Нафтова монета в політичній грі
Ці два повідомлення не випадково надійшли вчора майже одночасно. Перше: до України прибувають знані російські бізнесмени й (менш знані) політики Борис Березовський і Володимир Потанін. Друге: Фонд держмайна оголосив некомерційний конкурс з продажу 40-відсоткового пакета акцій Лисичанського нафтопереробного гіганта.
У зв'язку з цим вимальовується цілком виправдана версія того, що сьогоднішня нарада на підтримку українського підприємництва послужить Президенту Леоніду Кучмі місцем, де він вручить представникам російського бізнесу, від яких і через яких тільки й може проходити до України матеріальна (фінансова) частина обіцяної Борисом Єльциним підтримки, свою заставу за цей кредит довір'я.
Заставою, ймовірно, послужить Лисичанський нафтопереробний. Росія вже давно накинула на нього око, однак українському парламенту досі вдавалося відстояти цей гігант нафтової індустрії від приватизації російськими структурами.
Не виключено, що сьогодні його час уже настав. Адже Березовський і Потанін - ці некороновані нафтові королі Росії, які, звичайно, перебувають у стані перманентних воєн за російську власність, своїм приїздом до України підкреслюють зовсім не те, що "помирилися", а те, що спроможні домовитися між собою під час поділу української власності.
Треба сказати, що проковтнути запропонований куш, дійсно, здатні тільки вони. Крім фіксованої ціни 40-відсоткового пакета акцій (60 млн. грн.), за підприємство доведеться безкоштовно віддати 1 млн. тонн нафти або $100 млн. (протягом 10 місяців після конкурсу), погасити разом з іншими акціонерами $100 млн. зовнішнього боргу (до 2003 р. з урахуванням відсотків), заборгованість перед внутрішніми кредиторами ($67 млн. протягом трьох років), а також прострочену кредиторську заборгованість. Проте головне - покупець пакета сім років має постачати заводу не менше ніж 4-6 млн. тонн нафти щорічно.
Здавалося б, нам нема в чому докоряти ні Президенту, ні ФДМ. Якщо країна поверне борги, та ще й отримає замість лежачого заводу працюючий, то це піде їй лише на користь. Але є тут маленька заковика. Коли Україна ще мала можливість чинити опір російській приватизаційній експансії на Лисичанському нафтопереробному, то в Росії було оголошено про будівництво альтернативного йому НПЗ. Досі Київ не отримував жодних запевнень у тім, що це рішення скасовано.
Як зазначив експерт "Дня" Анатолій Новік, у принципі вигідні для України пропозиції щодо приватизації заводу поступили вже давно. Чому ж реалізовуються лише тепер, у переддень виборів парламенту й Президента? Навіщо треба було спочатку загнати й цей завод, та й усю країну, у боргову яму? Чи не тому, що за підтримку треба чимось платити?