«Диво на річці Ханган»: інноваційне майбутнє замість битви за минуле

Ми, українці, все ще залишаємося нацією, зануреною в минуле, відчайдушно ведучою свої холівари за справедливе тлумачення подій минулих століть. Утім, перефразовуючи Мілана Кундеру, гнатися за минулим, – це все одно, що бігти вниз по ескалатору, що їде вгору. У той час, коли ми витрачаємо величезну частину пасіонарної енергії в битвах за минуле, інші нації, синтезуючи свої традиційні цінності зі світовим досвідом модернізації, стрімко прямують у майбутнє (стремительно уходят в будущее).

В первой половине ХХ века промышленный и относительно богатый природными ресурсами север в то время единой Кореи значительно опережал аграрный юг по промышленному развитию, В 1945 году около 65 % тяжёлой индустрии Кореи находилось на севере, тогда как на юге было сосредоточено две трети всей рабочей силы. В перші роки після закінчення Корейської війни Республіка Корея залишалася однією з найбідніших країн світу: средний доход её жителя в 1960 г. составлял всего $158 в год.

Ныне, по последним сопоставимым данным ООН (2017 г.), номинальный ВВП на душу населения РК опережает КНДР почти в 44 раза (!): $30,025 на Юге против $685 на Севере.

Маючи населення, співставиме з Україною, Республіка Корея сьогодні входить до десятки найбільших економік світу (у 2020 р. обсяг ВВП РК склав $1,6 трлн.), посідає 9-е місце у світі за обсягом валютних резервів (на початок 2021 р. – $442,7 млрд.), є учасницею «Великої двадцятки», є світовим лідером в ряді найважливіших сучасних технологій, включаючи напівпровідники, стільникові телефони, кораблі та автомобілі. Період неймовірного зростання корейської економіки часто називають «дивом на річці Ханган» (ця річка для Республіки Корея та її столиці Сеула має приблизно таке ж природне, господарське, культурне і символічне значення, як Дніпро для України та Києва).  

УКРАЇНА І РЕСПУБЛІКА КОРЕЯ – СТРИЖНЕВІ ДЕРЖАВИ ДЛЯ  СХІДНОЇ ЄВРОПИ І СХІДНОЇ АЗІЇ

Республіка Корея являє для України особливий інтерес. Адже за геополітичними параметрами Україна і Республіка Корея є  стрижневими державами (pivot states) – відповідно для Центрально-Східної Європи та Північно-Східної Азії, – які володіють стратегічними активами військової, економічної та «м’якої сили», що становлять стратегічний інтерес для великих світових акторів. Адже стрижневі  держави зазвичай знаходяться на перехресті сфер впливу великих держав, і для останніх, по суті, є інструментом для забезпечення їх впливу в конкретному регіоні. Наприклад, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) є стрижневою країною на Близькому Сході, Казахстан – в Центральній Азії, Індонезія – в Південно-Східній Азії, а Південна Корея – у Східній Азії.

Республіка Корея ось вже понад 70 років перебуває в стані війни зі своїм північним сусідом, а її столиця Сеул знаходиться на відстані артилерійського пострілу від ворогуючої  сторони. Таким чином, РК з 1950 р. і Україна з 2014 р. перебувають в епіцентрах стратегічних конфліктів в Євразії, в яких зіткнулися найважливіші інтереси глобальних держав.

В то же время, за рамками внутрикорейского конфликта, Республика Корея зажата на относительно небольшом полуострове между тремя гигантами со своими геополитическими амбициями – Китайской, Японской и Российской империями либо их наследниками.  Лишь после Второй мировой войны нашлась великая держава - США, ставшая гарантом военной безопасности, сохранения мира на Корейском полуострове, обеспечивая военно-политические (безпекові) условия для модернизации и устойчивого развития Республики Корея уже на протяжении почти семидесяти лет. 

РК і Україна є порівнянними за чисельністю населення, вони мають спільну позицію щодо ключових питань світового порядку та перспективні  двосторонні відносини. У той же час Республіка Корея змогла подолати руйнівні наслідки війни, бідності, корупції й побудувала за короткий історичний час одну з найбільш індустріальних та інноваційних економік у світі. На сьогодні Україна стикається з подібними викликами, тому південнокорейський досвід модернізації економіки та розвитку є важливим та актуальним для України.

РУШІЇ ТА СКЛАДОВІ «ХАНГАНСЬКОГО ДИВА»

Рушійною силою «економічного дива» Південної Кореї були кілька сотень великих корпорацій, що входять в 63 сімейні конгломерати (фінансово-промислові групи) – так звані «чебо?лі». Вони з'явилися в рамках державних програм індустріалізації в 1960-і рр., коли за програмою «Керований капіталізм» уряд країни обрав компанії для громадських проектів і направив їм кошти від іноземних позик і з корейських банків. До 1990х ці корпорації стали фінансово незалежними, але продовжили користуватися державною підтримкою, зокрема податковими пільгами. За даними «McKinsey», зараз 30ти найбільшим компаніям РК (серед них, наприклад, Hyundai, Samsung, LG Electronics) належить 40% корпоративних активів країни, і на їх частку припадає 36% всіх продажів південнокорейського ринку. Звичайно,  економічна концентрація, породжує й певні структурні проблеми, з якими в даний час стикаються економіка і суспільство, включаючи зниження конкуренції та пов’язані з сімейністю корупційні ризики. Проте в країні, особливо після Азійської фінансової кризи 1997-1998 рр., накопичено ґрунтовний досвід їх вирішення, зокрема через зосередження раніше широко диверсифікованих чеболів на «проривних» експортно орієнтованих напрямах та розбудові мереж іноземних філіалів, делегування ними багатьох ділових сфер малому та середньому бізнесу.

В рейтингу Світового Банку «Doing Business» Південна Корея входить в першу п'ятірку держав світу за легкістю ведення бізнесу. Все це забезпечує високий рівень активності інвесторів, зростання виробництва, комунікацій і, в кінцевому підсумку, економічне зростання. Експортно-орієнтована політика Південної Кореї – один з найважливіших факторів її успіху: країна сьогодні входить в десятку найбільших експортерів у світі.

Республіка Корея є лідером по витратах на науку та дослідно-конструкторські роботи:4,8% ВВП - це другий найвищий показник в світі після Ізраїлю (5%) і випереджає двох світових інноваційних лідерів - США (2,8%) і Японію (3,3%). По данным агентства Bloomberg, по итогам 2020 г. Южная Корея возглавила десятку мировых лидеров по инновациям, потеснив Германию, Швейцарию и США – не в последнюю очередь благодаря активности в патентной сфере, хотя разработки и производственный потенциал страны тоже сыграли немаловажную роль.

Корейський уряд витрачав і витрачає значні кошти на розвиток високотехнологічної Інтернет-інфраструктури, оскільки вважає, що кожен громадянин Кореї отримає користь від підключення до глобальної спільноти. Більше того, Корея є однією з небагатьох країн у світі, яка інвестує державні кошти в національні стартапи (понад чверть усіх видатків венчурного капіталу).

Республіка Корея – одна з найуспішніших країн світу по показниках боротьби з коронавірусною пандемією. За весь період пандемії в країні з населенням 51,5 млн. чол., станом на 19 квітня 2021 р., заразилося 115 тис. осіб (для порівняння, в Україні – 2 млн.) при відносно малій кількості жертв – 1,8 тис. (в Україні – 41,5 тис.). Серед медиків на початок квітня ц.р. кількість хворих – менше 1%, при цьому не зафіксовано жодної смерті серед медпрацівників. Нині Південна Корея знаходиться на завершальній стадії розробки власної вакцини від COVID-19, а також виготовляє на базі антитіл ліки від цієї інфекції. 

МОДЕРНІЗАЦІЯ ПІД ОМОФОРОМ ХРИСТА І КОНФУЦІЯ

Видатний філософ ХХ ст. Альберт Швейцер закликав до гармонійного розвитку всіх сторін культури, як матеріальної, так і духовної, за неодмінного верховенства її моральної сторони. Саме таку культурно-ціннісну парадигму висуває сьогодні Республіка Корея, як країна багатовікової та системної конфуціанської традиції, що водночас є лідером сучасної економічної модернізації в Азії та розвинутою структурною демократією. Південнокорейське суспільство є поліконфесійним та віротерпимим: найбільшу релігійну спільноту становлять християни-протестанти (біля 20% населення), є також значна кількість буддистів (15%) та католиків (8%). Проте майже половина населення є нерелігійним, що наближає РК до таких центральноєвропейських країн, як Чехія або Естонія.

Тільки менше 1% жителів Південної Кореї вважає себе релігійними конфуцианцами. Однак вплив конфуціанства як філософії життя, системи цінностей і практичної етики в країні надзвичайно високий.

Конфуцій вчив, що поліпшення становища в країні повинно починатися з прикладу правителів: якщо вони поводитимуться  чесно і благородно, громадяни скоро послідують їх прикладу. У той же час конфуціанство відстоює самоцінність сумлінної та копіткої праці, позаяк лише вона спроможна підтримувати гармонію людини з Небом та суспільством.

Основна моральна заповідь конфуціанства говорить: "Не роби іншим те, чого не бажаєш собі». По суті конфуціанство – це зразкова модель суспільних і особистісних відносин, що увібрала мудрість та досвід багатотисячолітньої  цивілізації, засвідчила свою виключну життєздатність, спроможність динамічно модернізуватися й творчо засвоювати досягнення інших культур та цивілізацій.

Осмелимся утверждать, что именно уникальный синтез ценностей двух наиболее конкурентоспособных в современном мире систем трудовой этики – конфуцианства и протестантизма, сочетание политических институтов западной, прежде всего англо-американской демократии, с уходящей вглубь тысячелетий конфуцианской традицией обеспечили феноменальный успех южнокорейской модернизации. По сути, «чудо на Хангане» – это южнокорейские Ренессанс, Реформация, Просвещение, эмансипация, демократизация, промышленная, научно-технологическая, информационная революции и достижение шестого технологического уклада – вехи, пройденные Западом за более чем 500 лет, – которые стране удалось преодолеть при жизни одного поколения.      

ПІВДЕННОКОРЕЙСЬКА ДЕМОКРАТІЯ: СПЛАВ ІНСТИТУТІВ ЗАХОДУ І ТРАДИЦІЙ СХОДУ

Слід зазначити, що сучасна структурна демократія конфуціанської традиції (Південна Корея, Тайвань, меншою мірою Японія), що зазнала серйозного впливу англо-американської системи цінностей, перш за все протестантизму, може бути більш придатною для умов України, а отже, легше і успішніше впроваджена в Україні, ніж прямо запозичена з Заходу модель демократії і організації суспільства.

Конфуціанське суспільство аж ніяк не означає відсутність проблем. Проблеми, звичайно, бувають, і досить гострі. Але південнокорейська демократія конфуціанської традиції навчилася досить швидко і ефективно їх вирішувати. На тривожні сигнали з боку ЗМІ, громадських організацій та окремих громадян, як правило, швидко слідує реакція, і вживаються термінові і адекватних заходи.

Основные корейские партии, несмотря на неоднократные смены названий, являются прежде всего идеологическими, предлагающими избирателю конкретный проект развития и обустройства общества. Например, Совместная демократическая партия, кандидат которой Мун Чжэ Ин победил на президентских выборах 2017 года и стал президентом страны, была сформирована ещё в 1955 году. То есть партии уже более 65 лет. Все эти годы она исповедует социал-либерализм. А истоки главной оппозиционной партии «Сила народа», находящейся на правоконсервативном фланге политического спектра, уходят к началу 1960х годов. Причем у руководства последней хватило политической воли, чтобы не прятаться под новым названием партии, а  публично в декабре 2020 года извиниться перед народом за ошибки бывших президентов страны, которые представляли эту партию.

«КОРЕЙСЬКА ХВИЛЯ» ОМИВАЄ СВІТ

Активно поддержанная государством экспансия корейской культуры и индустрии красоты позволила национальной экономике достаточно быстро и эффективно справиться с последствиями Азиатского финансового кризиса 1997 года.

“Мягкая сила” Южной Кореи – её фильмов, музыки, брендов (от авто, смартфонов, хайтека до индустрии красоты) – не только переформатировала коллективное сознание мирового бизнеса и социума, изменив восприятие ими страны происхождения: постепенно Южная Корея стала ассоциироваться не с Корейской войной и корейской «Берлинской стеной», вдоль которой изготовлены к бою около миллиона солдат противостоящих армий, а с Samsung,,Hyundai, Kia, LG, AmorePacific, с образом страны ультрасовременной городской элегантности, потрясающего динамизма и изысканной женственности. Сегодня цена одного бренда Хундай превышает $60 млрд., а гигант индустрии красоты AmorePacific входит в семёрку крупнейших косметических компаний планеты. Бурный рост и экспансия “мягкой силы” создает целые новые отрасли индустрии (например, производство оффлайновых игр) и позволяет капитализировать и направить на рост национального могущества и благосостояния ранее не востребованную творческую энергию миллионов людей.

Мировое признание корейской “мягкой силы” отражено в названии самого феномена ее стремительного распространения с конца 1990-х годов – Халлю, или “Корейская волна”. Причем “Корейская волна” – это не отдельный всплеск, а явление мощной и все возрастающей геокультурной энергии. Сегодня, по самым скромным оценкам, “Корейская волна” приносит стране более $12 млрд. в год.

Своего рода триумфом южнокорейской “мягкой силы” стал фильм “Паразиты” (режиссер Пон Чжун Хо) – невероятный гибрид драмы, комедии и триллера, снятый всего за четыре месяца при скромном для мировых кинохитов бюджете в $11,4 млн. Картина буквально потрясла зрителей планеты, собрав в прокате более четверти миллиарда долларов. Фильм в 2019 г. получил Золотую пальмовую ветвь Каннского кинофестиваля, а в 2020 г. стал лауреатом премии “Оскар” сразу в четырех номинациях. Это – первый неанглоязычный фильм, получивший “Оскар” в номинации “Лучший фильм” за всю почти столетнюю историю этой престижнейшей кинопремии.

Главный этический посыл фильма: обман, коварство и грубая сила – это не тот путь, которым можно добиться богатства и процветания в такой успешной и устремленной в будущее стране, как Республика Корея. И это – нравственный посыл для всего современного мира, для всех людей и наций, стремящихся сегодня к устойчивому развитию.

И здесь  Украине с ее самым мелодичным языком, с ее богатейшей кухней, с её армией образованных и креативных людей – от заумных айтишников до красивых и мудрых роксолан, с её огромным потенциалом международного туризма – есть чему поучиться и что позаимствовать, через плодотворное сотрудничество, у южнокорейских партнеров.   

Республіка Корея давно розставляє пріоритети в розвитку окремих галузей економіки та надає їм відповідну державну підтримку. Наприклад, за останні роки в РК стрімко зростає кількість іноземних туристів. Це відбувається, в першу чергу, завдяки міжнародній експансії корейської культури і найбільшим спортивним подіям, що приймала РК: чемпіонат світу з футболу в 2002 р., Азійські ігри в 2014 р., Зимову Олімпіаду в 2018 р.  Якщо в 1998 р. РК відвідали 4,28 млн. туристів, то в 2018 р – вже 14 млн. 

ВЕЛИКІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ: ЧИ «ДІЖДЕМОСЬ-ТАКИ КОЛИСЬ»?

Натомість, в Україні, в умовах збереження кланово-олігархічної економіки, пріоритезація для окремих галузей в рамках економічної  політики практично не проводиться. Але ж у кожного бізнесу існують свої особливості, різна структура витрат, відтак – різний ефект для економіки держави врешті-решт.

На жаль, для України РК до недавнього часу залишалася на периферії відносин, незважаючи на небувалі темпи економічного зростання, високоякісну медицину і колосальні інвестиційні можливості.

Кілька років тому представники ділових кіл Республіки Корея вивчали можливості відкриття в Україні великого заводу з виробництва автомобілів під маркою Hyundai або KIA. Це потенційно багатомільярдні інвестиції, сотні тисяч автомобілів, мільярди доларів експортної виручки. Один такий інвестор і один побудований завод могли б забезпечити замовленнями приблизно 150-200 українських компаній-субпідрядників середнього та малого бізнесу. Кожне створене робоче місце на такому заводі призвело б до створення ще 10 робочих місць в інших галузях. Кумулятивний вплив зайнятості і поява субпідрядників вилилися б в значне збільшення купівельної спроможності населення і зростання ВВП.

Нажаль, на початку 2019 року штаб-квартири Hyundai і Kia Automotive закрили свої офіси в Україні та переорієнтувалися на інші країни.  Офіційна причина – різке падіння продажів нових машин за останні кілька років. Натомість на імпорт вживаних авто українці за останні 5 років витрачали щорічно в середньому близько $ 2.3 млрд.!  І це, на думку експертів, ще досить консервативна оцінка ринку «евроблях» в Україні. Фактично доступний імпорт вживаних авто коштує Україні набагато дорожче, ніж прямі витрати громадян і стає зримим гальмом інноваційному розвитку країни.

Багато південнокорейських компаній наразі фокусують увагу на країнах Центрально-Східної Європи, де відкривають заводи і вкладають мільярди доларів. Наприклад, Kia Motors Corporation відкрила завод із виробництва свої авто в Словаччині, Samsung SDI – завод в Угорщині з виробництва батарей для електромобілів.

До 2014 року в Україні працювало понад 20 корейських компаній-інвесторів, потім їх кількість скоротилася до 12. Станом на 30.09.2020, за даними Нацбанку України, обсяг прямих інвестицій з Республіки Корея в економіку України становив скромну суму у $74,2 млн., а  українські інвестиції до РК зовсім відсутні. Причини такого незначного інвестиційного співробітництва між Україною та РК добре відомі: це недовіра до правоохоронної та юридичної системі, корупція і незахищеність прав власності.

Так, південнокорейськп компанія GS Construction інвестувала $24 млн. в 2019 р. в будівництво  двох сонячних електростанції в Закарпатській області потужністю 12,6 і 11,5 МВт.  Проте до завершення їх будівництва законодавчо існував один «зелений» тариф на відновлювальну електроенергію, а на початку 2020 року уряд України значно знизив його. А це підірвало заплановану доходність вкладених інвестицій, і цей бізнес став збитковим для зарубіжних інвесторів. Й незаважаючи на звернення до урядових інстанцій, проблема все ще вирішується. 

В своєму недавньому інтерв’ю посол Республіки Корея в Україні пан Ки-чан Квон зазначив, що нечисленні  корейські підприємці, які працюють в Україні, стикаються з дискомфортом місцевого бізнес-клімату, а  інвестування в Україну для малих і середніх корейських підприємців є справою досить ризикованою.

Кілька корейських малих і середніх компаній мали негативний досвід в Україні. Причина – шахрайські фінансові схеми українських партнерів, за яких корейці вкладали гроші в проект, а місцеві українські партнери їх фактично експропріювали. Корейські компанії неодноразово зверталися до українського суду, але всі судові рішення були повільними і не на їх користь. Деякі судові конфлікти корейських компаній в Україні тягнуться вже 10 років. На робочому столі прем’єр-міністра України зараз знаходиться декілька скарг інвесторів з Південної Кореї та ЄС з проханнями справедливого і швидкого вирішення інвестиційних суперечок.  

Багаторічні судові тяжби – поганий сигнал для іноземних інвесторів про незахищеність інвестицій в Україні. Це змушує корейців утримуватися від капіталовкладень в українську економіку. Хоча відомо, що в Україні – потужний агросектор, розвинені космічна, оборонна та IT галузі. На думку корейської сторони, в цих галузях зацікавлені інвестори. Це підтверджується наявністю в Києві науково-дослідного центру Samsung, де працює близько 600 українських інженерів, які беруть участь в розробці додатків для телефонів і програмного забезпечення корейської компанії.

МОНОКУЛЬТУРНИЙ ЕКСПОРТ АЕРОКОСМІЧНОЇ ДЕРЖАВИ: ЩО РОБИТИ ДЛЯ ЯКІСНОГО ПРОРИВУ У ВЗАЄМНІЙ ТОРГІВЛІ?

Експорт України до РК наразі є практично монокультурним: в 2020 р. 87% його обсягу зайняли зернові культури.  Експорт зернових зріс на 25,4% не в останню чергу за рахунок введення в дію восени 2019 р. у Миколаївській області зернового терміналу, в який південнокорейська корпорація «Posco International» інвестувала $65 млн. Натомість, основну частину південнокопейського товарного імпорту то України складають товари високого ступеня пероробки: основні засоби наземного транспорту (крім залізничного) (29,5%), котли та машини (14,2%); оптичні прилади та апарати (7,9%) тощо. 

Хоча за останні два роки відбувається зростання товарообігу між Україною та Південною Кореєю (у 2019 р. він зріс на 8,9%, а у 2020 р. – ще  на 2%,  склавши 849 млн. дол. США при негативному сальдо для України близько $146 млн.), проте слід зауважити, що з 2014 р. до 2018 р. наш двосторонній товарообіг постійно знижувався й скоротився за цей період  майже в 2,5 рази – с $2 млрд. до $800 млн. Проте існує значний потенціал для відновлення досягнутих обсягів взаємної торгівлі: за оцінкою наших  дипломатів, вже до кінця поточного року їх реально довести до $1,5 млрд.

Політичні та інституційні умови для цього цілком сприятливі: у січні 2021 р. уряд Республіки Корея включив Україну до переліку пріоритетних країн двостороннього співробітництва в рамках Комплексного плану міжнародної співпраці в цілях розвитку на 2021-2025 рр., як країну з високим потенціалом економічного та дипломатичного співробітництва. Але для розвитку ділового співробітництва з іншими країнами в РК існує просте правило: вони спочатку ретельно продумують бізнес-проєкти та бізнес-процеси, а вже потім «будують стіни».

Політичний діалог між двома країнами отримав конкретне економічне наповнення в березні 2021 р., коли Міністерство інфраструктури України та Південнокорейська національна залізниця підписали меморандум про спільний розвиток високошвидкісної євроколії в Україні. Домовленості передбачають грантове фінансування технічного завдання в розмірі $ 2 млн. для будівництва  швидкісної колії, по який потяги зможуть рухатися зі швидкістю  250 км / год.  Реалізація проекту займе 4-5 років, а довжина маршруту Київ – Львів – Держкордон складе майже 2000 кілометрів.  Домовленість є продовженням успішного проєкту між Україною та РК в сфері поставок високошвидкісних поїздів Хундай та їх технічного обслуговування.

Цей напрямок співпраці, поза сумнівом, має великий потенціал зважаючи на значну площу території України та необхідність розвитку залізничного сполучення на основі європейських стандартів: в Україні доцільно і реально організувати виробництво високошвидкісних локомотивів та  вагонів за південнокорейським технологіями, започаткувати співпрацю в сфері модернізації інфраструктури.

Якщо найближчим часом ми зможемо нарешті вирішити руйнівну для фінансів, економіки та іміджу України проблему «євроблях», то можна  повернутись до практичної реалізації проєкту будівництва в Україні заводів з виробництва корейських авто та електромобілів. 

В цьому відношенні показовим для України може стати приклад Узбекистану, який за версією британського журналу «The Economist» у 2019 р. став країною, що найбільш просунулася в здійсненні модернізаційних реформ. Узбекистан практично з нуля заснував і успішно розвинув таку високотехнологічну галузь промисловості, як автомобілебудування. За минулий рік обсяг експорту автомобілів в грошовому вираженні зріс на 30,4% - до $ 208,7 млн. І хоча сьогодні імпорт автомобілів до Узбекистану все ще перевищує експорт, але всього в 2,3 рази; для порівняння, в Україні цей індикатор в 2019 р. склав 448 раз (!), а тогорічний експорт вітчизняного автопрому – лише  $ 5 млн.

За оцінками експертів, в Україні є близько 5000 ІТ-фірм з більш ніж 100 тис. висококваліфікованих співробітників, які, в кооперації з південнокорейськими компаніями, здатні створювати унікальну продукцію. Тому цілком природно, що Головою української частини Українсько-корейської ділової ради, створеної під егідою ТПП України в листопаді 2020 р., обрано топ-менеджера у сфері інформаційних технологій.

Крім активної співпраці в сфері електроніки та IT-технологій, є зацікавленість сторін і потенціал співпраці в сфері відновлюваної енергетики, в аерокосмічній і авіаційній галузях, в агросекторі, а також в таких галузях як фармацевтика, косметика, і, звичайно, в сфері охороні здоров'я.

Враховуючи унікальний практичний досвід Республіки Корея в економічному розвитку за умов довготривалого військового протистояння з північним сусідом, співробітництво в оборонній сфері було б особливо корисним для України.

Крім того, для України був би корисним позитивний досвід РК в розвитку таких сфер, як приватне підприємництво, система підтримки малого та середнього бізнесу. Адаптація цього досвіду до українських реалій допоможе практично вирішити проблеми мікрокредитування, та залучення інвестицій в реальний сектор економіки України.

Нет худа без добра. В Украине благодаря пандемии и карантинным ограничениям, но в не меньшей степени благодаря диджитализации и компьютерной грамотности населения, наблюдается бум электронной торговли. По темпам её роста наша страна по итогам II и III кварталы 2020 года вошла в первую пятерку стран мира, уступив лишь Китаю, США, Южной Корее и Великобритании. 

Знаковою з точки зору повороту уваги керівництва нашої держави до східноазійського вектору можна вважати онлайн-промову Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби 19 квітня ц. р. на Боаоському аізійському форумі, відомому як «Азійський Давос». Глава вітчизняної дипломатії  наголосив, що Україна залишається стратегічно важливим логістичним хабом для мультимодальних контейнерних перевезень для між ЄС та Азією, звернув увагу азійських, зокрема й південнокорейських, інвесторів на переваги великої приватизації в Україні та національного проєкту “Велике будівництво”. Міністр висловив державну підтримку як розвиткові експортного потенціалу вітчизняного агропрому, так і українському ІТ-експорту, що нині експоненційно зростає. Підтримка міністром зусиль азійських країн з лібералізації торгівлі може розглядатися як налаштованість України як на розробку давно назрілих двосторонніх угод про вільну торгівлю з країнами  Східної Азії, зокрема з Республікою Корея, так і готовність до розгляду інституційних можливостей залучення України до формату заснованого в листопаді 2020 року Всебічного регіонального економічного партнерства, в рамках якого  вперше в спільній зоні преференційної торгівлі об’єдналися давні конкуренти – Південна Корея, Китай і Японія, а також країни АСЕАН, Австралія і Нова Зеландія. Наразі дипломатичними каналами опрацьовуються можливі дати візиту Президента України Володимира Зеленського до Сеулу в рамках запланованого азійського турне. Це, безумовно, вселяє певний оптимізм щодо системної інтенсифікації двосторонніх відносин.

««ТРЕБА БІГТИ З УСІХ НІГ, ЩОБ ТІЛЬКИ ЗАЛИШАТИСЯ НА МІСЦІ…»

Столь контрастный пример двух Корей во многом поучителен для Украины (для нас). Во-первых, он убедительно свидетельствует в пользу того, что нет априори талантливых эффективных наций вне исторических обстоятельств и вне определенной системы ценностей, социального строя и системы общественных (суспільних) институтов. Во-вторых, он говорит, что в современном динамическом и остроконкурентном мире рассчитывать на багаж, оставшийся от предыдущих поколений, жить обращенными в “славное прошлое” и следовать путем экстенсивного развития – значит уже в пределах жизни одного поколения обречь страну (нацию) на прозябание на задворках мировой цивилизации. Напротив (натомість), консолидация нации, её политической и деловой элиты вокруг модернизационного проекта, как национальной идеи будущего, способна творить чудеса, о чем ярко и убедительно свидетельствует южнокорейское “чудо на Хангане”. Есть и третий урок – чтобы быть совсем другим, отнюдь не обязательно радикально менять видение исторического прошлого, выкидывать общее культурное или языковое наследие. Нужно просто сформировать принципиально иную картину будущего на основе принципиально иных ценностей и институтов и реализовать эту видение на практике.

Именно сочетание сильного социально ответственного государства с конкурентной структурной демократией и социально-трудовой этикой на основе сплава конфуцианских и христианских ценностей дало эффект “чуда на Хангане”. У Украины нет даже того ограниченного исторического времени, которое потребовалось для модернизационного преображения Южной Кореи. Поскольку сегодня мир вокруг так стремительно меняется и уходит вперёд, самое время вспомнить и переосмыслить мудрую фразу из любимой многими сказки детства – “Алисы в стране чудес”: “Нужно бежать со всех ног, чтобы только оставаться на месте, а чтобы куда-то попасть, надо бежать как минимум вдвое быстрее!”

«Диво на річці Ханган»: інноваційне майбутнє замість битви за минуле

«Диво на річці Ханган»: інноваційне майбутнє замість битви за минуле

Ми, українці, все ще залишаємося нацією, зануреною в минуле, відчайдушно ведучою свої холівари за справедливе тлумачення подій минулих століть. Утім, перефразовуючи Мілана Кундеру, гнатися за минулим, – це все одно, що бігти вниз по ескалатору, що їде вгору. У той час, коли ми витрачаємо величезну частину пасіонарної енергії в битвах за минуле, інші нації, синтезуючи свої традиційні цінності зі світовим досвідом модернізації, стрімко прямують у майбутнє (стремительно уходят в будущее).

В первой половине ХХ века промышленный и относительно богатый природными ресурсами север в то время единой Кореи значительно опережал аграрный юг по промышленному развитию, В 1945 году около 65 % тяжёлой индустрии Кореи находилось на севере, тогда как на юге было сосредоточено две трети всей рабочей силы. В перші роки після закінчення Корейської війни Республіка Корея залишалася однією з найбідніших країн світу: средний доход её жителя в 1960 г. составлял всего $158 в год.

Ныне, по последним сопоставимым данным ООН (2017 г.), номинальный ВВП на душу населения РК опережает КНДР почти в 44 раза (!): $30,025 на Юге против $685 на Севере.

Маючи населення, співставиме з Україною, Республіка Корея сьогодні входить до десятки найбільших економік світу (у 2020 р. обсяг ВВП РК склав $1,6 трлн.), посідає 9-е місце у світі за обсягом валютних резервів (на початок 2021 р. – $442,7 млрд.), є учасницею «Великої двадцятки», є світовим лідером в ряді найважливіших сучасних технологій, включаючи напівпровідники, стільникові телефони, кораблі та автомобілі. Період неймовірного зростання корейської економіки часто називають «дивом на річці Ханган» (ця річка для Республіки Корея та її столиці Сеула має приблизно таке ж природне, господарське, культурне і символічне значення, як Дніпро для України та Києва).  

УКРАЇНА І РЕСПУБЛІКА КОРЕЯ – СТРИЖНЕВІ ДЕРЖАВИ ДЛЯ  СХІДНОЇ ЄВРОПИ І СХІДНОЇ АЗІЇ

Республіка Корея являє для України особливий інтерес. Адже за геополітичними параметрами Україна і Республіка Корея є  стрижневими державами (pivot states) – відповідно для Центрально-Східної Європи та Північно-Східної Азії, – які володіють стратегічними активами військової, економічної та «м’якої сили», що становлять стратегічний інтерес для великих світових акторів. Адже стрижневі  держави зазвичай знаходяться на перехресті сфер впливу великих держав, і для останніх, по суті, є інструментом для забезпечення їх впливу в конкретному регіоні. Наприклад, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) є стрижневою країною на Близькому Сході, Казахстан – в Центральній Азії, Індонезія – в Південно-Східній Азії, а Південна Корея – у Східній Азії.

Республіка Корея ось вже понад 70 років перебуває в стані війни зі своїм північним сусідом, а її столиця Сеул знаходиться на відстані артилерійського пострілу від ворогуючої  сторони. Таким чином, РК з 1950 р. і Україна з 2014 р. перебувають в епіцентрах стратегічних конфліктів в Євразії, в яких зіткнулися найважливіші інтереси глобальних держав.

В то же время, за рамками внутрикорейского конфликта, Республика Корея зажата на относительно небольшом полуострове между тремя гигантами со своими геополитическими амбициями – Китайской, Японской и Российской империями либо их наследниками.  Лишь после Второй мировой войны нашлась великая держава - США, ставшая гарантом военной безопасности, сохранения мира на Корейском полуострове, обеспечивая военно-политические (безпекові) условия для модернизации и устойчивого развития Республики Корея уже на протяжении почти семидесяти лет. 

РК і Україна є порівнянними за чисельністю населення, вони мають спільну позицію щодо ключових питань світового порядку та перспективні  двосторонні відносини. У той же час Республіка Корея змогла подолати руйнівні наслідки війни, бідності, корупції й побудувала за короткий історичний час одну з найбільш індустріальних та інноваційних економік у світі. На сьогодні Україна стикається з подібними викликами, тому південнокорейський досвід модернізації економіки та розвитку є важливим та актуальним для України.

РУШІЇ ТА СКЛАДОВІ «ХАНГАНСЬКОГО ДИВА»

Рушійною силою «економічного дива» Південної Кореї були кілька сотень великих корпорацій, що входять в 63 сімейні конгломерати (фінансово-промислові групи) – так звані «чебо?лі». Вони з'явилися в рамках державних програм індустріалізації в 1960-і рр., коли за програмою «Керований капіталізм» уряд країни обрав компанії для громадських проектів і направив їм кошти від іноземних позик і з корейських банків. До 1990х ці корпорації стали фінансово незалежними, але продовжили користуватися державною підтримкою, зокрема податковими пільгами. За даними «McKinsey», зараз 30ти найбільшим компаніям РК (серед них, наприклад, Hyundai, Samsung, LG Electronics) належить 40% корпоративних активів країни, і на їх частку припадає 36% всіх продажів південнокорейського ринку. Звичайно,  економічна концентрація, породжує й певні структурні проблеми, з якими в даний час стикаються економіка і суспільство, включаючи зниження конкуренції та пов’язані з сімейністю корупційні ризики. Проте в країні, особливо після Азійської фінансової кризи 1997-1998 рр., накопичено ґрунтовний досвід їх вирішення, зокрема через зосередження раніше широко диверсифікованих чеболів на «проривних» експортно орієнтованих напрямах та розбудові мереж іноземних філіалів, делегування ними багатьох ділових сфер малому та середньому бізнесу.

В рейтингу Світового Банку «Doing Business» Південна Корея входить в першу п'ятірку держав світу за легкістю ведення бізнесу. Все це забезпечує високий рівень активності інвесторів, зростання виробництва, комунікацій і, в кінцевому підсумку, економічне зростання. Експортно-орієнтована політика Південної Кореї – один з найважливіших факторів її успіху: країна сьогодні входить в десятку найбільших експортерів у світі.

Республіка Корея є лідером по витратах на науку та дослідно-конструкторські роботи:4,8% ВВП - це другий найвищий показник в світі після Ізраїлю (5%) і випереджає двох світових інноваційних лідерів - США (2,8%) і Японію (3,3%). По данным агентства Bloomberg, по итогам 2020 г. Южная Корея возглавила десятку мировых лидеров по инновациям, потеснив Германию, Швейцарию и США – не в последнюю очередь благодаря активности в патентной сфере, хотя разработки и производственный потенциал страны тоже сыграли немаловажную роль.

Корейський уряд витрачав і витрачає значні кошти на розвиток високотехнологічної Інтернет-інфраструктури, оскільки вважає, що кожен громадянин Кореї отримає користь від підключення до глобальної спільноти. Більше того, Корея є однією з небагатьох країн у світі, яка інвестує державні кошти в національні стартапи (понад чверть усіх видатків венчурного капіталу).

Республіка Корея – одна з найуспішніших країн світу по показниках боротьби з коронавірусною пандемією. За весь період пандемії в країні з населенням 51,5 млн. чол., станом на 19 квітня 2021 р., заразилося 115 тис. осіб (для порівняння, в Україні – 2 млн.) при відносно малій кількості жертв – 1,8 тис. (в Україні – 41,5 тис.). Серед медиків на початок квітня ц.р. кількість хворих – менше 1%, при цьому не зафіксовано жодної смерті серед медпрацівників. Нині Південна Корея знаходиться на завершальній стадії розробки власної вакцини від COVID-19, а також виготовляє на базі антитіл ліки від цієї інфекції. 

МОДЕРНІЗАЦІЯ ПІД ОМОФОРОМ ХРИСТА І КОНФУЦІЯ

Видатний філософ ХХ ст. Альберт Швейцер закликав до гармонійного розвитку всіх сторін культури, як матеріальної, так і духовної, за неодмінного верховенства її моральної сторони. Саме таку культурно-ціннісну парадигму висуває сьогодні Республіка Корея, як країна багатовікової та системної конфуціанської традиції, що водночас є лідером сучасної економічної модернізації в Азії та розвинутою структурною демократією. Південнокорейське суспільство є поліконфесійним та віротерпимим: найбільшу релігійну спільноту становлять християни-протестанти (біля 20% населення), є також значна кількість буддистів (15%) та католиків (8%). Проте майже половина населення є нерелігійним, що наближає РК до таких центральноєвропейських країн, як Чехія або Естонія.

Тільки менше 1% жителів Південної Кореї вважає себе релігійними конфуцианцами. Однак вплив конфуціанства як філософії життя, системи цінностей і практичної етики в країні надзвичайно високий.

Конфуцій вчив, що поліпшення становища в країні повинно починатися з прикладу правителів: якщо вони поводитимуться  чесно і благородно, громадяни скоро послідують їх прикладу. У той же час конфуціанство відстоює самоцінність сумлінної та копіткої праці, позаяк лише вона спроможна підтримувати гармонію людини з Небом та суспільством.

Основна моральна заповідь конфуціанства говорить: "Не роби іншим те, чого не бажаєш собі». По суті конфуціанство – це зразкова модель суспільних і особистісних відносин, що увібрала мудрість та досвід багатотисячолітньої  цивілізації, засвідчила свою виключну життєздатність, спроможність динамічно модернізуватися й творчо засвоювати досягнення інших культур та цивілізацій.

Осмелимся утверждать, что именно уникальный синтез ценностей двух наиболее конкурентоспособных в современном мире систем трудовой этики – конфуцианства и протестантизма, сочетание политических институтов западной, прежде всего англо-американской демократии, с уходящей вглубь тысячелетий конфуцианской традицией обеспечили феноменальный успех южнокорейской модернизации. По сути, «чудо на Хангане» – это южнокорейские Ренессанс, Реформация, Просвещение, эмансипация, демократизация, промышленная, научно-технологическая, информационная революции и достижение шестого технологического уклада – вехи, пройденные Западом за более чем 500 лет, – которые стране удалось преодолеть при жизни одного поколения.      

ПІВДЕННОКОРЕЙСЬКА ДЕМОКРАТІЯ: СПЛАВ ІНСТИТУТІВ ЗАХОДУ І ТРАДИЦІЙ СХОДУ

Слід зазначити, що сучасна структурна демократія конфуціанської традиції (Південна Корея, Тайвань, меншою мірою Японія), що зазнала серйозного впливу англо-американської системи цінностей, перш за все протестантизму, може бути більш придатною для умов України, а отже, легше і успішніше впроваджена в Україні, ніж прямо запозичена з Заходу модель демократії і організації суспільства.

Конфуціанське суспільство аж ніяк не означає відсутність проблем. Проблеми, звичайно, бувають, і досить гострі. Але південнокорейська демократія конфуціанської традиції навчилася досить швидко і ефективно їх вирішувати. На тривожні сигнали з боку ЗМІ, громадських організацій та окремих громадян, як правило, швидко слідує реакція, і вживаються термінові і адекватних заходи.

Основные корейские партии, несмотря на неоднократные смены названий, являются прежде всего идеологическими, предлагающими избирателю конкретный проект развития и обустройства общества. Например, Совместная демократическая партия, кандидат которой Мун Чжэ Ин победил на президентских выборах 2017 года и стал президентом страны, была сформирована ещё в 1955 году. То есть партии уже более 65 лет. Все эти годы она исповедует социал-либерализм. А истоки главной оппозиционной партии «Сила народа», находящейся на правоконсервативном фланге политического спектра, уходят к началу 1960х годов. Причем у руководства последней хватило политической воли, чтобы не прятаться под новым названием партии, а  публично в декабре 2020 года извиниться перед народом за ошибки бывших президентов страны, которые представляли эту партию.

«КОРЕЙСЬКА ХВИЛЯ» ОМИВАЄ СВІТ

Активно поддержанная государством экспансия корейской культуры и индустрии красоты позволила национальной экономике достаточно быстро и эффективно справиться с последствиями Азиатского финансового кризиса 1997 года.

“Мягкая сила” Южной Кореи – её фильмов, музыки, брендов (от авто, смартфонов, хайтека до индустрии красоты) – не только переформатировала коллективное сознание мирового бизнеса и социума, изменив восприятие ими страны происхождения: постепенно Южная Корея стала ассоциироваться не с Корейской войной и корейской «Берлинской стеной», вдоль которой изготовлены к бою около миллиона солдат противостоящих армий, а с Samsung,,Hyundai, Kia, LG, AmorePacific, с образом страны ультрасовременной городской элегантности, потрясающего динамизма и изысканной женственности. Сегодня цена одного бренда Хундай превышает $60 млрд., а гигант индустрии красоты AmorePacific входит в семёрку крупнейших косметических компаний планеты. Бурный рост и экспансия “мягкой силы” создает целые новые отрасли индустрии (например, производство оффлайновых игр) и позволяет капитализировать и направить на рост национального могущества и благосостояния ранее не востребованную творческую энергию миллионов людей.

Мировое признание корейской “мягкой силы” отражено в названии самого феномена ее стремительного распространения с конца 1990-х годов – Халлю, или “Корейская волна”. Причем “Корейская волна” – это не отдельный всплеск, а явление мощной и все возрастающей геокультурной энергии. Сегодня, по самым скромным оценкам, “Корейская волна” приносит стране более $12 млрд. в год.

Своего рода триумфом южнокорейской “мягкой силы” стал фильм “Паразиты” (режиссер Пон Чжун Хо) – невероятный гибрид драмы, комедии и триллера, снятый всего за четыре месяца при скромном для мировых кинохитов бюджете в $11,4 млн. Картина буквально потрясла зрителей планеты, собрав в прокате более четверти миллиарда долларов. Фильм в 2019 г. получил Золотую пальмовую ветвь Каннского кинофестиваля, а в 2020 г. стал лауреатом премии “Оскар” сразу в четырех номинациях. Это – первый неанглоязычный фильм, получивший “Оскар” в номинации “Лучший фильм” за всю почти столетнюю историю этой престижнейшей кинопремии.

Главный этический посыл фильма: обман, коварство и грубая сила – это не тот путь, которым можно добиться богатства и процветания в такой успешной и устремленной в будущее стране, как Республика Корея. И это – нравственный посыл для всего современного мира, для всех людей и наций, стремящихся сегодня к устойчивому развитию.

И здесь  Украине с ее самым мелодичным языком, с ее богатейшей кухней, с её армией образованных и креативных людей – от заумных айтишников до красивых и мудрых роксолан, с её огромным потенциалом международного туризма – есть чему поучиться и что позаимствовать, через плодотворное сотрудничество, у южнокорейских партнеров.   

Республіка Корея давно розставляє пріоритети в розвитку окремих галузей економіки та надає їм відповідну державну підтримку. Наприклад, за останні роки в РК стрімко зростає кількість іноземних туристів. Це відбувається, в першу чергу, завдяки міжнародній експансії корейської культури і найбільшим спортивним подіям, що приймала РК: чемпіонат світу з футболу в 2002 р., Азійські ігри в 2014 р., Зимову Олімпіаду в 2018 р.  Якщо в 1998 р. РК відвідали 4,28 млн. туристів, то в 2018 р – вже 14 млн. 

ВЕЛИКІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ: ЧИ «ДІЖДЕМОСЬ-ТАКИ КОЛИСЬ»?

Натомість, в Україні, в умовах збереження кланово-олігархічної економіки, пріоритезація для окремих галузей в рамках економічної  політики практично не проводиться. Але ж у кожного бізнесу існують свої особливості, різна структура витрат, відтак – різний ефект для економіки держави врешті-решт.

На жаль, для України РК до недавнього часу залишалася на периферії відносин, незважаючи на небувалі темпи економічного зростання, високоякісну медицину і колосальні інвестиційні можливості.

Кілька років тому представники ділових кіл Республіки Корея вивчали можливості відкриття в Україні великого заводу з виробництва автомобілів під маркою Hyundai або KIA. Це потенційно багатомільярдні інвестиції, сотні тисяч автомобілів, мільярди доларів експортної виручки. Один такий інвестор і один побудований завод могли б забезпечити замовленнями приблизно 150-200 українських компаній-субпідрядників середнього та малого бізнесу. Кожне створене робоче місце на такому заводі призвело б до створення ще 10 робочих місць в інших галузях. Кумулятивний вплив зайнятості і поява субпідрядників вилилися б в значне збільшення купівельної спроможності населення і зростання ВВП.

Нажаль, на початку 2019 року штаб-квартири Hyundai і Kia Automotive закрили свої офіси в Україні та переорієнтувалися на інші країни.  Офіційна причина – різке падіння продажів нових машин за останні кілька років. Натомість на імпорт вживаних авто українці за останні 5 років витрачали щорічно в середньому близько $ 2.3 млрд.!  І це, на думку експертів, ще досить консервативна оцінка ринку «евроблях» в Україні. Фактично доступний імпорт вживаних авто коштує Україні набагато дорожче, ніж прямі витрати громадян і стає зримим гальмом інноваційному розвитку країни.

Багато південнокорейських компаній наразі фокусують увагу на країнах Центрально-Східної Європи, де відкривають заводи і вкладають мільярди доларів. Наприклад, Kia Motors Corporation відкрила завод із виробництва свої авто в Словаччині, Samsung SDI – завод в Угорщині з виробництва батарей для електромобілів.

До 2014 року в Україні працювало понад 20 корейських компаній-інвесторів, потім їх кількість скоротилася до 12. Станом на 30.09.2020, за даними Нацбанку України, обсяг прямих інвестицій з Республіки Корея в економіку України становив скромну суму у $74,2 млн., а  українські інвестиції до РК зовсім відсутні. Причини такого незначного інвестиційного співробітництва між Україною та РК добре відомі: це недовіра до правоохоронної та юридичної системі, корупція і незахищеність прав власності.

Так, південнокорейськп компанія GS Construction інвестувала $24 млн. в 2019 р. в будівництво  двох сонячних електростанції в Закарпатській області потужністю 12,6 і 11,5 МВт.  Проте до завершення їх будівництва законодавчо існував один «зелений» тариф на відновлювальну електроенергію, а на початку 2020 року уряд України значно знизив його. А це підірвало заплановану доходність вкладених інвестицій, і цей бізнес став збитковим для зарубіжних інвесторів. Й незаважаючи на звернення до урядових інстанцій, проблема все ще вирішується. 

В своєму недавньому інтерв’ю посол Республіки Корея в Україні пан Ки-чан Квон зазначив, що нечисленні  корейські підприємці, які працюють в Україні, стикаються з дискомфортом місцевого бізнес-клімату, а  інвестування в Україну для малих і середніх корейських підприємців є справою досить ризикованою.

Кілька корейських малих і середніх компаній мали негативний досвід в Україні. Причина – шахрайські фінансові схеми українських партнерів, за яких корейці вкладали гроші в проект, а місцеві українські партнери їх фактично експропріювали. Корейські компанії неодноразово зверталися до українського суду, але всі судові рішення були повільними і не на їх користь. Деякі судові конфлікти корейських компаній в Україні тягнуться вже 10 років. На робочому столі прем’єр-міністра України зараз знаходиться декілька скарг інвесторів з Південної Кореї та ЄС з проханнями справедливого і швидкого вирішення інвестиційних суперечок.  

Багаторічні судові тяжби – поганий сигнал для іноземних інвесторів про незахищеність інвестицій в Україні. Це змушує корейців утримуватися від капіталовкладень в українську економіку. Хоча відомо, що в Україні – потужний агросектор, розвинені космічна, оборонна та IT галузі. На думку корейської сторони, в цих галузях зацікавлені інвестори. Це підтверджується наявністю в Києві науково-дослідного центру Samsung, де працює близько 600 українських інженерів, які беруть участь в розробці додатків для телефонів і програмного забезпечення корейської компанії.

МОНОКУЛЬТУРНИЙ ЕКСПОРТ АЕРОКОСМІЧНОЇ ДЕРЖАВИ: ЩО РОБИТИ ДЛЯ ЯКІСНОГО ПРОРИВУ У ВЗАЄМНІЙ ТОРГІВЛІ?

Експорт України до РК наразі є практично монокультурним: в 2020 р. 87% його обсягу зайняли зернові культури.  Експорт зернових зріс на 25,4% не в останню чергу за рахунок введення в дію восени 2019 р. у Миколаївській області зернового терміналу, в який південнокорейська корпорація «Posco International» інвестувала $65 млн. Натомість, основну частину південнокопейського товарного імпорту то України складають товари високого ступеня пероробки: основні засоби наземного транспорту (крім залізничного) (29,5%), котли та машини (14,2%); оптичні прилади та апарати (7,9%) тощо. 

Хоча за останні два роки відбувається зростання товарообігу між Україною та Південною Кореєю (у 2019 р. він зріс на 8,9%, а у 2020 р. – ще  на 2%,  склавши 849 млн. дол. США при негативному сальдо для України близько $146 млн.), проте слід зауважити, що з 2014 р. до 2018 р. наш двосторонній товарообіг постійно знижувався й скоротився за цей період  майже в 2,5 рази – с $2 млрд. до $800 млн. Проте існує значний потенціал для відновлення досягнутих обсягів взаємної торгівлі: за оцінкою наших  дипломатів, вже до кінця поточного року їх реально довести до $1,5 млрд.

Політичні та інституційні умови для цього цілком сприятливі: у січні 2021 р. уряд Республіки Корея включив Україну до переліку пріоритетних країн двостороннього співробітництва в рамках Комплексного плану міжнародної співпраці в цілях розвитку на 2021-2025 рр., як країну з високим потенціалом економічного та дипломатичного співробітництва. Але для розвитку ділового співробітництва з іншими країнами в РК існує просте правило: вони спочатку ретельно продумують бізнес-проєкти та бізнес-процеси, а вже потім «будують стіни».

Політичний діалог між двома країнами отримав конкретне економічне наповнення в березні 2021 р., коли Міністерство інфраструктури України та Південнокорейська національна залізниця підписали меморандум про спільний розвиток високошвидкісної євроколії в Україні. Домовленості передбачають грантове фінансування технічного завдання в розмірі $ 2 млн. для будівництва  швидкісної колії, по який потяги зможуть рухатися зі швидкістю  250 км / год.  Реалізація проекту займе 4-5 років, а довжина маршруту Київ – Львів – Держкордон складе майже 2000 кілометрів.  Домовленість є продовженням успішного проєкту між Україною та РК в сфері поставок високошвидкісних поїздів Хундай та їх технічного обслуговування.

Цей напрямок співпраці, поза сумнівом, має великий потенціал зважаючи на значну площу території України та необхідність розвитку залізничного сполучення на основі європейських стандартів: в Україні доцільно і реально організувати виробництво високошвидкісних локомотивів та  вагонів за південнокорейським технологіями, започаткувати співпрацю в сфері модернізації інфраструктури.

Якщо найближчим часом ми зможемо нарешті вирішити руйнівну для фінансів, економіки та іміджу України проблему «євроблях», то можна  повернутись до практичної реалізації проєкту будівництва в Україні заводів з виробництва корейських авто та електромобілів. 

В цьому відношенні показовим для України може стати приклад Узбекистану, який за версією британського журналу «The Economist» у 2019 р. став країною, що найбільш просунулася в здійсненні модернізаційних реформ. Узбекистан практично з нуля заснував і успішно розвинув таку високотехнологічну галузь промисловості, як автомобілебудування. За минулий рік обсяг експорту автомобілів в грошовому вираженні зріс на 30,4% - до $ 208,7 млн. І хоча сьогодні імпорт автомобілів до Узбекистану все ще перевищує експорт, але всього в 2,3 рази; для порівняння, в Україні цей індикатор в 2019 р. склав 448 раз (!), а тогорічний експорт вітчизняного автопрому – лише  $ 5 млн.

За оцінками експертів, в Україні є близько 5000 ІТ-фірм з більш ніж 100 тис. висококваліфікованих співробітників, які, в кооперації з південнокорейськими компаніями, здатні створювати унікальну продукцію. Тому цілком природно, що Головою української частини Українсько-корейської ділової ради, створеної під егідою ТПП України в листопаді 2020 р., обрано топ-менеджера у сфері інформаційних технологій.

Крім активної співпраці в сфері електроніки та IT-технологій, є зацікавленість сторін і потенціал співпраці в сфері відновлюваної енергетики, в аерокосмічній і авіаційній галузях, в агросекторі, а також в таких галузях як фармацевтика, косметика, і, звичайно, в сфері охороні здоров'я.

Враховуючи унікальний практичний досвід Республіки Корея в економічному розвитку за умов довготривалого військового протистояння з північним сусідом, співробітництво в оборонній сфері було б особливо корисним для України.

Крім того, для України був би корисним позитивний досвід РК в розвитку таких сфер, як приватне підприємництво, система підтримки малого та середнього бізнесу. Адаптація цього досвіду до українських реалій допоможе практично вирішити проблеми мікрокредитування, та залучення інвестицій в реальний сектор економіки України.

Нет худа без добра. В Украине благодаря пандемии и карантинным ограничениям, но в не меньшей степени благодаря диджитализации и компьютерной грамотности населения, наблюдается бум электронной торговли. По темпам её роста наша страна по итогам II и III кварталы 2020 года вошла в первую пятерку стран мира, уступив лишь Китаю, США, Южной Корее и Великобритании. 

Знаковою з точки зору повороту уваги керівництва нашої держави до східноазійського вектору можна вважати онлайн-промову Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби 19 квітня ц. р. на Боаоському аізійському форумі, відомому як «Азійський Давос». Глава вітчизняної дипломатії  наголосив, що Україна залишається стратегічно важливим логістичним хабом для мультимодальних контейнерних перевезень для між ЄС та Азією, звернув увагу азійських, зокрема й південнокорейських, інвесторів на переваги великої приватизації в Україні та національного проєкту “Велике будівництво”. Міністр висловив державну підтримку як розвиткові експортного потенціалу вітчизняного агропрому, так і українському ІТ-експорту, що нині експоненційно зростає. Підтримка міністром зусиль азійських країн з лібералізації торгівлі може розглядатися як налаштованість України як на розробку давно назрілих двосторонніх угод про вільну торгівлю з країнами  Східної Азії, зокрема з Республікою Корея, так і готовність до розгляду інституційних можливостей залучення України до формату заснованого в листопаді 2020 року Всебічного регіонального економічного партнерства, в рамках якого  вперше в спільній зоні преференційної торгівлі об’єдналися давні конкуренти – Південна Корея, Китай і Японія, а також країни АСЕАН, Австралія і Нова Зеландія. Наразі дипломатичними каналами опрацьовуються можливі дати візиту Президента України Володимира Зеленського до Сеулу в рамках запланованого азійського турне. Це, безумовно, вселяє певний оптимізм щодо системної інтенсифікації двосторонніх відносин.

««ТРЕБА БІГТИ З УСІХ НІГ, ЩОБ ТІЛЬКИ ЗАЛИШАТИСЯ НА МІСЦІ…»

Столь контрастный пример двух Корей во многом поучителен для Украины (для нас). Во-первых, он убедительно свидетельствует в пользу того, что нет априори талантливых эффективных наций вне исторических обстоятельств и вне определенной системы ценностей, социального строя и системы общественных (суспільних) институтов. Во-вторых, он говорит, что в современном динамическом и остроконкурентном мире рассчитывать на багаж, оставшийся от предыдущих поколений, жить обращенными в “славное прошлое” и следовать путем экстенсивного развития – значит уже в пределах жизни одного поколения обречь страну (нацию) на прозябание на задворках мировой цивилизации. Напротив (натомість), консолидация нации, её политической и деловой элиты вокруг модернизационного проекта, как национальной идеи будущего, способна творить чудеса, о чем ярко и убедительно свидетельствует южнокорейское “чудо на Хангане”. Есть и третий урок – чтобы быть совсем другим, отнюдь не обязательно радикально менять видение исторического прошлого, выкидывать общее культурное или языковое наследие. Нужно просто сформировать принципиально иную картину будущего на основе принципиально иных ценностей и институтов и реализовать эту видение на практике.

Именно сочетание сильного социально ответственного государства с конкурентной структурной демократией и социально-трудовой этикой на основе сплава конфуцианских и христианских ценностей дало эффект “чуда на Хангане”. У Украины нет даже того ограниченного исторического времени, которое потребовалось для модернизационного преображения Южной Кореи. Поскольку сегодня мир вокруг так стремительно меняется и уходит вперёд, самое время вспомнить и переосмыслить мудрую фразу из любимой многими сказки детства – “Алисы в стране чудес”: “Нужно бежать со всех ног, чтобы только оставаться на месте, а чтобы куда-то попасть, надо бежать как минимум вдвое быстрее!”