Час – зоогуманності

Державі потрібна Національна зоогуманістична стратегія України

Популярний свого часу український поет, громадський діяч та публіцист Максим Рильський заснував секцію захисту тварин і був першим її керівником при Республіканському товаристві охорони природи. За часів радянської влади такий крок був чи не репутаційним самогубством, але Максима Тадейовича це не зупинило. Завдяки йому Україна вважається першою із держав зоозахисного спрямування ХХ століття.

Водночас стародавня слов’янська культура багата на тваринну символіку. Наші пращури ставилися до природи з мудрою повагою, надаючи фауні особливе місце у фольклорі, зокрема, у традиційних казках. Українознавці виділяють окремі категорії тварин та дерев, які були символами народної ідентичності протягом століть.

Наразі напрямків зоозахисного руху багато. Серед них піклування дикими тваринами, попередження зникнення видів, занесених до Червоної книги України, добріше поводження з кинутими напризволяще бездомними та сільськогосподарськими тваринами, стурбованість долею контрабандних екзотичних тварин тощо. Як у минулі часи, українська культура захоплювала багатобарвністю, так і сьогодні неоднорідне зоозахисне середовище вражає прагненням повернути суспільству традиції культурнішого ставлення до фауни. І в цьому українцям допомагає Захід, адже у складі європейських цінностей важливе місце обіймає гуманне ставлення до дітей природи.

У 2019 році газета «День» опублікувала статтю «Морально-етичний колапс української держави». Це одна з причин додаткового акцентування уваги суспільства та тисяч зооактивістів по всій країні на еволюції поняття «зоозахист». Автори цього матеріалу пропонують вживати термін «зоогуманізм», адже він повніше відображає нагальність добрішого ставлення до тварин та є зрозумілішим для більшості громадян. До того ж, слово «зоогуманізм» краще демонструє переваги і важливість гармонійного співіснування людей та тварин, що є темою окремої статті. Користуючись нагодою, ми закликаємо державну владу розробити за участі активістської спільноти та імплементувати першу Національну зоогуманістичну стратегію України щодо домашніх, бездомних, диких і сільськогосподарських тварин.

Не зайвим буде сказати, що гуманність до будь-яких істот є важливою складовою відродження втраченого культурного капіталу нації. Так, це саме капітал, адже турецький Стамбул має мільйонні доходи від туризму завдяки репутації «Міста кішок» — стамбульці дуже люблять чотирилапих пухнастиків. Японці зробили з сакур бренд і заробляють через фільми, літературу, комп’ютерні ігри та туризм. А малорозвинуті країни Африки успішно конкурують з розвинутими державами у сфері екотуризму, продаючи дозволи на ненасильницьке фотополювання. За умови професійного підходу Україна теж має змогу заробляти на розвиткові власної культури, показавши світу традиції людяного ставлення до землян інших біологічних видів. Час зоогуманності настав!

Час – зоогуманності

Час – зоогуманності

Державі потрібна Національна зоогуманістична стратегія України

Популярний свого часу український поет, громадський діяч та публіцист Максим Рильський заснував секцію захисту тварин і був першим її керівником при Республіканському товаристві охорони природи. За часів радянської влади такий крок був чи не репутаційним самогубством, але Максима Тадейовича це не зупинило. Завдяки йому Україна вважається першою із держав зоозахисного спрямування ХХ століття.

Водночас стародавня слов’янська культура багата на тваринну символіку. Наші пращури ставилися до природи з мудрою повагою, надаючи фауні особливе місце у фольклорі, зокрема, у традиційних казках. Українознавці виділяють окремі категорії тварин та дерев, які були символами народної ідентичності протягом століть.

Наразі напрямків зоозахисного руху багато. Серед них піклування дикими тваринами, попередження зникнення видів, занесених до Червоної книги України, добріше поводження з кинутими напризволяще бездомними та сільськогосподарськими тваринами, стурбованість долею контрабандних екзотичних тварин тощо. Як у минулі часи, українська культура захоплювала багатобарвністю, так і сьогодні неоднорідне зоозахисне середовище вражає прагненням повернути суспільству традиції культурнішого ставлення до фауни. І в цьому українцям допомагає Захід, адже у складі європейських цінностей важливе місце обіймає гуманне ставлення до дітей природи.

У 2019 році газета «День» опублікувала статтю «Морально-етичний колапс української держави». Це одна з причин додаткового акцентування уваги суспільства та тисяч зооактивістів по всій країні на еволюції поняття «зоозахист». Автори цього матеріалу пропонують вживати термін «зоогуманізм», адже він повніше відображає нагальність добрішого ставлення до тварин та є зрозумілішим для більшості громадян. До того ж, слово «зоогуманізм» краще демонструє переваги і важливість гармонійного співіснування людей та тварин, що є темою окремої статті. Користуючись нагодою, ми закликаємо державну владу розробити за участі активістської спільноти та імплементувати першу Національну зоогуманістичну стратегію України щодо домашніх, бездомних, диких і сільськогосподарських тварин.

Не зайвим буде сказати, що гуманність до будь-яких істот є важливою складовою відродження втраченого культурного капіталу нації. Так, це саме капітал, адже турецький Стамбул має мільйонні доходи від туризму завдяки репутації «Міста кішок» — стамбульці дуже люблять чотирилапих пухнастиків. Японці зробили з сакур бренд і заробляють через фільми, літературу, комп’ютерні ігри та туризм. А малорозвинуті країни Африки успішно конкурують з розвинутими державами у сфері екотуризму, продаючи дозволи на ненасильницьке фотополювання. За умови професійного підходу Україна теж має змогу заробляти на розвиткові власної культури, показавши світу традиції людяного ставлення до землян інших біологічних видів. Час зоогуманності настав!