"Дорогий наш Президенте..."
Фестиваль "Пісенний вернісаж", що завершується завтра в Палаці "Україна", проілюстрував відому тезу "мертве хапає живе". Його організатори, здається, доклали нечуваних зусиль, аби врятувати анахронічне дітище радянських часів.
Однак відсутність на концертах "Вернісажу" найпопулярніших нині в Україні виконавців і цілком хаотичне формування його програм засвідчили: фестиваль, вигаданий колись у кабінетах радянського Міністерства культури, так і не позбувся донині типових радянських хиб: культу гігантоманії і масовості на шкоду якості, пихатої звички видавати бажане за дійсне, ну, і, ясна річ, політичної благонадійності в репертуарі, що межує із запобіганням перед владою. Справді, ніяково було почути на одному із концертів патріотичний опус "Президенту України" у виконанні Анжели Вербицької, що нагадав сумнозвісні "застійні" часи з їхнім дифірамбічним єлеєм "Дорогому Леонідові Іллічу". Лояльність також "випромінювали" численні й, на жаль, абсолютно невідомі широкому слухачеві пісні "про неньку" - "Гей, Україно", "Мадонно Україно", "Рідній Україні". Виконували їх, до речі, на нинішньому "Вернісажі" не лише професійні виконавці, а й аматори. Хоча організатори фестивалю всюди заявляли, що репрезентують на ньому лише найкраще та найкращих.
Єдине "новаторство" цьогорічного "Пісенного вернісажу" полягало в тому, що дирекція не погребувала "злупити" з кожного учасника по сто гривень за право вийти на сцену "України" в концерті. Можливо, справді спонсори помудрішали, не виявивши жодного ентузіазму, аби підтримати заздалегідь "провальну" акцію? Принаймні лише "Промінвестбанк" спромігся виділити на популяризацію застарілого "вернісажного" репертуару тисячу гривень. Хоча, можливо, просто зробив внесок за свого голову В. Матвієнка, твори якого також звучали в програмі.