Школа спілкування на рівних

Безумовно, такі зустрічі й обопільний обмін думками необхідні, але треба констатувати факт: знову кожна сторона заявила про свiй, несумісний, по суті, погляд на цю проблему. Гості відстоювали такі тези: оцінка подій на Волині – це геноцид поляків, здійснений українцями (з елементами етнічної чистки), на землях легітимної Польської держави – II Речі Посполитої; між Організацією українських націоналістів (ОУН) і Українською Повстанською армією (УПА) треба ставити знак рівності. Хоча відомо, що саме на Волині члени ОУН складали абсолютну меншість у складі загонів УПА.

Українські історики акцентували на підтримці дій загонів УПА і самооборони місцевим населенням, намагалися грунтовно розповісти про польсько-український конфлікт... Але швидше за дужками дискусії залишилися деякі важливі, якщо хочете, концептуальні, питання. Так, лише кандидат історичних наук Микола Кучерепа з Волинського держуніверситету цілком слушно зауважив: «Витоки конфлікту треба шукати в державній політиці II Речі Посполитої; у січні 1939 року у Варшаві була підготовлена і взята як керівництво до дії програма суцільної полонізації і окатоличення українців Волині» (аналогічна програма почала проводитися у життя і на Східній Галичині. – С.М. ). А те, що витоки конфлікту сягають не лише міжвоєнного періоду, страшних часів «пацифікацій» (замирення) українського населення Волині і Галичини, а й сивої давнини – про це знають не тільки фахівці.

До 1 вересня 1939 р., тобто початку війни між Німеччиною та Польщею, конфлікт був значною мірою законсервований (ситуація ще більше загострилася після розпочатого 17 вересня «визвольного походу» радянських військ). Війна – завжди екстремальна ситуація. В умовах дії у 1941–1944 рр. на теренах Західної України кількох антагоністичних сил – німецька окупаційна адміністрація, частини польської Армії Крайової, що спиралися на еміграційний уряд в Лондоні, польські загони самооборони, які схилялися до співпраці з радянськими партизанами, загони УПА, «Поліської Січі» Бульби–Боровця.., вкрай важко дати вичерпну відповідь на гіркі запитання: чому так сталося і хто винен?

Але ж і нам, українцям, як відзначив доктор історичних наук Юрій Шаповал, «треба нарешті визначитися з такою проблемою: допоки держава не зробить остаточний висновок щодо ОУН і УПА, й ми не пройдемо болісний тур внутрішнього діалогу, важко спілкуватися з поляками на рівних».

І якщо вже вести діалог, то необхідно без сантиментів відкидати прояви антипольської істерії. Цю тенденцію особливо наочно продемонструвала ситуація під час конференції: за ініціативою «суперпатріотів» кожен учасник її отримав ксерокопії і матеріали газети «Волинь», книгу Володимира Сергійчука з яскраво-провокативними обкладинкою, i, не меншою мірою, змістом. У будь-якому разі ми маємо абсолютне віддзеркалення позиції, що її репрезентували своєю книжкою польські історики Владіслав і Єва Сємашки «Геноцид українських націоналістів щодо польської людності Волині 1939–1945» (вийшла у світ 2000 року за широкої підтримки Адміністрації президента Республіки Польща і багатьох міністерств). Прикро, але такий підхід до питання колективної пам’яті з польського боку превалює. Зважена польська позиція можлива, мабуть, лише за чіткої української; на жаль, на даний час про це говорити ще важко.

Народний депутат України Іван Драч відзначив: «На початковому етапі розбудови незалежної держави я висував таке гасло: «дорога до Європи лежить через Польщу». Для нас польсько–українські відносини були і є дорогоцінними. Я думаю, коли є якісь проблеми між чоловіком і жінкою, але вони знають, що хочуть зберегти подружжя, то воліють якомога менше розбиратися в тому, в чому хтось винний, бо це «розплутування» ситуації призводить до унеможливлювання подальшого життя. І українці, і поляки використовувалися і Берліном, і Москвою. На сучасному етапі поляки як нація більш державотворча і організована, використовують будь-яку ситуацію активніше, ніж українці. Ми приречені жити поряд. І можемо вижити лише за умов, коли будемо шанувати і прислухатися один до одного».

А заступник голови Верховної Ради України Олександр Зінченко під час зустрічі з депутатом польського Сейму Яном Бірою, що був учасником конференції, зауважив: важливо «не змішувати історію з поточною політикою», оскільки це негативно відобразиться не тільки на сучасному стані двосторонніх відносин, але й на майбутньому співробітництві між двома країнами. Саме ця думка є наскрізною темою двох шпальт «Дня» «Історія та «Я» за 15 березня цього року, присвячених Волинській трагедії.