На зміну утриманцям приходять максималісти
Зазвичай у наших театрах постійно чекають милості від держави. Ось, мовляв, розщедриться вона й ухвалить мудрі закони, і платитиме зарплату багато й своєчасно, і дотацію підвищить, і в усьому художникам потуратиме, і повсякчас їм протегуватиме... І хоча про артистів можновладці згадують лише тоді, коли їхньою популярністю можна скористатись у своїх політичних шоу, багато хто й далі тішиться ілюзіями і, як герої Салтикова-Щедріна, "догоджають": мо підтримають, приголублять, оцінять.
На щастя, молода генерація думає інакше й на допомогу "сильних світу сього" не сподівається. Її позиція - твереза і, можливо, надміру прагматична, але сформована реальним досвідом. Допоможи собі сам. Режисер Богдан Струтинський - з таких максималістів. Півтора року він самотужки шукав кошти для постановки свого дебютного спектаклю - імпровізації на тему драми Шніцлера "Анатоль". Знайшов - і випустив днями прем'єру в київському театрі-салоні "Сузір'я". Спектакль, ясна річ, не без недоліків, але, на відміну від багатьох київських прем'єр, безпосередньо пов'язаний з "алхімією" театру: безкомпромісною спробою вивільнити з-під корости штампів акторську душу і - довести її неповторність.
Фото Віктора МАРУЩЕНКА, "День"