Ліс олюднює людей

Сезон тиші — очима експертів

У період так званого сезону тиші, який діє в Україні упродовж не одного року, на світ з’являється потомство багатьох тварин, птахів та іншої лісової живності. Проте питання, а чи виправдовують себе деякі тимчасові заборони на цей період, дискутується й досі.

«МИ ЗНАЄМО, ДЕ НАША ДОМІВКА. ЗВІРІ — ТАК САМО»

Мисливські угіддя, які орендує громадська організація «Сто ходів», — у самому серці Волині, де ліси і ліси... «Сто ходів» — назва від річки Стохід, котра дійсно незліченну кількість разів змінює свій напрямок. Степан Федік, який очолює цю організацію, до 35 років свого життя не був мисливцем, а в лісі бував лише задля відпочинку, любив бігати там кроси, принагідно милуючись унікальною поліською природою. До речі, розповідає, що одного разу навіть бачив... вовка. Повертався з лісу підтюпцем і вже майже біля села Піщаного Камінь-Каширського району побачив на узбіччі великого сірого собаку. «Ще подумав, хто ж це у нас в селі завів вівчарку? — розказує Степан Іванович. — І лише згодом до мене дійшло, що це — лісовий сіроманець, взяв острах, але звір побіг собі в гущавину».

Сам Федік нині любить полювати на дику свиню і вважає, що це — гідний суперник для мисливця. Але «заготівельником м’яса» він та його працівники не хочуть бути. Коли тільки почали орендувати угіддя, в селах подейкували, що це вже звіра виб’ють до останнього хвоста...

ОСТАННІ БОЛОТЯНІ ЧЕРЕПАХИ ЛУЦЬКА, КОТРІ ЩЕ ДЕСЯТОК ЛІТ ТОМУ В УМОВАХ ПРИРОДНОЇ ВОЛІ МЕШКАЛИ В РІЧЦІ САПАЛАЇВЦІ, БУЛИ ЗНИЩЕНІ ЕКСКАВАТОРОМ ПІД ЧАС ВИРІВНЮВАННЯ РУСЛА ЦІЄЇ ПРИТОКИ СТИРУ

«Але ми прийшли не на рік, оренду маємо на чверть століття і хочемо, щоб і нашим дітям та внукам щось залишилося в лісі. У наших угіддях щороку після сезону полювання проводять перевірку кількості звіра, і якби ми тут його знищували, ставало б його менше, то хто давав би нам ліцензії на відстріл?..» Полюючи на свиней, мисливці зі «Ста ходів» не стріляють у першу, що біжить попереду стада, бо це самка, яка дасть приплід. Так само і в козуль попереду — самка. На сарн навіть не всі мисливці полюють, не можуть вистрелити в цю красу...

На кінець квітня в угіддях біля годівниць (а їх 17) уже чекають на появу диких свиней з новим потомством. Принаймні так було минулими роками. «Ліс — він же не однаковий. Є місця, де ріжуть дерева, а є ті, де живе звір. Якщо ми знаємо, де наша домівка, так і кожна жива істота в лісі знає свій дім, — каже Степан Петрович. — Тому сезону тиші дотримуємося, бо людина має поводитися по-людськи. Радує, що значно побільшало в орендованих мисливських гектарах дичини, лосі інколи заходять на подвір’я до крайніх хат у селах. А кабанів стільки, що вже інколи завдають шкоди людським городам».

БОРОДАТА СОВА. ОДИН ІЗ НАЙРІДКІСНІШИХ ПТАХІВ УКРАЇНИ — БОРОДАТА СОВА СЕЛИТЬСЯ В ЛІСАХ, ДЕ НЕ ЧАСТО ПОЧУЄШ ГОЛОС ЛЮДИНИ

«Переживали, як вийдуть із зими козулі, — ділиться Степан Петрович. — Може, бачили в лісі, коли такі ямки невеликі?.. Це їхня робота. Вони копитом розчищають сніг, щоб лягти на лісову підстилку. А що сніги були цього року великі, то думалося, чи вдалося тваринам докопатися до землі... Чи не довелося їм лягати на сніг, чи не захворіли на запалення легень — таке теж у них буває! Природа також робить свій відбір, не лише люди. Ми навіть у лісі розчищали дороги своїм транспортом — ті місця, де звірі ходять. Добре, що люта зима тривала недовго, інакше б наші козульки пропали».

«ЧИННИК НЕСПОКОЮ СКОРОЧУЄ ЧИСЕЛЬНІСТЬ ЗВІРА БІЛЬШЕ, НІЖ ПОЛЮВАННЯ І БРАКОНЬЄРСТВО РАЗОМ»

«Безумовно, турбувати тварин, птахів, водоплавних, які цієї весняної пори виводять своє потомство, продовжують свій рід, — це злочин!» — вважає Валерій МЕЛЬНИК, заслужений журналіст України, еколог, автор книжок та фільмів на природоохоронну тематику, почесний член Товариства мисливців та рибалок. Він знає надзвичайно багато і про фауну, і про флору, бо вважає, що коли чимось займаєшся, то маєш робити це досконало. «Перегукування людей, рух транспорту, якісь лісівничо-польові роботи — це і є чинник неспокою. Вчені-біологи провели дослідження і з’ясували, що стрес, зумовлений турбуванням тварин у період виведення потомства, скорочує чисельність представників тваринного світу більше, ніж полювання і браконьєрство разом узяті», — каже досвідчений природоохоронець.

ДИКІ ГУСИ ВЛАШТОВУЮТЬ СВОЇ ГНІЗДА ЛИШЕ У МАЛОДОСТУПНИХ ХИЖАКАМ І ЛЮДИНІ МІСЦЯХ

Олександр ОНИЩУК, донедавна — лісничий Боровенського лісництва, а тепер — в. о. директора державного підприємства «Городоцький лісгосп», визнає, що лісівники найперше зацікавлені в тому, щоб заготовляти вирощену деревину (звичайно, засаджуючи вирізані ділянки новими деревами, але ті ще мають рости й рости). Лісові господарства самі на себе заробляють, сплачують усі податки. Їх цікавить ритмічне надходження грошей. Але в лісі, каже, є ділянки, де не рубають і не ріжуть, сезону тиші також дотримуються, звірові, власне, є де подітися і в разі чого знайти собі спокійне місце для продовження роду.

Втручання людини у природу, на думку Валерія Мельника, тим небезпечне, що вже маємо досвід, коли рвуться екологічні ланцюжки. Наприклад, свого часу панацеєю вважався дуст, який використовувався всюди. Навіть проти мух. Кожна господиня, котра себе поважала, мусила мати на кухні панчоху з дустом, аби потрусити нею і назавжди заспокоїти мух. З роками вчені з’ясували, що, наприклад, у соколів-сапсанів через накопичення трутки в організмі зменшилася товщина кальцієвого покриву яєць. Самка сідала у гніздо, а яйце вже не витримувало її ваги і розчавлювалося. Як наслідок, ми отримали зменшення кількості хижих птахів і збільшення кількості граків, чисельність яких регулювали в тім числі й соколи. Нині величезні зграї граків змушують аграріїв навіть пересівати поля, шкодять пам’яткам архітектури, погіршують санітарний стан наших міст.

ДИКІ СВИНІ — ДУЖЕ ПЛАСТИЧНИЙ ВИД, АЛЕ І ВОНИ ПОТРЕБУЮТЬ ВІД ЛЮДЕЙ СПОКОЮ, ПІДГОДІВЛІ ТА ОХОРОНИ ВІД БРАКОНЬЄРІВ ТА ВОВКІВ

«Де порветься наступний екологічний ланцюжок, ми не можемо знати... Але мусимо пам’ятати, що в лісі триває своє безцінне, а подекуди й унікальне життя. Це добре усвідомлюють чехи, поляки, німці. Промовистий факт: коли в Німеччині залишилася остання пара беркутів, які зникли внаслідок втручання людини у природу, то Бундесвер взяв це гніздо під охорону», — наводить приклад поваги і розуміння нюансів життя в природі Валерій Мельник. На його переконання, сезон тиші — безумовно потрібна, перевірена часом акція, і немає підстав її переглядати.

«Сезон тиші передбачає не лише відсутність зайвих шумів, — вважає Валерій. — Є один момент, який через невігластво, тупість та людську ницість перекреслює всі зусилля. Це випалювання сухої трави. Тому ми могли бачити, як вдалося зберегти Гнідавське болото майже в центрі Луцька і як воно не раз горіло, а у вогні гинули і звірята, і птахи, котрі там мешкають. Аналогічне випалювання трави минулого року в Житомирській області призвело до небачених досі в Україні лісових пожеж, що перекинулися і на населені пункти. Та найстрашніше — в них загинули і люди!..»

Тут, безумовно, держава повинна застосовувати драконівські методи впливу до порушників. Але загалом, якщо дивитися глобально, то наші дикі звірі зараз переживають не найкращі часи. Триває тотальне забруднення навколишнього середовища. Тотальна автомобілізація суспільства, яка дає можливість людям забиратися в найпотаємніші куточки, де триває, власне кажучи, відтворення популяції тварин. Нехтування правилами полювання, браконьєрство... Це все у комплексі призводить до того, що відбувається зменшення як основних видів мисливських тварин, так і зменшення немисливських. Але задля справедливості треба сказати, що винищують їх не так рушницею, як екскаватором, бульдозером, змінюючи ландшафти, знищуючи домівки диких тварин.

«МАЄМО ПРАВОВИЙ КОНФЛІКТ»

Iрина МАЦЕПУРА, директор ТОВ ВГСМ (Великий Бичків, Рахівський район Закарпатської області):

— Минулого року ми мали скандал з британською громадською екологічною організацією Earthsight. Основним звинуваченням були санітарні рубки під час «сезону тиші». «Сезон тиші» регламентується змінами до Закону України «Про тваринний світ» (від 09.04.2015 р), де ч. 5 ст. 39 встановлено, що «У період масового розмноження диких тварин, з 1 квітня до 15 червня забороняється проведення робіт та заходів, які є джерелом підвищеного шуму та неспокою (пальба, проведення вибухових робіт, феєрверків, санітарних рубок лісу, проведення змагань на транспортних засобах)». Авторами цих змін виступили депутат Микола Томенко, Київський еколого-культурний центр і Громада рибалок України.

Однією з підстав таких змін був фестиваль феєрверків, який проходив на Дніпрі, і люди бачили, як між вибухами кружляли птахи. Замість того, щоб врегулювати місце або час проведення цього фестивалю, вирішили все відрегулювати «фундаментально» і склали докупи все, що вважали підвищеним шумом. Але не звернули уваги на ту обставину, що відрегулювати хотіли міські проблеми голосних розваг, а по факту вийшло — що норма поширилася на всю державу.

У перелік джерел підвищеного шуму потрапили також санітарні рубки. З огляду на те, що ініціаторами були люди, далекі від лісової справи, то всі інші види рубок вести можна, а от саме санітарні — ні. З одного боку, кожен лісгосп знає місця розмноження диких тварин, і ніхто не призначає там рубки. З іншого боку, звичайно, в лісі триває життя, і завжди на кожному клаптику землі можна знайти тваринку , котра потребує захисту. Наприклад, навесні з того ж квітня йдуть окоти тварин, з’являються пташки та ін., потім вони ростуть. З вересня вже починаються шлюбні періоди в копитних — тварини паруються. Шум також не помічний у цих ситуаціях. У листопаді-грудні тварини потрапляють у складні зимові умови. Якщо йти за такою логікою, то промислова діяльність у лісі має припинитися взагалі.

Ми маємо правовий конфлікт норм Закону України, який встановлює «сезон тиші» та вимог «Санітарних правил в лісах України», згідно з якими Санітарно-оздоровчі заходи проводяться заради оздоровлення насаджень у максимально короткі строки за умови недопущення негативного впливу на довкілля. Тому, не заперечуючи необхідності ощадливого підходу до природи, мушу зауважити, що палиця перегнута в бік популізму.

У нас мало дискусій про складні питання якості лісів, їхнього фітопатологічного стану, інфраструктури лісів, структури насаджень, стану фауни та мисливства. Суспільство зациклили на дрібних питаннях вирубки лісів, ситуацію «роз кочегарили» до такої міри, що пересічна людина кожну машину з деревиною сприймає як крадену і ніхто не пам’ятає, що в державі законно вирубується 16 — 20 млн кубометрів деревини. І одна із головних функцій, покладена на лісівників державою, — безперервно забезпечувати суспільство деревиною.

Педалюючи питання «сезону тиші», зводячи його до абсолюту, вважаю, недовго разом водою виплеснули і дитя.

У галузі почалася реформа, яка не має жодного правового документа, лише задекларована головою агентства в інтерв’ю журналу «Мисливець», — немає ні мети, ні заходів, ні розпорядчих документів. Тож це питання не викликає жодних заперечень в екологічної громадськості. А от «сезон тиші» — викликає.

Що ж, погляд на ситуацію та проблеми, що з нею пов’язані, залежить, без сумніву, від точки сидіння, місця перебування та корпоративних інтересів. Або суми отриманих із Заходу грантів. Але ліс однозначно олюднює людину, як влучно говорить головний редактор «Дня» Лариса Івшина. Тому має бути спільне розуміння: не природа, не дикі звірі прийшли до нас, у наші домівки. Людина прийшла до них і не завжди почувається серед них гостем. Тому мусить бути баланс інтересів людини та природи, співіснування з користю одне до одного. Але найперше — перед ухваленням законів та інших нормативних актів маємо навчитися прислухатися до вузьких, визнаних професіоналів, а не йти на повідку у громадських діячів широкого профілю, які вміло роблять багато шуму в ЗМІ, але ніколи ні за що не відповідають.

Ліс олюднює людей

Ліс олюднює людей

Сезон тиші — очима експертів

У період так званого сезону тиші, який діє в Україні упродовж не одного року, на світ з’являється потомство багатьох тварин, птахів та іншої лісової живності. Проте питання, а чи виправдовують себе деякі тимчасові заборони на цей період, дискутується й досі.

«МИ ЗНАЄМО, ДЕ НАША ДОМІВКА. ЗВІРІ — ТАК САМО»

Мисливські угіддя, які орендує громадська організація «Сто ходів», — у самому серці Волині, де ліси і ліси... «Сто ходів» — назва від річки Стохід, котра дійсно незліченну кількість разів змінює свій напрямок. Степан Федік, який очолює цю організацію, до 35 років свого життя не був мисливцем, а в лісі бував лише задля відпочинку, любив бігати там кроси, принагідно милуючись унікальною поліською природою. До речі, розповідає, що одного разу навіть бачив... вовка. Повертався з лісу підтюпцем і вже майже біля села Піщаного Камінь-Каширського району побачив на узбіччі великого сірого собаку. «Ще подумав, хто ж це у нас в селі завів вівчарку? — розказує Степан Іванович. — І лише згодом до мене дійшло, що це — лісовий сіроманець, взяв острах, але звір побіг собі в гущавину».

Сам Федік нині любить полювати на дику свиню і вважає, що це — гідний суперник для мисливця. Але «заготівельником м’яса» він та його працівники не хочуть бути. Коли тільки почали орендувати угіддя, в селах подейкували, що це вже звіра виб’ють до останнього хвоста...

ОСТАННІ БОЛОТЯНІ ЧЕРЕПАХИ ЛУЦЬКА, КОТРІ ЩЕ ДЕСЯТОК ЛІТ ТОМУ В УМОВАХ ПРИРОДНОЇ ВОЛІ МЕШКАЛИ В РІЧЦІ САПАЛАЇВЦІ, БУЛИ ЗНИЩЕНІ ЕКСКАВАТОРОМ ПІД ЧАС ВИРІВНЮВАННЯ РУСЛА ЦІЄЇ ПРИТОКИ СТИРУ

«Але ми прийшли не на рік, оренду маємо на чверть століття і хочемо, щоб і нашим дітям та внукам щось залишилося в лісі. У наших угіддях щороку після сезону полювання проводять перевірку кількості звіра, і якби ми тут його знищували, ставало б його менше, то хто давав би нам ліцензії на відстріл?..» Полюючи на свиней, мисливці зі «Ста ходів» не стріляють у першу, що біжить попереду стада, бо це самка, яка дасть приплід. Так само і в козуль попереду — самка. На сарн навіть не всі мисливці полюють, не можуть вистрелити в цю красу...

На кінець квітня в угіддях біля годівниць (а їх 17) уже чекають на появу диких свиней з новим потомством. Принаймні так було минулими роками. «Ліс — він же не однаковий. Є місця, де ріжуть дерева, а є ті, де живе звір. Якщо ми знаємо, де наша домівка, так і кожна жива істота в лісі знає свій дім, — каже Степан Петрович. — Тому сезону тиші дотримуємося, бо людина має поводитися по-людськи. Радує, що значно побільшало в орендованих мисливських гектарах дичини, лосі інколи заходять на подвір’я до крайніх хат у селах. А кабанів стільки, що вже інколи завдають шкоди людським городам».

БОРОДАТА СОВА. ОДИН ІЗ НАЙРІДКІСНІШИХ ПТАХІВ УКРАЇНИ — БОРОДАТА СОВА СЕЛИТЬСЯ В ЛІСАХ, ДЕ НЕ ЧАСТО ПОЧУЄШ ГОЛОС ЛЮДИНИ

«Переживали, як вийдуть із зими козулі, — ділиться Степан Петрович. — Може, бачили в лісі, коли такі ямки невеликі?.. Це їхня робота. Вони копитом розчищають сніг, щоб лягти на лісову підстилку. А що сніги були цього року великі, то думалося, чи вдалося тваринам докопатися до землі... Чи не довелося їм лягати на сніг, чи не захворіли на запалення легень — таке теж у них буває! Природа також робить свій відбір, не лише люди. Ми навіть у лісі розчищали дороги своїм транспортом — ті місця, де звірі ходять. Добре, що люта зима тривала недовго, інакше б наші козульки пропали».

«ЧИННИК НЕСПОКОЮ СКОРОЧУЄ ЧИСЕЛЬНІСТЬ ЗВІРА БІЛЬШЕ, НІЖ ПОЛЮВАННЯ І БРАКОНЬЄРСТВО РАЗОМ»

«Безумовно, турбувати тварин, птахів, водоплавних, які цієї весняної пори виводять своє потомство, продовжують свій рід, — це злочин!» — вважає Валерій МЕЛЬНИК, заслужений журналіст України, еколог, автор книжок та фільмів на природоохоронну тематику, почесний член Товариства мисливців та рибалок. Він знає надзвичайно багато і про фауну, і про флору, бо вважає, що коли чимось займаєшся, то маєш робити це досконало. «Перегукування людей, рух транспорту, якісь лісівничо-польові роботи — це і є чинник неспокою. Вчені-біологи провели дослідження і з’ясували, що стрес, зумовлений турбуванням тварин у період виведення потомства, скорочує чисельність представників тваринного світу більше, ніж полювання і браконьєрство разом узяті», — каже досвідчений природоохоронець.

ДИКІ ГУСИ ВЛАШТОВУЮТЬ СВОЇ ГНІЗДА ЛИШЕ У МАЛОДОСТУПНИХ ХИЖАКАМ І ЛЮДИНІ МІСЦЯХ

Олександр ОНИЩУК, донедавна — лісничий Боровенського лісництва, а тепер — в. о. директора державного підприємства «Городоцький лісгосп», визнає, що лісівники найперше зацікавлені в тому, щоб заготовляти вирощену деревину (звичайно, засаджуючи вирізані ділянки новими деревами, але ті ще мають рости й рости). Лісові господарства самі на себе заробляють, сплачують усі податки. Їх цікавить ритмічне надходження грошей. Але в лісі, каже, є ділянки, де не рубають і не ріжуть, сезону тиші також дотримуються, звірові, власне, є де подітися і в разі чого знайти собі спокійне місце для продовження роду.

Втручання людини у природу, на думку Валерія Мельника, тим небезпечне, що вже маємо досвід, коли рвуться екологічні ланцюжки. Наприклад, свого часу панацеєю вважався дуст, який використовувався всюди. Навіть проти мух. Кожна господиня, котра себе поважала, мусила мати на кухні панчоху з дустом, аби потрусити нею і назавжди заспокоїти мух. З роками вчені з’ясували, що, наприклад, у соколів-сапсанів через накопичення трутки в організмі зменшилася товщина кальцієвого покриву яєць. Самка сідала у гніздо, а яйце вже не витримувало її ваги і розчавлювалося. Як наслідок, ми отримали зменшення кількості хижих птахів і збільшення кількості граків, чисельність яких регулювали в тім числі й соколи. Нині величезні зграї граків змушують аграріїв навіть пересівати поля, шкодять пам’яткам архітектури, погіршують санітарний стан наших міст.

ДИКІ СВИНІ — ДУЖЕ ПЛАСТИЧНИЙ ВИД, АЛЕ І ВОНИ ПОТРЕБУЮТЬ ВІД ЛЮДЕЙ СПОКОЮ, ПІДГОДІВЛІ ТА ОХОРОНИ ВІД БРАКОНЬЄРІВ ТА ВОВКІВ

«Де порветься наступний екологічний ланцюжок, ми не можемо знати... Але мусимо пам’ятати, що в лісі триває своє безцінне, а подекуди й унікальне життя. Це добре усвідомлюють чехи, поляки, німці. Промовистий факт: коли в Німеччині залишилася остання пара беркутів, які зникли внаслідок втручання людини у природу, то Бундесвер взяв це гніздо під охорону», — наводить приклад поваги і розуміння нюансів життя в природі Валерій Мельник. На його переконання, сезон тиші — безумовно потрібна, перевірена часом акція, і немає підстав її переглядати.

«Сезон тиші передбачає не лише відсутність зайвих шумів, — вважає Валерій. — Є один момент, який через невігластво, тупість та людську ницість перекреслює всі зусилля. Це випалювання сухої трави. Тому ми могли бачити, як вдалося зберегти Гнідавське болото майже в центрі Луцька і як воно не раз горіло, а у вогні гинули і звірята, і птахи, котрі там мешкають. Аналогічне випалювання трави минулого року в Житомирській області призвело до небачених досі в Україні лісових пожеж, що перекинулися і на населені пункти. Та найстрашніше — в них загинули і люди!..»

Тут, безумовно, держава повинна застосовувати драконівські методи впливу до порушників. Але загалом, якщо дивитися глобально, то наші дикі звірі зараз переживають не найкращі часи. Триває тотальне забруднення навколишнього середовища. Тотальна автомобілізація суспільства, яка дає можливість людям забиратися в найпотаємніші куточки, де триває, власне кажучи, відтворення популяції тварин. Нехтування правилами полювання, браконьєрство... Це все у комплексі призводить до того, що відбувається зменшення як основних видів мисливських тварин, так і зменшення немисливських. Але задля справедливості треба сказати, що винищують їх не так рушницею, як екскаватором, бульдозером, змінюючи ландшафти, знищуючи домівки диких тварин.

«МАЄМО ПРАВОВИЙ КОНФЛІКТ»

Iрина МАЦЕПУРА, директор ТОВ ВГСМ (Великий Бичків, Рахівський район Закарпатської області):

— Минулого року ми мали скандал з британською громадською екологічною організацією Earthsight. Основним звинуваченням були санітарні рубки під час «сезону тиші». «Сезон тиші» регламентується змінами до Закону України «Про тваринний світ» (від 09.04.2015 р), де ч. 5 ст. 39 встановлено, що «У період масового розмноження диких тварин, з 1 квітня до 15 червня забороняється проведення робіт та заходів, які є джерелом підвищеного шуму та неспокою (пальба, проведення вибухових робіт, феєрверків, санітарних рубок лісу, проведення змагань на транспортних засобах)». Авторами цих змін виступили депутат Микола Томенко, Київський еколого-культурний центр і Громада рибалок України.

Однією з підстав таких змін був фестиваль феєрверків, який проходив на Дніпрі, і люди бачили, як між вибухами кружляли птахи. Замість того, щоб врегулювати місце або час проведення цього фестивалю, вирішили все відрегулювати «фундаментально» і склали докупи все, що вважали підвищеним шумом. Але не звернули уваги на ту обставину, що відрегулювати хотіли міські проблеми голосних розваг, а по факту вийшло — що норма поширилася на всю державу.

У перелік джерел підвищеного шуму потрапили також санітарні рубки. З огляду на те, що ініціаторами були люди, далекі від лісової справи, то всі інші види рубок вести можна, а от саме санітарні — ні. З одного боку, кожен лісгосп знає місця розмноження диких тварин, і ніхто не призначає там рубки. З іншого боку, звичайно, в лісі триває життя, і завжди на кожному клаптику землі можна знайти тваринку , котра потребує захисту. Наприклад, навесні з того ж квітня йдуть окоти тварин, з’являються пташки та ін., потім вони ростуть. З вересня вже починаються шлюбні періоди в копитних — тварини паруються. Шум також не помічний у цих ситуаціях. У листопаді-грудні тварини потрапляють у складні зимові умови. Якщо йти за такою логікою, то промислова діяльність у лісі має припинитися взагалі.

Ми маємо правовий конфлікт норм Закону України, який встановлює «сезон тиші» та вимог «Санітарних правил в лісах України», згідно з якими Санітарно-оздоровчі заходи проводяться заради оздоровлення насаджень у максимально короткі строки за умови недопущення негативного впливу на довкілля. Тому, не заперечуючи необхідності ощадливого підходу до природи, мушу зауважити, що палиця перегнута в бік популізму.

У нас мало дискусій про складні питання якості лісів, їхнього фітопатологічного стану, інфраструктури лісів, структури насаджень, стану фауни та мисливства. Суспільство зациклили на дрібних питаннях вирубки лісів, ситуацію «роз кочегарили» до такої міри, що пересічна людина кожну машину з деревиною сприймає як крадену і ніхто не пам’ятає, що в державі законно вирубується 16 — 20 млн кубометрів деревини. І одна із головних функцій, покладена на лісівників державою, — безперервно забезпечувати суспільство деревиною.

Педалюючи питання «сезону тиші», зводячи його до абсолюту, вважаю, недовго разом водою виплеснули і дитя.

У галузі почалася реформа, яка не має жодного правового документа, лише задекларована головою агентства в інтерв’ю журналу «Мисливець», — немає ні мети, ні заходів, ні розпорядчих документів. Тож це питання не викликає жодних заперечень в екологічної громадськості. А от «сезон тиші» — викликає.

Що ж, погляд на ситуацію та проблеми, що з нею пов’язані, залежить, без сумніву, від точки сидіння, місця перебування та корпоративних інтересів. Або суми отриманих із Заходу грантів. Але ліс однозначно олюднює людину, як влучно говорить головний редактор «Дня» Лариса Івшина. Тому має бути спільне розуміння: не природа, не дикі звірі прийшли до нас, у наші домівки. Людина прийшла до них і не завжди почувається серед них гостем. Тому мусить бути баланс інтересів людини та природи, співіснування з користю одне до одного. Але найперше — перед ухваленням законів та інших нормативних актів маємо навчитися прислухатися до вузьких, визнаних професіоналів, а не йти на повідку у громадських діячів широкого профілю, які вміло роблять багато шуму в ЗМІ, але ніколи ні за що не відповідають.