пояснити йому, що будь-які реєстри, як би вони зручно не були зроблені з технічного погляду, не замінюють перепис, бо не дають взаємопов’язаних даних. Окремі реєстри ми можемо отримувати будь-як, хоча вони теж, до речі, далеко не точні, у мене досвід роботи з реєстрами дуже великий, це окрема розмова. Але якщо ми зводимо окремі реєстри, ми ніколи не отримуємо те, що дає і вибіркове, а ще краще – суцільне дослідження, тобто взаємопов’язані дані. Коли ми можемо розробляти таблиці будь-якої глибини для будь-якого регіону, і це дає можливість усім управлінцям отримувати дані будь-якого рівня за всіма ознаками. Мені здається, що вони цього просто не розуміють. І це достатньо загрозлива ситуація.

І по-друге, коли мені пояснюють, що в мене старий телефон, а у них новий, то я «старе», а вони – «нове», у мене виникає такий образ. У мене є 8-річна онука, яка справді значно краще справляється з планшетом, я їй тут трохи заздрю, і смартфон у неї кращий.

…Але коли треба переходити вулицю з напруженим рухом, то чомусь я її беру за руку і переводжу, а не вона мене. І коли в неї виникає якась проблема, то вона біжить до мене по допомогу, а не я до неї. Мені здається, що така самовпевненість, що ти все знаєш і все можеш, може бути дуже загрозливою.

Ми всі розуміли, коли прийшла до влади нова команда, «Слуги народу», що це переважно люди, які не мають досвіду управління. Зрозуміло, це велика проблема. Також ми розуміли, що серед них немає єдності, бо це дуже різні люди і неясно, як із них зробити команду управлінців. Але головне, що ми сподівалися, що вони захочуть цього навчитися. А тут у мене вже виникають певні підозри, чи хочуть вони взагалі чогось навчитися. А інакше вони опиняються в ситуації, коли людина керує тим, чого не розуміє.