Шляхетна Людина науки

Трагічну звістку повідомив у соцмережі Богдан ЧЕРВАК, голова ОУН. Він написав: «28 березня ц.р. передчасно пішов із життя Сергій КОТ, голова правління Фундації ім. Олега Ольжича, багаторічний діяч Проводу ОУН». У це тим складніше повірити, адже буквально вчора ми спілкувалися із Сергієм Івановичем щодо його надісланого актуального матеріалу, сповненого хвилювання за теперішнє і майбутнє України, ця, як завжди, глибока стаття вийшла на сайті «Дня» сьогодні.

Колега пана Сергія, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Тетяна ЄВСЄЄВА також поділилася у фейсбуку: Наш привітний, життєрадісний, енергійний та суперталановитий колега... Море ідей, море запланованих досліджень, завжди тверда позиція у питаннях повернення української культурної спадщини, розкиданої вітрами історії музеями та колекціями Мордору. Зупинилося серце. Яка втрата для всіх, хто його знав! Яка втрата для української історичної науки!...»

Богдан Червак нагадав: «Сергій Іванович КОТ народився 22. 10. 1958 року у Києві, історик. Закінчив Київський педагогічний інститут (1980). Відтоді працював в Інституті історії України НАНУ. Від 1999 – керівник Центру досліджень проблем повернення та реституції культурних цінностей. Розшукав і повернув із РФ частину архіву та меморіальних речей О. Довженка, зокрема його «Автопортрет», який вважався втраченим; із США – бібліотеку та частину архіву архітектора й мистецтвознавця О. Повстенка. Автор багатьох наукових праць з історії національно-визвольного руху, зокрема ОУН, Буковинського куреня, трагедії Бабиного Яру».

Ігор СЮНДЮКОВ, редактор історичних рубрик газети «День», пригадує:

– Я знав Сергія Івановича Кота останні 5 років. Наша газета неодноразово друкувала його глибокі розвідки з питань збереження найвищих зразків української культури, переміщених на територію рф. Сергій Іванович був найкращим в Україні фахівцем з проблем захисту національної культурної спадщини України, це можна стверджувати без перебільшення. Але понад те – це була воістину світла людина, надзвичайно інтелігентна, спокійна. Це був зразок справжньої української людини науки, залюбленої у свою батьківщину, свою справу. Ми з Сергієм Івановичем свого часу, чотири роки тому, їздили в Харків із представленням книги з Бібліотеки «Дня» «Корона, або Спадщина Королівства Руського», і я переконався, наскільки багато знає ця незвичайна людина, але водночас наскільки скромним при цьому є Сергій Іванович. Він ніколи не хизувався своєю ерудицією, що, до речі, відповідає закону життя: непересічні люди майже завжди скромні.

Восени минулого року ми надрукували у чотирьох подачах на сторінці «Історія і Я» ґрунтовну статтю Сергія Івановича про культурні цінності України, які були свого часу рейдерськи захоплені Росією – від доби Київської Русі до ХХ століття. Окремо в цій розвідці Сергій Іванович зупинявся на проблемах культури взаємин України та Німеччини, бо багато надзвичайно цінних культурних здобутків залишилось на території Німеччини, частина, навпаки, була вивезена після завершення Другої світової війни, відбувся обмін культурними цінностями, взаємне переміщення. Тут треба було розставити всі крапки над і, що Сергій Іванович блискуче зробив. Охочі, кого це зацікавить, можуть почитати цей матеріал – він вийшов на сторінках «Дня» в листопаді минулого року (див. «Гуманізм чи варварство?»  ).

Я знав, що Сергій Іванович після трагічних подій російсько-української війни залишив Київ, і була інформація, що в нього є проблеми з серцем. Але він ще встиг помістити у блогах і на сайті «Дня» кілька ґрунтовних розвідок, які, по-перше, знову ж таки, вкладаються в непросту «культурну» проблематику, а по-друге, надихають нас на віру в те, що ми рано чи пізно, але обов’язково переможемо, бо це закон життя, інакше бути не може. А сьогодні, буквально годину тому, я прочитав скорботну звістку, що серце Сергія Івановича, вже не витримало. Очевидно, він дуже гостро і болісно сприймав цю трагедію. Це дуже важка втрата, нам його бракуватиме. Я схиляю голову перед пам’яттю цієї чудової людини.

«День» висловлює глибокі співчуття родині, близьким та колегам Сергія Кота. Щиро сумуємо разом із вами.