МЕНЮ

«Потрібна чітка державна політика...»

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
9 вересня, 2019 - 18:59
У Локачах на Волині закрили два відділення в районній лікарні

Поки що два відділення закрили тимчасово, на місяць, доки вийдуть з відпустки лікарі. На час їхньої відсутності і середній медичний персонал перевели в інші відділення. Пацієнтів же, коли такі є, «швидкою допомогою» доставляють до медичних закладів сусідніх містечок, які наразі ще не спіткала подібна до локачинської криза. Це перший на Волині випадок, коли в районній лікарні закрили одразу два відділення, як кажуть, під ключ. Бо на всю лікарню               — лише по одному педіатру та інфекціоністу. У поліклініці приймає педіатр, який за день встигає обслужити понад півсотні пацієнтів. Працювати йому ще й у відділенні було б непосильним навантаженням.

Ситуація неприємна з усіх поглядів, але чому допрацювалися в Локачах уже «до ручки»?.. І в педіатричному, й в інфекційному відділенні працює по одному лікарю, яким, зрозуміло, колись же потрібно йти у відпустку. Проблема з фахівцями не є надзвичайною, суто локачинською. Банальна відсутність фахівців — їй пояснення. Нещодавно в Луцьку в облаштований за останнім словом медичної техніки перинатальний центр насилу підібрали фахівців, що казати про Локачі. Володимир Дибель, головний лікар Любомльського медичного територіального об’єднання, колись ділився фактом, що лише за один тиждень він був змушений підписати 12 заяв на звільнення, і звільнялися не найгірші медпрацівники. Близькість Польщі, яка поглинає, здається, вже не десятки, а сотні волинських і загалом українських медиків, — одне з пояснень. Але є багато й інших.

Володимир МАЗУРОК, голова Локачинської районної ради, розповідає, що грошей, які отримують від держави, банально не вистачає. Загалом району потрібно щонайменше вісім мільйонів гривень, щоб розрахуватися з медиками та освітянами. Це при тому, що не лише дивляться на державу, субвенції, а й заробляють самі, перевиконуючи бюджет, проте того мало.

— Ми не можемо примусити лікарів приїхати до нас на роботу, хоча й раніше купували їм квартири, і нині маємо вільне службове житло. На одній із сесій районної ради ми навіть встановлювали доплату анестезіологу, бо зарплати медиків у нас просто мізерні, фахівець з вищою освітою на першому робочому місці не отримує і п’яти тисяч гривень. Ми не бачимо підтримки з боку держави, бо, наприклад, скасували відробіток після медвишу для тих, котрі навчалися за кошти державного бюджету. Це виходить, що держава вивчила людину, вклала гроші, а натомість нічого не отримує, бо молодий лікар, поникавшись, вчить мову і виїжджає за кордон, де його працю оцінюють гідно. А в нас знову набирають «бюджетників», які найвірогідніше вчинять так само. Не рахую, що хтось має бути чиїмось «рабом», але якщо в державі склалася така ситуація з катастрофічною відсутністю кадрів (які тисячами випускають щороку медвиші), то відробіток не є поганою справою.

У нашій районній лікарні уже нікого й скорочувати. Реформування, на мою думку, не було прораховано, відділення поскорочували, позакривали, а люди на місцях тепер не можуть отримати допомоги. Наш район невеликий, після створення кількох ОТГ залишилася одна селищна й вісім сільських рад, і утримувати районну лікарню нам сутужно. Одна громада, Привітненська, перерахувала субвенцію Горохівській лікарні, до якої територіально ближча. Інша, Затурцівська, — аналогічно Торчинській. Але та сама Привітненська ОТГ не є фінансово потужною, і що буде надалі, невідомо. Тут запитань більше, ніж відповідей. Говорили й про госпітальні округи. Поки що вони так і не створені, яким буде статус нашої лікарні — також незрозуміло. Ми в районі, звичайно, робимо, що можемо, але потрібна чітка державна політика в галузі охорони здоров’я та конкретні гроші на неї. А то виходить, що крайніми виявляємося ми, місцева влада.