Рік без Марчука

Вперше я почув про Євгена Кириловича невдовзі після здобуття Україною незалежності – в  Академії наук, де я працював, багато хто говорив про те, що на чолі Служби безпеки (новоствореної) стала нова, цілком нестандартна, патріотична і компетентна (!) постать. Потім я уважно прочитав інтерв‘ю Євгена Кириловича (здається, «Киевским ведомостям» чи(та) «Урядовому кур‘єру»). Вразила чітка, «крицева» аргументація думок (не просто стверджувати – доводити) , широка ерудиція державника, спокійний , врівноважений тон розмови. Абсолютне небажання «створювати власний політичний імідж» (а саме це використав Леонід Кучма як привід для відставки Марчука з посади  прем‘єра 27 травня 1996 року). Не було такого  . Я не можу сказати, що був тісно  особисто знайомий з Євгеном Кириловичем за багато років праці в «Дні» - хоч ми зустрічались і коротко спілкувались. Але чітко сформувалось розуміння:  для нього інтереси України, її незалежності та безпеки, інтереси  справи, якій він служив,  перевершують все. Окрема цікава тема – захоплення Євгена Кириловича фотомистецтвом, де він, як і багато в чому іншому, став справжнім «профі», чому я був свідком.

А тепер - послухаємо   (дуже уважно) думки, стратегічні прогнози та застереження Євгена Марчука.  Чимало  з них виявилися справжніми пророцтвами (на жаль ) . Бо не були почуті , вчасно сприйняті   Наслідки цього – трагічні – наразі очевидні.

Про НАТО і роль цього блоку в захисті безпеки України   (2014 рік, листопад)

«Ми були  23 роки позаблоковою державою і в результаті маємо  російську агресію, викликану зовсім не прийнятою якоюсь державною ухвалою України про вступ до НАТО. Отже, сама Росія своєю агресією проти України  підштовхує нас до швидкого прийняття ухвал  про відмову від позаблокового статусу. Так, Росія буде зі шкіри вилазити, щоб запобігти  нашій євроатлантичній інтеграції, буде серйозно залякувати самих членів НАТО і робитиме багато що інше. Але якщо ми зараз не зробимо рішучі кроки в напрямку євроатлантичної інтеграції – закладемо серйозну  проблему (не хочеться говорити міну) під підвалини нашої державної незалежності на десятиліття. Потрібно зважитися!».

(Тут необхідно додати, що Євген Кирилович не лише декларував це – він діяв. Без перебільшення, жоден інший державний   керманич України не зробив  стільки для поглиблення і розвитку співпраці з Альянсом на зламі століть).

Про роль Сполучених Штатів для української безпеки (2017 рік, січень)

«Америка для нас буде набирати ще більшого критичного значення.  З усього видно, що гальма для Росії можуть включати тільки Сполучені Штати».

«Рушієм політики є не ідеологія, а принципи» (2005 рік, лютий)

«Фальсифікації 1999 року вдалися владі, тому що не були консолідованою політичною силою ні лівий сектор, ні правий.

Причому в такому особливому блоці, як силовий (я сюди включаю і прикордонників , і Міністерство оборони, і Службу безпеки, і МВС) є така небезпека: на виконання можуть поступати політичні завдання. З точки зору функціонування держави це нормально, але якщо такі завдання не будуть  переводитись на правову основу і пропускатися через правовий фільтр – почне формуватися те, що називається «політичною доцільністю» - не будемо  говорити про «революційну доцільність». До чого це призводить, видно з історії».

(Дві ремарки. По-перше, цей допис був оприлюднений одразу після  перемоги Помаранчевого Майдану і Євген Кирилович одверто висловив своє  занепокоєння певними, доволі небезпечними, процесами. А по-друге, варто  звернути увагу на заголовок допису. Чомусь з нашої мови геть зникло потужне слово «принципи».)

«Крим можна повернути» (інтервю газеті «День», березень 2014 року)

«Я переконаний , щодо кримської трагедії і трагедії нашого флоту загальнонаціональне розслідування неминуче. Не зараз. Пізніше. За секундами,  за міліметрами, за всіма вертикалями і горизонталями, за всіма резолюціями і наказами і за відсутності таких, щодо Кабміну і парламенту, щодо фракцій та їхніх лідерів, щодо Комітету ВР з питань оборони і нацбезпеки, щодо виконуючого обов‘язки президента. Усе буде вивернуто  навиворіт. Народ вимагатиме і дуже твердо. Ніхто не в змозі зупинити це  розслідування. Воно буде не про те, що комусь здається, а про те, що і  хто конкретно робив або не робив відповідно до законів України,  нормативних актів і посадових інструкцій. Особливо , в першій фазі. Ну наприклад, чому не вивели кораблі на рейд, коли загроза була очевидною? Це публічно вимагали фахівці військово-морської справи. Хто і чому дав команду не виводити? Чому це зробили прикордонники? Я знаю, чим зараз  в кулуарах виправдовуються. Але їхні аргументи – дитячий лепет. Це буде не  Тимчасова слідча комісія парламенту, а загальнонаціональне масштабне розслідування». ( Чи було, зрештою, проведене таке розслідування?).

«До питання про стратегічне мислення» (2014 рік, жовтень)

«Стратегічне мислення від природи не дається. Йому потрібно довго і  напружено вчитися при хороших вчителях. Люди з таким  мисленням стають дуже незручними для різного роду керівників, навіть найвищих рівнів. Зокрема, і державних. Говорять якісь складні речі, пишуть  важливі документи… Ясно, це дратує!».

«Маргарет Тетчер показувала, як незалежність виглядає» (2013 рік, квітень. Один з перших відгуків в українських ЗМІ на відхід з життя великої британки)

«Мало хто зараз відтворює загальну атмосферу і тональність виступу Тетчер у Верховній Раді тоді  ще УРСР 6 червня 1990 року. Щиру і доброзичливу. Пам‘ятаю, коли приїхали до Верховної Ради, хтось із британських дипломатів буквально в приміщенні  парламенту дав їй текст виступу. Вона пробігла його очима і щось сказала незадоволено.  Потім на зворотній частині того тексту швидко  щось накидала. Я зрозумів, що це  були тези виступу. Вона вийшла на трибуну і, не читаючи текст, виступила під бурхливі аплодисменти… Поведінка Тетчер, її виступи і спілкування стали такою собі глибинною «профілактикою» для українського політичного бомонду. Вона декілька разів підкреслила: після  життя в тоталітарному суспільстві вам треба вчитися жити як вільним людям. І вміти відповідати. Вона не закликала нас до незалежності. Вона показувала, як незалежність  виглядає».

* * * * * * * * * * * * *

Буремний рік без Марчука, який вмістив  небачені випробування для мільйонів українців, гостро, болісно і наочно довів, як нам не вистачає    людей такого калібру. Людей глибинного стратегічного бачення, відповідальності і совісті. Створене, зроблене і написане Євгеном Кириловичем – неоціненний досвід для захисту української державності.