Iндустріальні артефакти

Про експонати невеликого музею на Донеччині знімуть документальну відеороботу

Якщо ви плануєте відвідати Бахмут чи Соледар, то обов’язково відвідайте і місто Часів Яр, радить київський режисер і публіцист Олексій Радинський. Насамперед — заради місцевого Палацу культури, який дивує не лише красою архітектури, а й своїм потенціалом як культурної інституції. Саме під його дахом Олексій Радинский працював у квітні над мистецьким проєктом у межах арт-резиденції «Заземлення», організованої платформою культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ. Досліджував тему Антропоцену й цікавився станом культурних інституцій у промислових містах

«Готуючись до резиденції, я дослідив заклади культури і мистецтва в цій місцевості, — розповідає Олексій Радинський. — Найбільше мене зацікавив Часовоярський промисловий історико-краєзнавчий музей, розташований в будівлі Палацу культури. Він працює вже багато років і має унікальні історичні, краєзнавчі, мінералогічні колекції, архів. Мені видалася цікавою і в дечому іронічною ситуація, що поки в Соледарі з’являється нова мистецька інституція, у той же час в сусідньому місті, по суті, зникає інша». 

Раніше Палац культури був у власності містоутворюючого підприємства — акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат». Тут були численні гуртки та спортивні секції, в яких займалося понад 250 людей, переважно діти. Також тут розмістився промисловий історико-краєзнавчий музей, а у великій залі проходили концерти. Це — заклад, довкола якого завжди концентрувалося культурне й соціальне життя міста, він гуртував локальну спільноту й був майданчиком для спілкування й обміну знаннями. Але восени 2020 року комбінат вирішив оптимізувати свої витрати, зокрема, запланував ліквідувати палац як юридичну особу й звільнити всіх його співробітників. Людей новина шокувала. Комбінат дає змогу часоярівцям жити, а Палац культури — жити більш якісно й насичено

Заклад культури зрештою вдалося врятувати. Міська рада та працівники установи домовилися з комбінатом, що той надасть будівлю в оренду громаді. Усе відтепер фінансуватиметься з міського бюджету. Зокрема, і робота музею. Разом із краєзнавцем і менеджером резиденції «Заземлення» Михайлом Кулішовим та істориком і співробітником музею Валерієм Богуненком режисер протягом тижня працював із музейними архівами

«Ми знайшли дуже цікаві історичні артефакти, що стосуються міста і його минулого. Це, зокрема, фотоматеріали про рекультивацію земель навколо Часового Яру, де в 1970-80-х роках активно видобували глину, — розповідає Олексій Радинський. — Зібрали цікавий матеріал про різні екологічні підходи до промисловості, які, на жаль, так і не були сповна реалізовані або не мали відчутного ефекту. Разом із занепадом індустрії відбувся і потужний занепад екологічних практик. Сьогодні вже про жодну рекультивацію земель не йдеться, хоча видобуток корисних копалин у великих масштабах триває. Мені цікаво досліджувати, як трансформується ідея, що людина може необмежено й довільно використовувати природу задля розбудови цивілізації, в ідею, що за все доведеться відповідати»

Олексій  планує використати зібраний під час резиденції матеріал для створення відеороботи.

Iндустріальні артефакти

Iндустріальні артефакти

Про експонати невеликого музею на Донеччині знімуть документальну відеороботу

Якщо ви плануєте відвідати Бахмут чи Соледар, то обов’язково відвідайте і місто Часів Яр, радить київський режисер і публіцист Олексій Радинський. Насамперед — заради місцевого Палацу культури, який дивує не лише красою архітектури, а й своїм потенціалом як культурної інституції. Саме під його дахом Олексій Радинский працював у квітні над мистецьким проєктом у межах арт-резиденції «Заземлення», організованої платформою культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ. Досліджував тему Антропоцену й цікавився станом культурних інституцій у промислових містах

«Готуючись до резиденції, я дослідив заклади культури і мистецтва в цій місцевості, — розповідає Олексій Радинський. — Найбільше мене зацікавив Часовоярський промисловий історико-краєзнавчий музей, розташований в будівлі Палацу культури. Він працює вже багато років і має унікальні історичні, краєзнавчі, мінералогічні колекції, архів. Мені видалася цікавою і в дечому іронічною ситуація, що поки в Соледарі з’являється нова мистецька інституція, у той же час в сусідньому місті, по суті, зникає інша». 

Раніше Палац культури був у власності містоутворюючого підприємства — акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат». Тут були численні гуртки та спортивні секції, в яких займалося понад 250 людей, переважно діти. Також тут розмістився промисловий історико-краєзнавчий музей, а у великій залі проходили концерти. Це — заклад, довкола якого завжди концентрувалося культурне й соціальне життя міста, він гуртував локальну спільноту й був майданчиком для спілкування й обміну знаннями. Але восени 2020 року комбінат вирішив оптимізувати свої витрати, зокрема, запланував ліквідувати палац як юридичну особу й звільнити всіх його співробітників. Людей новина шокувала. Комбінат дає змогу часоярівцям жити, а Палац культури — жити більш якісно й насичено

Заклад культури зрештою вдалося врятувати. Міська рада та працівники установи домовилися з комбінатом, що той надасть будівлю в оренду громаді. Усе відтепер фінансуватиметься з міського бюджету. Зокрема, і робота музею. Разом із краєзнавцем і менеджером резиденції «Заземлення» Михайлом Кулішовим та істориком і співробітником музею Валерієм Богуненком режисер протягом тижня працював із музейними архівами

«Ми знайшли дуже цікаві історичні артефакти, що стосуються міста і його минулого. Це, зокрема, фотоматеріали про рекультивацію земель навколо Часового Яру, де в 1970-80-х роках активно видобували глину, — розповідає Олексій Радинський. — Зібрали цікавий матеріал про різні екологічні підходи до промисловості, які, на жаль, так і не були сповна реалізовані або не мали відчутного ефекту. Разом із занепадом індустрії відбувся і потужний занепад екологічних практик. Сьогодні вже про жодну рекультивацію земель не йдеться, хоча видобуток корисних копалин у великих масштабах триває. Мені цікаво досліджувати, як трансформується ідея, що людина може необмежено й довільно використовувати природу задля розбудови цивілізації, в ідею, що за все доведеться відповідати»

Олексій  планує використати зібраний під час резиденції матеріал для створення відеороботи.